1. Міжособистісні ролі:

• є обличчям організації (символ організації);

• встановлює контакти між організацією і іншими фірмами;

• є формальним керівником, лидером, набирає і мотивує персонал.

2. Інформаційні ролі:

• приймає і накопичує інформацію;

• передає інформацію усередині організації;

• надає інформацію стосовно діяльності організації поза нею.

3. Ухвалення рішень:

• вносить зміни, пропонує проекти;

• проявляє турботу про організацію;

• розподіляє ресурси;

Сучасні вимоги до особистості менеджера:

• профільна повна вища освіта освітньо-кваліфікаційного рівня "спеціаліст" або "магістр";

• загальні знання в сфері управління організацією;

• компетентність у технології виробництва і в галузі виробництва, до якої належить організація;

• вміння управляти людьми, знання здібностей своїх підлеглих, захист їх інтересів на справедливій основі;

• створення позитивного соціально-психологічного клімату в колективі;

• володіння навичками підприємництва, ринковим мисленням і поведінкою, здатність до ініціативи, вміння перерозподіляти ресурси організації з метою найбільш вигідного їх застосування;

• прийняття обгрунтованих і компетентних рішень;

• наявність практичного досвіду і знання питань аналізу економічної ситуації;

• вміння проводити маркетингові дослідження.

Контрольні запитання

1. Що представляє собою управління за своєю суттю?

2. При яких історичних умовах відбувалося формування менеджменту як окремого специфічного виду діяльності?

3. Які основні умови формування організації як соціального інституту і об΄єктивної основи існування менеджменту?

4. Назвіть основні господарські процеси, які є об΄єктом управління в організації.

5. Визначіть зв΄язок і основні відмінності між поняттями «управління» і «менеджмент».

6. Дайте визначення поняття «менеджмет» як виду діяльності, процесу, органу управління, науки і мистецтва, категорії людей.

7. На які рівні умовно поділяється загальна структура менеджменту в організації?

8. Яка основна мета і задачі сучасного менеджменту в організації?

9. Чем відрізняється управлінська праця від праці виробничих робітників?

10. Дайте характеристику кожному з видів управлінської праці: евристичної, адміністративної, оперативної. З яких операцій вони складаються?

11. На які групи поділяють управлінський персонал?

12. Які характеристики і якості повинен мати сучасний менеджер?

Тема 2. Основні етапи еволюції управлінської думки

1. Ранні етапи розвитку систем управління

2. Класичні теорії менеджменту

3. Інтегровані підходи до управління

4. Сучасні напрями парадігми управління

В загальному вигляді еволюцію управлінської думки можна представити на рис. 2.1 .

Ранні етапи розвитку систем управління

Інтегровані підходи до управління

Класична школа управління

Процесний підхід до управління

Системний підхід до управління

Ситуаційний підхід до управління

Поведінковий підхід до управління

Школа науки управління (кількісний підхід)

Сучасні напрями розвитку науки управління

Рис. 2.1. Еволюція управлінської думки

Питання 1. Ранні етапи розвитку систем управління

Зрозуміло, що ще до появи менеджменту як специфічного виду діяльності та наукової системи, управління розвивалося у міру розвитку суспільства і виробничих систем.

В еволюції розвитку систем управління умовно виділяють п΄ять етапів:

Перва управлінська революція - релігійно-комерційна (V тисячеріччя до н.е.) пов΄язується із зародженням писемності в стародавньому Шумері в V тисячолітті до н. е. Вважається, що це революційне досягнення в житті людства привело до виникнення особливого прошарку "жерців-бізнесменів", котрі успішно здійснювали релігійно-комерційні й торгові операції, вели ділове листування і комерційні розрахунки.

Друга управлінська революція - світсько-адміністративна (ІІ тис. до н.е.), пов'язується з діяльністю вави­лонського царя Хаммурапі (1792—1750 рр. до н. е.), що видав звід законів управління державою для регулювання суспільних відносин між різними соціальними групами населення. Цими законами вво­дився світський стиль управління, посилювалися контроль і відпові­дальність за виконання робіт.

Третя управлінська революція відома як виробничо-будівельна (І тис. до н.е.). Вона передбачала поєднання державних методів управління з конт­ролем за діяльністю в сфері виробництва та будівництва і відбулася в часи правління Навуходоносора (605—562 рр. до н. е.).

Четверта управлінська революція - промислова (ХVІІ-ХVІІІ ст.) відбулася в період зародження капіталізму й індустріального прогресу європейської цивілізації (XVII—XVIII ст.). Її головним результатом стало зародження про­фесійного управління. Поряд з емпіричними методами в управлінні стали впроваджуватися прикладні розробки й експерименти, результати яких допомагали визначати норми ви­робітку і винагороди, оптимальні терміни роботи устаткування, обся­гу випуску продукції, удосконалювати організацію виробництва і праці. Під час промислової революції було зроблено перші спроби перекласти ідеї управління на папір з метою виробити його узагаль­нюючі принципи, внаслідок чого було закладено необхідні умови теорії менеджменту. Революційну концепцію поділу, спеціалізації, кооперації та підвищення продуктивності суспільної праці виклав класик політичної економії А. Сміт у праці "Багатство народів".

П'ята управлінська революція (кінець XIX — початок XX ст.) відома під назвою бюрократичної; її теоретичною платформою стала концепція "раціональної бюрократії" відомого соціолога, економіста Макса Ветера.

Основні її результати:

• формування великих ієрархічних структур,

• поділ управлінської праці,

• введення норм і стандартів,

• встановлення посадових обов'язків і відповідальності менеджерів.

Саме в цей період набуває розвитку менеджмент як наука про управління. Виділяють три основні підходи (школи) в теорії менеджменту, які виникли у різні історичні періоди, однак всі вони знайшли своє втілення у сучасній практиці управління.

Виникнення менеджменту як наукової системи управління виробництвом була відповіддю на потреби промислового розвитку кінця XIX — початку XX ст. Специфічні риси цього періоду умовно поділяють його на три етапи (Додаток 1).

Історично періодизація менеджменту показує залежність його розвитку, насамперед, від зовнішніх умов і насамперед від історичного етапу суспільства.

Виходячи з історичної періодизації розвитку менеджменту, можна виділити 3 основних напрямки розвитку теорії та практики менеджменту:

це товарна концепція (кінець ХІХ-початок ХХ століття),

збутова (30-50-ті роки) і

маркетингова (з кінця 50-х, початку 60 -х років).

Період панування товарної концепції характеризувався тим,

Поворот до збутової концепції відбувається тоді, коли пропозиція починає перевищувати попит.

Перехід до маркетингового напрямку ознасає

Питання 2. Класичні теорії менеджменту

Класична школа управління (кінець 19 ст – 30 рр. 20 ст.)

Класична школа може бути поділена на два напрями

а) науковий управлінський підхід (наукова організація праці) (Ф. Тейлор («Принципи наукового управління»,1911р.), Френк та Ліліан Гілбрейт, Генрі Форд, Генрі Гант);

б) адміністративна школа (класична теорія організації) ((А. Файоль, М. Вебер, Л. Урвік, Ч. Бернард)).

Науковий управлінський підхід

Основна ідея:

Основні принципи:

2)

3)

4)

5)

Адміністративна школа (класична теорія організації).

Основна ідея:

Набільш чітко “універсальні принципи управління” сформулював А.Файоль:

1. Розподіл загальної роботи в організації на складові її частини.

2. Повноваження та відповідальність. Ці категорії "тримають одна одну". "Де надаються повноваження, там виникає і відповідальність".

3. Дисципліна. Дотримання досягнутих угод між організацією та її робітниками.

4. Єдиноначальність. Кожний робітник в організації повинен мати одного і тільки одного начальника.

5. Єдність керівництва. Всі операції в організації, які мають одну мету, повинні виконуватись під керівництвом одного начальника.

6. Підпорядкованість індивідуальних інтересів спільним. Цілі організації повинні домінувати над цілями окремих робітників або груп.

7. Винагорода. Система оплати повинна бути справедливою, такою, що стимулює діяльність, а її розміри не повинні опускатися нижче розумного рівня.

8. Централізація. Ступінь концентрації влади на вищому рівні управління.

9. Ієрархія (скалярний ланцюг). "Ланцюг" начальників від вищого до нижчого рівня.

10. Порядог. "Усьому своє місце і все на своєму місці".

11. Справедливість. Відданість персоналу організації повинна поєднуватися з правосуддям керівництва організації.

12. Стабільність перебування на посаді. Організація повинна сприяти довгостроковим стосункам зі своїми робітниками.

13. Ініціатива. "Здатність самостійно обмірковувати та виконувати план".

14. Корпоративний дух. Результат гармонії та єдності персоналу організації

М.Вебер сформулював “концепцію ідеальної бюрократії”:

Поведінковий підхід до управління

Класична школа менеджменту визнавала значення людського фактора в управлінні, проте приділяла йому незначну увагу (оплата та стимулювання праці, встановлення формальних відносин між керівниками та підлеглими тощо).

Поведінкові теорії менеджменту виникли як реакція на недоліки класичних теорії. Виникненню поведінкових теорій багато в чому сприяли досягнення промислової психології (Х.Мюнстерберг «Психологія та промислова ефективність», 1912; Л.Гілберт «Психологія управління», 1914; результати Хоторнських експериментів Елтона Мейо). Поведінкові теорії менеджменту опрацьовували Мері Паркер Фоллет, Р.Лайкерт, Д. МакГрегорі, Ф. Герцберг та інші (30 -50 рр 20 ст.).

Основна ідея:

У поведінковому підході також виділяють два окремих напрями:

а) школа людських відносин. Представники цієї школи досліджували переважно проблеми індивідуальної психології робітників організації. Їх зусилля були зосереджені переважно на вивченні поведінки індивідуума в організації, на його мотивації.

б) школа організаційної поведінки. Її представники концентрували увагу на вивченні типів групової поведінки, на розумінні організації як складного соціального організму, який знаходиться під впливом певних уявлень, звичок, конфліктів, культурного оточення тощо.

Основні принципи:

Школа науки управління (кількісний підхід) (1950 рр - дотепер) (Н. Вінер, Акофф Рассел, С. Бір, А. Гольберген, Л. Клейн, Л. Берталанфи).

Основна ідея:

На різних етапах розвитку управлінської науки суттєвий внесок в неї зробили такі відомі українські вчені, як О. Терлецький, М. Павлик, М. Драгоманов, М. Зібер, С. Подолинський, М. Туган-Барановський, І. Вернадський, М. Вольський, Г. Цехановецький, К. Воблій, Т. Война-ровський, І. Коропецький та ін

Інтегровані підходи до управління

Зазначені недоліки ранніх теорій менеджменту певною мірою долаються інтегрованими підходами до управління (процесний, системний, ситуаційний).

Процесний підхід розглядає управління як серію взаємопов’язаних дій (функцій управління), які реалізуються у такій послідовності (рис. 2.2):

планування організація мотивація керівництво контроль

Кожна функція управління, в свою чергу, представляє собою процес виконання сукупності конкретних функцій (підфункцій). Таким чином, процес управління є загальною сумою усіх функцій та підфункцій.

Системний підхід. Його представники стверджують, що організацію слід розглядати як систему у єдності частин, з яких вона складається та зв’язків з її зовнішнім середовищем. Тільки такий підхід дозволяє отримати цілісне уявлення про сутність управління. Схематично системний підхід до управління можна представити таким чином (рис. 2.3):

Входи Трансформаційний Виходи

до організації процес з організації

Організація

Зовнішнє середовище

Рис. 3.3. Організація – як система

Поняття "організація" (англ. organization) походить від давньогрецького слова "органон", яке позначає знаряддя або інструмент. Від нього ж пішло поняття "орган", а потім, як похідні, "організм" і "організація". Виникла організація із людських потреб в кооперації зусиль для досягнення своїх особистих цілей у зв'язку з наявністю цілого ряду фізичних, біологічних, психологічних і соціальних обмежень.

Всі організації незалежно від цілей, типу і кінцевого результату мають спільні характеристики:

Класифікація організацій

1. За характером і видом господарської діяльності:

• промислові,

• торговельні,

• фінансові,

• транспортні,

• будівельні тощо

2. За організаційно- правовою формою діяльності:

   • приватні (одноособові, сімейні);

   • господарські товариства;

   • колективні (акціонерні);

   • комунальні;

   • державні;

   • спільні (змішані);

   • іноземні;

   • об'єднання.

3. За взаємовідносинами із зовнішнім середовищем і підрозділами:

• механістичні (бюрократичні) – не здатні адаптуватися до змін у зовнішньому середовищі;

• органічні (адаптивні) – здатні до адаптаціх до змін зовнішнього середовища за рахунок змніи системи взаємовідносин між підрозділами в організації

4. За статусом окремих організаційних елементів

• Формальна організація – група людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення загальної мети або цілей.

• Неформальна організація – група людей, яка виникає спонтанно, на підставі задоволення спільних інтересів, і де люди вступають у взаємодію один з одним досить регулярно.

Неформальні групи можуть утворюватися на основі виробничих стосунків, дружніх відносин, професійного вміння, давніх зв'язків у періоди навчання у школі, вузі, за національним походженням, регтігійними віруваннями та іншими суспільними інтересами.

На сучасному етапі всі організації розглядаються як відкриті системи — системи, внутрішні елементи яких взаємодіють не лише між собою, а й із зовнішнім середовищем.

Система – це деяка цілісність, що складається з взаємозалежних частин, кожна з яких вносить свій внесок у характеристики цілого.

Компоненти системи. У складі кожної системи можна розрізняти дві тісно взаємодіючі підсистеми - керуючу і керовану. Керуюча підсистема - це "хто" керує, а керована - "чим" чи "ким" керують. Аналогічними їм за змістом є поняття "суб´єкт управління" і "об´єкт управління".

Управління організацією повинно спиратися насамперед на основні загальнометодологічні принципи системного підходу, який становить стратегію наукового пізнання і практичної діяльності в різних сферах дійсності, а також у сфері менеджменту.

Ситуаційний підхід визнає, що хоча загальний процес управління і є однаковим, специфічні прийоми, які використовує керівник повинні змінюватися залежно від ситуації.

Сутність ситуаційного підходу можна краще усвідомити у процесі співставлення принципового та ситуаційного мислення. Об’єктом досліджень ситуаційного підходу виступають найбільш значущі в управлінні ситуаційні зміни, зокрема у сферах лідерування, побудови організаційних структур, кількісних оцінок тощо.

Тому за таким підходом менеджер повинен:

Питання 4. Сучасні напрями парадігми управління

1. Управління змінами.

  Пов'язано з тим, що приблизно в 70-х роках закінчила існування так звана «спокійна» зовнішнє середовище, а на її зміну прийшла мінлива «турбулентна». Це призвело компанії до необхідності швидко пристосовуватися до змін, швидко на них «відповідати», передбачити їх і таким чином заздалегідь планувати як витягти з них вигоду.

2. Необхідність реформування соціальної сфери.

Головний напрям реалізації - принцип «Кадри вирішують все». Це в свою чергу передбачає:

• необхідність включення людського фактора в систему управління;

• включення нового фактора ефективності - знання, тобто вирішальний вплив на ефективність праці надають не працівники, безпосередньо виробляють продукцію, а «працівники знання» - менеджери, інженери, техніки, фахівці;

• базовий фактор у розвитку економіки - «норма накопичення мізків», темпи, якими країна виробляє людей, що володіють освітою, уявою, теоретичними знаннями та аналітичним майстерністю;

• персонал починають розглядати як основний ресурс фірми. На зміну теорії, що розглядає персонал як витрати, які треба скорочувати, з'явилася теорії управління людськими ресурсами, відповідно до якої персонал являє собою один з ресурсів фірми, в який треба вкладати кошти

3. Реінжиніринг.

Передбачає кардинальну перебудову на сучасній інформаційній і технологічній основі організації господарської діяльності і управління на підприємстві (організації). Сфера змін може бути найрізноманітнішою: організаційна структура, фінанси, система поставок маркетинг структура кадрів та ін

Н ові напрями концепції розвитку менеджменту

Управління змінами

Необхідність реформування соціальної сфери

Реінжиніринг

Формування внутрішніх ринків корпорацій

Інтеграція процесів управління

Розвиток та підтримка малого бізнесу

Розподіл права власності та функції управління

Нові вимірники ефективності управління

Утвердження контрактних відносин

Посилення регулюючої ролі держави

1. Створення внутрішніх ринків корпорацій.

Означає перенесення закономірностей і принципів ринкового господарства на внутрішню діяльність компанії, на всі її підрозділи. З цією метою в рамках підприємства створюються автономні підрозділи (бізнес-одиниці), які самостійно фінансують свою роботу, вступають на комерційній основі в партнерські відносини як з внутрішніми підрозділами компанії, так і з зовнішніми організаціями. У центральних органах управління концентрується рішення тільки питань стратегічного розвитку, пов'язаних з великими інвестиціями

2. Інтеграція процесів управління.

В останні десятиліття у всьому світі відзначена тенденція до укрупнення підприємств, що в свою чергу пов'язано з великими перевагами таких підприємств в умовах жорсткої конкурентної боротьби. При цьому просте укрупнення масштабів виробництва вже не відповідає вимогам сьогоднішнього дня. Посилилися темпи технологічного розвитку вимагають об'єднання зусиль підприємств і організацій різних сфер діяльності: виробництва, науки, фінансів, інфраструктури. Саме ці причини призводять до появи нових форм укрупнення - різних «горизонтальних» об'єднань, серед яких особливе місце займають промислово-фінансові групи (ПФГ), технопарки, технополіси та ін

6. Розвиток та підтримка малих підприємств.

Проте як і раніше актуальною залишається діяльність «малих» підприємств. Саме вони є найбільш мобільними в умовах мінливої ​​зовнішньої і внутрішньої середовища. Їх завдання - знизити безробіття, розширити конкуренцію, оперативно реагувати на зміни споживачів.

7. Нові вимірювачі ефективності управління.

У якості цільових показників організаційних перетворень у практиці сучасного управління застосовують такі загальні характеристики діяльності фірми як:

• досягнення фінансової стабільності;

• забезпечення фінансового зростання;

• наявність інтелектуального капіталу;

• задоволеність споживачів;

• комплексність технологій;

• інвестиції в «людський фактор» і ін

8. Поділ прав власності і функцій управління.

Складність процесів управління призвела до того, що власники, володіючи контрольним пакетом акцій, не маючи необхідної компетенції і досвіду, змушені наймати професійних керівників.

9. Затвердження контрактних відносин у всіх формах власності.

Найбільші можливості для розвитку конкуренції в держсекторі відкриваються у сфері його взаємодії з ринковими структурами за допомогою контрактних відносин, ринкового тестування. Розвиток контрактних відносин супроводжується посиленням ролі конкурентного відбору пропозицій. Переможцем виходить конкурсант, який запропонував найбільш вигідні для замовника контракти.

10. Посилення регулюючої ролі держави.

Держава встановлює норми і правила економічних відносин. Це посилення виявляється:

• у створенні сприятливого середовища для функціонування підприємств;

• у стимулюванні внутрішніх перетворень на підприємствах;

• у регулюванні умов конкуренції;

• у забезпеченні умов соціальної справедливості і першочерговому задоволенні загальнонаціональних потреб;

• у збільшенні витрат на дослідницькі і дослідні розробки;

• у визначенні пріоритетних областей інвестицій.

Контрольні запитання

1. Назвіть основні етапи розвитку систем управління

2. Які основні принципи ефективного управління пропонуються класичною школою менеджменту?

3. Які прнципіальні підходи до управління запропоновані школами людських відносин та організаційної поведінки?

4. Які особливості ефективного управління за принципами математичної школи?

5. Дайте характеристику інтеграційним підходам в управлінні

6. Які основні напрями сучасної парадігми розвитку менеджменту?