Питання: Німецька проблема у міжнародних відносинах 50-60-х років хх ст.

З самого початку було вирішено що німецька проблема розпочне своєї регулювання після союзників. СРСР сформулював свою позицію в документі “про долю Німеччини і про мирний договір з нею”. Після другої світової війни Німеччина була поділена спочатку на 3 потім на 4 сектори. І таким же чином і Берлін. СРСР наполягав на створення центрального німецького уряду, який би контролював всю територію не дивлячись на зони окупації. Але це не влаштовувало Західні країни. І тому в кожній зоні окупації було створено свою адміністрацію. Проблема: Яка сила (СРСР чи Захід) зможуть залишити свій вплив для того щоб об’єднати Німеччину під своїм контролем. І лише тоді, коли стало зрозуміла що ні одна із сторін не буде віддавати своїх позицій, розпочинаються сепаратні підходи до врегулювання проблеми. В грудні 46 року перший крок до створення двох німецьких сепаратних держав (об’єднання англоамериканської зони – “бізонія”). Мова йшла про так зване економічне об’єднання. бо на той час вплив СРСР з його плановою економікою в своїй окупаційній зоні був вищий. Щоб протистояти такій позиції і було створено дві зони. В березні 47 року на Московській сесії ради міністрів закордонних справ була обнародувана доповідь Гувера, де вперше прозвучала пропозиція про створення сепаратної західнонімецької держави. На протязі перших післявоєнних років ні про який німецький уряд мова не йшла.

В травні 47 року було підписано англо-американську угоду про реорганізацію двохзональних економічних органів. Через декілька місяців було зроблено ще один крок: розповсюдження плану Маршала на території Західної Німеччини. З цього періоду проходить швидкий зріст рівня життя на заході. Окрім цього на території західних окупаційних зону було створено Економічну раду. Але фактично вона була наділена парламентськими функціями. Окрім неї було створено виконавчий комітет з урядовими функціями, тобто виконавчий орган. І також 6 директоратів з функціями галузевих міністерств. Тобто розпочинається створення структури майбутньої сепаратної держави.

В листопаді – грудні 47 року – п’ята Лондонська сесія Ради МЗС. СРСР робить спробу проконтролювати цей процес і виступає з пропозицією створення загального уряду, підписати з цим урядом мирний договір, проект договору обговорити на мирній конференції держав антигітлерівської коаліції. Але рішення з боку Західних держав було незворотнє – рух на створення сепаратних держав. Розширюється повноваження економічної ради. Вона фактично отримала форму нижньої палати. Створюється верхня палата, так звана Рада Земель. Було створено фактичний уряд під назвою адміністративна рада. Створюється адміністративний суд і Центральний банк Земель.  На цей час Франція погодилась включити свою зону окупації до майбутньої держави. Все було готове для проголошення сепаратної держави. Влютому 48 року проходить сепаратна Лондонська Нарада. В ній брали участь США, Великобританія, Франція, країни Бенілюксу. На цій нараді було принципово проголошення рішення про створення держав. Було рішення проголосити державу, створити конституцію але залишити окупаційний стан. Було прийнято остаточне рішення приєднати Саарський рудний басейн до Франції.  Треба було провести таку акцію,  яка б наочно продемонструвала план західних країн і перевірила реакцію СРСР.

В червні 48 року проходить сепаратна грошова реформа. На території Західної Німеччини вводиться нова західнонімецька марка. СРСР нічого зробити проти обігу нової марки не міг. Пізніше в червні німецька марка розповсюджується на західні сектори Берліну. СРСР дізнався про це за тиждень і друкує свої східні марки. Але це не вплинуло на хід подій. СРСР вводить блокаду західної частини Берліна. Були блоковані автошляхи, залізниці. Поставки починаються робити літаками (деякі дні 10 тис. тон щоденно). Спочатку СРСР був певен, що треба протриматись до осені. Але не пощастило і умови польоту були чудовими. Не було туманів. СРСР запропонував зняти західну марку, а СРСР зніме блокаду. Західні країни не погодилися. Тобто фактично блокада Берліну продовжувалась до 49 року. Більш того, західні німці були настільки перелякані, що після того, як припинили  блокаду, то вони створили недоторканий запас. Фактично весною 48 року блокада була знята але демонстративно повітряний міст існував до жовтня 49 року. В червні 49 року США, Франція і Англія приймають рішення про створення централізованої окупаційної адміністрації, як перший крок до створення централізованої західнонімецької держави. Проходять вибори в Бундестаг. Вересень 49 року проголошується Федеративна Республіка Німеччини. (Книжка – “Припинення блокади збіглося в часі зі схваленням військовими губернаторами Основного закону Західної Німеччини, урочисто оприлюдненого 23 травня 1949 р. Ця дата вважається днем створення ФРН). СРСР нічого не залишалось як проголосити Німецьку Демократичну Республіку. СРСР передав НДР функції управління, залишивши тільки контрольну комісію. Всі внутрішні функції виконувалися НДР. 7 жовтня 1949 проголошено НДР, 15 жовтня між нею і СРСР встановлено дипломатичні відносини.

Розпочинається новий період в історії німецьких держав. Перш за все мова йшла про розпочату економічну інтеграцію. В травні 50-го року з’являється план Шумана – міністра закордонних справ Франції. Мова йшла про об’єднання зусиль провідних європейських країн у видобутку вугілля і сталі. 17 квітня 1951 було створено Європейське об’єднання вугілля і стаі, куди ввійшли Франція, Німеччина, Італія, країни Бенілюксу.

Отримавши суверенітет ФРН намагається розширити свої повноваження. Направляє США, Англії меморандум про нові принципи взаємовідносин між ФРН і окупаційними державами. Тобто пропозиція ФРН про нові умови відносин. Мирної угоди ще не було. Формально стан війни ще продовжувався. Окупаційні війська залишались на території ФРН але їх мета - захист ФРН ззовні. Було прийнято пропозицію ФРН і зроблено крок до її економічної реабілітації.  В 50 році розпочинається війна в Кореї. Це був перший збройний конфлікт, який реально міг привести до третьої світової війни. І тому США звернулись до НАТО (створено в 1949 рік) з тим, щоб розширити повноваження ФРН, щоб дати їй більше повноважень. План  Плевена – згідно цьому плану Німеччина не має власної армії, але створює незначні збройні сили, які входять до складу об’єднаної збройної армії. Цей план досить широко обговорювався але реально реалізований не був. Було створено наступний крок – підписання в травні 1952 року “загального договору” (Боннський договір). Це був міжнародно-правовий документ, в якому відмінявся окупаційний статус Німеччині. ФРН надавалася повна самостійність у внутрішній і зовнішній політиці, окрім питань пов’язаних з майбутнім об’єднанням і питань пов’язаних з західним Берліном. Передбачалось, що для європейської армії в рамках плану Плевена Німеччина виставить 12 девізій. Наступного дня в Парижі (27 травня 1952р.) було обговорено і підписано Паризький договір про створення європейської оборонної спільноти. Це було розширення військових прав Західної Німеччини і фактичне створення армії. Пізніше Національні збори не ратифікували Паризький договір.  План створення європейської армії провалився.

В жовтні 1954 року на Паризькій нараді проголошується створення європейської оборонної спільноти під назвою “Західний європейський союз”. Але для нас рішення Паризької наради цікаве протоколом,  який передбачав приєднання ФРН до НАТО. Це був безпрецедентний крок західних країн. СРСР миттєво відреагував. В травні 55 року було створено Організацію Варшавського договору. Коли Німеччина отримала такий статус її активність значно підвищилася. В 1955 році (вересень) відбувається візит західнонімецької делегації на чолі з Аденауером в Москву. Було вирішено про встановлення дипломатичних відносин між ФРН і СРСР. В грудні 55 року ( в книжці – 22 вересня 1955 р.) приймається доктрина Хальштейна. Будь-яка країна, яка встановить дипломатичні відносини з НДР, розглядалась як та, що зробить недружній акт щодо ФРН. Виняток було зроблено тільки для Радянського Союзу. Три країни відчули на собі дію цієї доктрини: Куба, Югославія, Занзібару. ФРН намагається прискорити процес об’єднання Німеччини під своїм контролем.

Ці дії конкретно почали дратувати Хрущова. В листопаді 1958 року виступає він з промовою, де пропонує припинити для всього Берліну 4-х сторонній статус і передати контроль над всім Берліном Східнонімецькій адміністрації.  Наступного дня ця промова була названа“ультиматумом Хрущова”. Більш того 27 листопада 1958р. уряд СРСР звертається з офіційною нотою до США, Великобританії і Франції з пропозицією скасувати угоду 4-х держав про Берлін. І створити вільну демілітаризовану зону. Якщо у 6 місяців ця пропозиція не буде прийнята, то СРСР передасть контроль над своєю зоною НДР. В січні 59 року, щоб підкреслити, що це не балачки, Хрущов передає трьом мирним державам проект мирного договору, де встановлюється статус Берліна, новий статус Німеччини з Берліном. Люди почали тікати на територію західного Берліну. В серпні 1961 року було збудовано Берлінську стіну. Західні країни фактично ніяк не відреагували. Таким чином будівництво стіни законсервувало проблему. Але так чи інакше вирішувати її треба. Тільки в кінці 60 років на виборах в західнонімецький бундестаг отримує соціал-демократична партія Німеччини на чолі з Віллі Брантом (69 рік). Міністром ЗС стає Вальтер Шей. З цими двома людьми пов’язується нова східна політика ФРН.

В кінці 1960-х років стало зрозуміло, що об’єднання Німеччини - досить далека перспектива. Німцям потрібно навчитися жити в умовах розділеної Німеччини. Мова йшла про реальні економічні інтереси. Розпочинається процес розрядки. Формулюються основні принципи своєї політики. Першим кроком була відмова в лютому 70 року від доктрини Хальштейна. В серпні 70 року підписується Московський договір між СРСР і ФРН.  Це був перший крок системи нової східної політики. Обидві країни підтвердили, що вони погоджуються з економічними, політичними і територіальними реаліями, які склалися після другої світової війни.  Договір між ФРН і Польщею.  В грудні 72 року було підписано “німецько-німецький договір” – між ФРН і НДР. В цьому договорі було підкреслено що суверенна влада обмежується контрольованою територією. В вересні 73 року обидві німецькі держави стали членами ООН. В грудні 73 року було зроблено наступний крок в реалізації нової східної політики – підписання договору між ФРН і Чехословаччиною. Визнання фактичних кордонів фактично вирішувало територіальну проблему щодо Німеччини.