Тема 3. Закони і принципи управління

1. Сутність і зміст основних законів управління

2. Поняття й еволюція принципів управління

3. Методологічні підходи до вироблення принципів управління

Питання 1. Сутність і зміст основних законів управління

Менеджмент - це специфічний вид трудової діяльності, тому його відносини і залежності формуються під впливом власних законів

До основних законів та закономірностей менеджменту відносять:

1. Єдність (інтеграція) сиситеми управління.

Система управління складається з таких компонентів:

Отже, закон єдності системи управління обумовлений культурними, політичними й економічними умовами соціального розвитку: системі управління органічно властива єдність, що визначає основні процеси її функціонування, характер формування й розвитку, що виявляється в нерозривному ланцюзі відносин управління від вищих органів до нижчих ланок, а також у єдності цілей, функцій і методів менеджменту.

2. Пропорційність між елементами системи управління, керованої й керуючої підсистем (виробництва й управління). Кожна соціальна система складається із двох самостійних, але взаємозалежних підсистем: керованої й керуючої. До керованої підсистеми належать елементи, що забезпечують безпосередній процес створення матеріальних і духовних благ або надання послуг, а до керуючої підсистеми — елементи, що забезпечують процес управління, тобто процес цілеспрямованого впливу на групи людей, зайнятих у керованій підсистемі.

Розмір і межі керуючої системи залежать від масштабів й особливостей керованої системи. Тобто функціонування суб'єкта управління визначається в основному особливостями об'єкта.

Закон пропорційності керованої й керуючої підсистем будь-якої соціальної системи передбачає раціональну співвідносність усередині їх, а також між ними, з метою забезпечення найбільш ефективного функціонування цих підсистем, оскільки складність або однорідність керованої підсистеми повинні відповідати такій самій складності або однорідності підсистеми керуючої.

В соціальній системі й у її великих підсистемах (керованій й керуючій) чітко виділяються однорідні групи елементів, що утворюють своєрідні системи нижчого рівня:

На кожному підприємстві має бути забезпечене відповідне співвідношення між основним і допоміжним виробництвом, між постійним і змінним, основним і оборотним капіталом, їхніми структурами. Необхідно досягати пропорційності й в організації управлінської системи, підтримувати певне співвідношення чисельності працівників вищої і середньої кваліфікації та працівників окремих категорій.

3. Оптимальне зіставлення централізації й децентралізації управління. Рівень централізації управління змінюється в процесі соціального розвитку, і ця зміна є законом соціального управління. Для кожного етапу розвитку організації має бути свій оптимальний рівень централізації (децентралізації). При цьому чим вищий рівень, на якому приймається рішення, і нижчий щабель, для якого воно призначене, тим, закономірно, вищий рівень централізації управління

Обидва компоненти мають як позитивні, так і негативні властивості, тому система управління буде максимально ефективною лише у разі оптимальної реалізації всіх позитивних характеристик як централізованого, так і децентралізованого менеджменту.

4. Спеціалізація управління. Передбачає розподіл управлінської діяльності на засадах застосування конкретних функцій менеджменту і таких категорій, як повноваження, компетентність, відповідальність тощо.

5. Демократизація управління. Акцентує увагу на участі працівників в управлінських процесах, забезпеченні двостороннього спілкування, розвитку особистих і професійних якостей підлеглих тощо.

6. Економія часу в управлінні. Передбачає підвищення ефективності управлінської праці, зменшення трудомісткості через впровадження передових методів і прийомів праці.

Питання 2. Поняття й еволюція принципів управління

У принципах менеджменту узагальнено, з одного боку, пізнані закони і закономірності, з іншого — досвід управління, який виправдав себе.

Принципи визначають спосіб діяльності, взаємодії і виступають правилами, нормами управлінської діяльності.

Принципи управління похідні від загальних законів і відображають відносини, згідно з якими має створюватися, функціонувати і розвиватися система управління.

Знання й урахування принципів у практичній діяльності є найважливішою умовою ефективного управ­ління.

Основоположний принцип менеджменту — забезпечення прибутковості бізнесу, процвітання підприємництва і максимум добробуту персоналу фірми.

Як відомо, принципи раціонального управління вперше було сфор­мульовано основоположниками наукового менеджменту — Ф. Тейлором, Г. Емерсоном, А. Файолем. Ці принципи і сьогодні не втратили своєї актуальності. Завдання менеджера — знайти їм розумне застосування, а головне — пра­вильно співвіднести між собою, розглядаючи їх як цілісну систему.

Сучасна теорія і практика менеджменту виділяє цілу низьку принципів ефективного управління:

• децентра­лізація управління фірмою з метою забезпечення тісного співробіт­ництва органічно взаємодіючих структурних елементів, наділених широкою самостійністю;

• зростання чисельності працівників, що за­лучаються до вироблення управлінських рішень;

• ототожнення праців­ників із фірмою, її інтересами і принципами, кожний працівник — це "людина фірми";

• підвищення готовності кожного до інновацій, динамічного оновлення продукції;

• використання нестандартних режимів роботи персоналу з гнучкими параметрами;

• застосування нових спо­собів стимулювання праці й новаторства, орієнтованих на індивіду­альні, групові, соціальні потреби;

• здійснення програм довгостроко­вого професійного, посадового розвитку ключових груп працівників, включно з плануванням кар'єри та ін.;

• активне формування нового мислення персоналу з орієнтацією на динамічні, швидкі зміни в ха­рактері й масштабах діяльності фірм;

• підприємницький стиль робо­ти, здатний вчасно помітити зміни в тенденціях розвитку ринку;

• опора на систему гнучкого лідерства серед персо­налу й особисті контакти працівників з навколишнім середовищем фірми;

• відхід від команд, директив, розпоряджень і перехід до корпоративної організаційної культури менеджменту, що базується на єдності інтересів, загально­людських цінностях і цілях діяльності фірм, партнерстві, співробіт­ництві, взаємній вигоді, взаємодії, а не на владі та підпорядкуванні;

• співробітництво, новаторство твор­чої природи людини, визнання її обдарувань, зацікавленість у постій­ному зростанні благополуччя;

• гармоній­на взаємодія формальної і неформальної організації, коли головна роль приділяється першій, а існування другої лише мається на увазі; орієнтація діяльності фірми на загальнолюдські інтереси.

Найбільш загальними принципами системного підходу є:

В економічних, соціально-економічних та інших системах виокремлюють певні комплекси елементів — підсистеми. Як елемент системи підсистема, у свою чергу, є системою щодо її складових.

Отже, підсистема — це частина системи, що має характерні риси і видокремлена за певними ознаками. Незважаючи на те, що вона взаємопов'язана з іншими частинами системи, її можна розглядати як самостійну систему.

Підсистеми впливають на досягнення кінцевих результатів системи, тому мають бути створені за певними ознаками, що чітко виявляють необхідний функціональний зв'язок між ними і з системою в цілому, прив'язуватися до цілого за допомогою визначених відношень кожної частини до будь-якої загальносистемної характеристики, що має функціональний зв'язок із виконанням загальносистемних завдань. Як зазначалося, підсистема є частиною системи і формується з елементів.

Питання 3. Методологічні підходи до вироблення принципів управління

Загальні принципи менеджменту мають відповідати таким ви­могам:

• визначати загальні положення, властиві організаціям різних типів і видів;

• відповідати законам розвитку природи, суспільства і бізнесу;

• об'єктивно відображати сутність явищ і реальних процесів управління організацією;

• бути визнаними суспільством;

• уявлення про зовнішнє середовище, місію і ключові компетенції мають відповідати реальності; всі три види уявлень мають відпові­дати один одному;

• принципи бізнесу мають бути відомі й зрозумілі членам органі­зації;

• принципи бізнесу мають постійно перевірятися і доводитися практикою, тому що вони мають характер гіпотези, якою оперують щодо постійно змінюваних об'єктів аналізу. Отже, їхньою складо­вою частиною має бути спроможність до самозміни, саморозвитку.

Контрольні запитання

1. Які загальноекономічні закони повинні враховутися в управлінській діяльності?

2. Дайте характеристику основних законів і закономірностей менеджменту.

3. Як змінювались приниципи управління в процесі еволюції менеджменту?

4. Які приницпи ефективного управління пропонуються сучасною теорією менеджменту?

5. Які вимоги пред΄являються до надійних і ефективних принципів бізнесу?

6. Які принципи функціонування організації як складної, відкритої системи?