2.3. Основні рекреаційні райони України та перспективи їхнього розвитку

Територіальна структура рекреаційного комплексу України складається з багатьох ланок. Первинною ланкою цього комплексу є санаторії, пансіонати, будинки і бази відпочинку, туристичні бази. Окремо розміщені санаторії, пансіонати, бази створюють рекреаційні пункти. Населений пункт з кількома рекреаційними пунктами називається курортом. Курортом може називатися також частина великого міста, в якій сконцентровані рекреаційні пункти: санаторії, бази тощо (наприклад, в Одесі - курорти Аркадія, Великий Фонтан, Чорноморка).

Сукупність рекреаційних пунктів і курортів, що використовують означену територію і розміщену на ній інфраструктуру, створюють рекреаційні райони. Група рекреаційних районів створює рекреаційний регіон (наприклад, Кримський, приморські території Одеської та Миколаївської областей). Рекреаційні райони завдяки транспортним і функціональним зв'язкам створюють рекреаційні зони. Наприклад, Центральноукраїнська, узбережжя Чорного і Азовського морів.

В Україні діє 45 курортів загальнодержавного та міжнародного значення та 13 курортів місцевого значення. У країні є понад 400 санаторіїв, що можуть прийняти на лікування понад 600 тис. відпочиваючих. Існує перелік з 265 територій, які резервуються для організації зон лікування, відпочинку й туризму. За областями вони поділяються таким чином: у Волинській - 2, Вінницькій - 17, Луганській - 13, Дніпропетровській - 14, Донецькій - 9, Житомирській - 10, Закарпатській - 12, Запорізькій - 12, Івано-Франківській - 7, Київській - 38, Кіровоградській - 4, Автономній Республіці Крим - 2, Львівській - 4, Миколаївській - 3, Одеській - 2, Полтавській - 15, Тернопільській - 5, Рівненській - 5, Сумській - 13, Харківській - 7, Херсонській - 11, Хмельницькій - З, Черкаській - 17, Чернігівській - 33, Чернівецькій - 7. Найбільшою популярністю у населення користуються райони Південного берега, включно з Гірським Кримом, узбережжя Чорного й Азовського морів та Карпати.(20)

Таким чином, основні положення обласних програм розвитку туризму і рекреації віддзеркалюють ресурсно-рекреаційні можливості тієї чи іншої території, які при їх реалізації можуть призвести до суттєвого пожвавлення регіональної економічної діяльності.

Отже, Україна має потужний рекреаційний комплекс, проте розвиток комплексу стримується низкою проблем, таких як підвищення пропускної здатності рекреаційного господарства, нерівномірність його використання, тобто сезонність, тощо. Нерозв'язаною залишається проблема територіальності розміщення рекреаційного господарства та рекреаційного природокористування[11, c. 35-36].

Висновки

Виходячи з положень чинного законодавства України, Концепції державної регіональної політики, державна політика рекреації в Україні в найближчій перспективі має реалізовуватися за такими напрямами:

- оптимізація структури та режиму функціонування курортно-рекреаційного комплексів у регіонах;

- удосконалення структури управління в туристично-рекреаційній галузі на обласному та районному (міському) рівнях, координування дій місцевих органів виконавчої влади з цього питання.

Для досягнення цих завдань визначені основні цілі:

- надання нормативно-правової, методичної, організаційної та інформаційної підтримки суб’єктам рекреаційного підприємництва;

- аналіз економічної діяльності рекреаційних підприємств та розробка за його результатами заходів щодо підвищення ефективності роботи на ринку рекреаційних послуг;

- посилення контролю за діяльністю рекреаційних підприємств, їхньою звітністю та додержанням вимог чинного законодавства.

За ієрархією реалій рівня забезпеченості території РТР та ступенем просування турпродукту (дуже високий ®високий ®середній ®низький ®дуже низький) за різними критеріями Україна займає центральну або передостанню ланку, тому використання переваг геополітичного положення країни та суспільно-географічного – її регіонів розглядається як один із головних чинників розвитку транснаціональних туристських зв’язків, залучення іноземних інвестицій до рекреаційної індустрії та посилення її ролі у національній економіці.

У загальному розумінні під районуванням розуміється процес багатофакторного поділу території на множину непересічних цілісних районів, що є компактним згущенням деяких вихідних чарунок у просторі. Існує значний доробок районування території України, приклади якого можуть взаємно доповнювати один одного при розгляді проблем використання і керування територіями на макротериторіальному рівні, а також мають враховуватися при рекреаційному районуванні України.

Рекреаційне районування – це вид функціонального, галузевого районування, що відображає тільки один аспект (рекреацію). Головними ознаками рекреаційного районування є рівень рекреаційного освоєння території і структура рекреаційних функцій (лікувальна, оздоровча, туристська, екскурсійна). Районування території України, пов’язане з рекреаційною функцією, проводилось за тими чи іншими критеріями чи показниками на протязі декількох останніх десятиріч. При цьому, одні з них виконувались в інших соціально-економічних умовах розвитку країни, інші, незважаючи на їх сучасне походження, мають певні обмеження щодо їх використання, особливо в процесі вирішення містобудівних проблем.

Виходячи з цього, нами запропоновано рекреаційне районування, в основу якого покладена природність тих чи інших теоретичних типів планувальних структур рекреаційних систем для удосконалення їх просторової структури в межах адміністративних областей країни. У результаті такого поділу в межах України виділені чотири райони: 1 – район з переважанням рекреаційних систем лінійного типу; 2 – район з переважанням компактно-променевого типу; 3 – район з переважанням компактних і розосереджених типів; 4 – район з переважанням лінійного і розосередженого типів планувальних структур.