23.Гастрофільзи коней

Гастрофилез лошадей и ослов — оводовое заболевание, вызываемое личинками желудочно-кишечных оводов, сем. Gastrophilidae. У лошадей чаще паразитируют четыре вида оводов: Gastrophilus intestinalis (большой желудочный овод), G. vetorinus (кишечный овод), G. haemorrhoidalis (краснохвостый овод, или усоклей) и G. pecorum (восточный овод, или травник).Возбудители. Окрыленные фазы представляют насекомых, сходных со шмелями; отличаются они по окраске и размерам тела (цв. табл. V, 5-6). Личинки III стадии этих оводов от 15 до 20мм длины, желто-розового цвета, с двумя крупными приротовыми крючьями черного цвета. У большинства видов шипы на сегментах расположены в два ряда, а у G. veterinus — в один ряд.Жизненный цикл. Самки желудочно-кишечных оводов откладывают по 500-700 яиц на волосы лошадей и ослов, а самки восточного овода могут откладывать яйца вне организма животных (на траву, копыта). Через 1-2 недели из яиц выходят мелкие личинки I стадии.

Вследствие движения по коже личинок этих насекомых животные испытывают зуд. Лошади почесывают зубами и лижут языком зудящие места, в результате личинки I стадии попадают в рот, а затем в желудок (кишечник). Яйца восточного овода вместе с травой или сеном попадают в рот животным, и здесь происходит вылупление личинок из яиц и дальнейшая миграция в желудок. В желудке в краниальной части и в начале двенадцатиперстной кишки личинки прикрепляются к слизистой оболочке. Через 9-. 10 месяцев личинки покидают места своего паразитирования и вместе с испражнениями выбрасываются во внешнюю среду. Только личинки усоклея после паразитирования в желудке дополнительно еще фиксируются на кратковременный период в конце прямой кишки (слизистой ануса).

Попавшие на почву личинки оводов зарываются в нее и превращаются в куколку. При благоприятных условиях через 1-1,5 мес. из куколок выходят самки и самцы. Спаривание особей разного пола происходит в воздухе, и затем уже начинается откладка яиц. Окрыленные оводы живут 1_2 недели. В течение года развивается одна генерация гастрофилов.

Эпизоотологические данные. Гастрофилез лошадей регистрируют преимущественно на территории средней и южной части страны. Лёт оводов не происходит при температуре ниже 15° и в пасмурную погоду. Активность лёта этих насекомых проявляется в солнечные дни. Они могут пролетать в поисках хозяина до 10-20 км.

Патогенез. Личинки желудочно-кишечных оводов вначале паразитируют в коже, в слизистой рта и глотки, а затем в желудке и кишечнике. При внедрении и миграции они травмируют кожу и слизистые и открывают путь к их инфицированию патогенной микрофлорой. Личинки питаются за счет поглощения клеток и лимфы хозяина, что при наличии массовой инвазии желудка приводит к травмированию слизистых и их воспалению. Личинки оводов, скопляясь в большом количестве на стенках желудка и двенад¬ цатиперстной кишки, механически задерживают продвижение пищи, что ведет к нарушению пищеварения.

Внедрение и миграция личинок слизистой рта и глотки сопровождается травмированием и внесением микрофлоры в раны. Это вызывает острые воспалительные процессы: фарингиты и стоматиты. Затем инвазируется кардиальная часть желудка, патологический процесс здесь продолжается 9-10 мес. Воспаление может проникать в более глубокие слои стенок желудка и кишечника, и как следствие этого возникают разрывы стенки желудка.

Клинические признаки гаетрофилеза (стоматит и фарингит) обнаруживают в первой стадии болезни. При осмотре ротовой полости отчетливо заметны в слизистых нитевидные, извилистые пути миграции личинок. При стоматите нарушается акт пережевывания, а при фарингите затруднено глотание воды и корма. Лошади при этом держат голову в вытянутом состоянии. Вторая стадия болезни протекает без характерных признаков. Нарушение пищеварения, коликоподобные приступы указывают только на возможность заболевания данным энтомозом.

Общая картина оводовой инвазии характерна снижением количества эритроцитов, истощением, угнетением и пониженной работоспособностью больных лошадей.

Диагноз ставят на основании обнаружения личинок первой фазы в слизистой ротовой полости, а также стоматита и фарингита. Наличие гастрофилезного гастрита или энтерита при жизни обычно не устанавливают. Можно уточнить диагноз на гастрофилез пробным лечением нескольких лошадей хлорофосом.

Лечение. Для уничтожения мигрирующих личинок первой фазы оводов в ротовой полости лошадей орошают слизистую рта и глотки 2%-пым (по АДВ) раствором хлорофоса. В борьбе с личинками третьей фазы гастрофилов животным выпаивают 0,24%-ный раствор хлорофоса (после 20-часовой голодной диеты) групповым методом из расчета 60 мг/кг. Личинки начинают отходить через 20 ч. Перед назначением лечения по этому методу целесообразно проверить дозу на переносимость путем пробного введения 2-3 лошадям.

Профилактика. С профилактической целью против окрыленных форм оводов периодически опрыскивают (через 5-7 дней) переднюю часть туловища животных гексахлорановой эмульсией, содержащей 0,03% гамма-изомера. Против восточного овода этот метод не эффективен, так как самки этого насекомого откладывают яйца на траву. Если лошадей используют для получения кумыса, то их обрабатывают 1%-ным раствором хлорофоса. В период массового лёта гастрофилов практикуют ночную пастьбу и содержание лошадей в конюшнях в жаркие часы суток.

24.параскароз та оксіуроз коней.

Захворювання тварин родини конячих (осли, мули та ін.), яке викликається нематодою Parascaris eguorum родини Ascaridae. Паразит тонкого відділу кишечнику.

ПатогенезГеогельмінт. Цикл розвитку прямий — за аскаридним типом. За оптимальних умов навколишнього середовища в яйцях за 1—2 тижні розвивається інвазійна личинка. Коні заражаються параскарозом при заковтуванні інвазійних яєць із кормом і водою. В травному каналі личинки, виходять із яйцевих оболонок, проникають у кровоносні судини й через печінку та серце мігрують до легень. За час міграції двічі линяють, потрапляють у трахею, відкашлюються і зі слизом заковтуються. В товстому відділі кишечнику через 1,5—2,5 міс виростають до статевозрілої стадії й паразитують до одного року і більше.

СимптомиВажливу роль у патогенезі параскарозу відіграє анти­генна, токсична і механічна дія мігруючих личинок, що ускладнюється інокуляцією патогенної мікрофлори. Клінічні ознаки залежать від ін­тенсивності інвазії та віку тварин. У молодняку ця хвороба прояв­ляється катаральною бронхопневмонією (прискорення дихання, під­вищена температура тіла, серозно-слизове виділення з носа). Для імагінального параскарозу характерні розлади травного каналу (про­носи, запори, коліки), іноді виникають нервові розлади (судороги, парез тазових кінцівок). Відмічають зміни крові (еозинофілія, змен­шення кількості еритроцитів та зниження рівня гемоглобіну, лейкоци­тоз, прискорення ШОЕ). У дорослих тварин перебіг хвороби безсимптомний і характеризується погіршенням апетиту, виснаженням, затримкою линяння, зниженням роботоздатності.

Патологічні зміниТрупи виснажені, у просвіті кишеч­нику спостерігається велика кількість параскарид, відзначають ката­ральний або катарально-геморагічний ентерит. При значному скуп­ченні гельмінтів можливі закупорка й розрив кишечнику. В легенях виявляють ділянки запалення, крововиливи і личинки параскарид, у печінці та лімфатичних вузлах —паразитарні вузлики.

ДіагнозПрижиттєва діагностика хронічного перебігу параскарозу грунтується на дослідженні фекалій за методом Фюллеборна. Доціль­на діагностична дегельмінтизація. Посмертно виявляють статевозрі­лих параскарид у кишечнику, а їхніх личинок —у легенях та печінці за методом Бермана — Орлова.

ЛікуванняЗастосовують солі піперазину, фебантел, фенбендазол, мебенвет гранулят, альбендазол, тетрамізол гранулят, мебендазол, морантел тартрат, тіабендазол, івомек, івермектин.  Солі піперазину призначають індивідуально або груповим методом. Разова доза на курс дегельмінтизації не повинна перевищувати 0,1 г/кг маси тіла. При груповій дегельмінтизації корм із препаратом розкла­дають купками по 1 кг на відстані ЗО—50 см одна від одної. Фебантел (ринтал, орантел) згодовують із кормами одноразово у дозі 0,006 г/кг маси тіла за ДР. Фенбендазол (панакур, сипкур, фенсан, бровадазол) застосовують одноразово з кормом груповим методом чи індивідуально Мебенвет гранулят 10%-й дають одноразово після 12-годинної голодної дієти із зволоженим кормом у дозі 6—8 г/100 кг маси тіла.

ПрофілактикаОдин раз на квартал проводять гельмінтокопрологічне обстеження. Лошат поточного року народжен­ня дегельмінтизують у серпні, а потім після відлучення: молодняк 1-3 років та дорослих — перший раз у березні—квітні, другий — у жовтні—листопаді. Рекомендується хіміопрофілактика під час випа­сання коней. Для випасання кобил із лошатами виділяють культурні пасовища або ділянки, на яких протягом сезону не випасали молод­няку до дворічного віку. Звертається увага на дотримання зоогігієнічних умов утримання, годівлі коней, знезараження гною і приміщень після дегельмінтизації.

Збудник хворобиВеретеноподібна нематода білого кольору. Рот оточений трьома губами. Самці завдовжки 15—28 см, із загнутим хвостом, невеликими боковими крилами і двома спікулами. Самки—до 40 см, із вульвою, розміщеною на рівні передньої третини тіла. Яйця великі (діаметром 0,09—0,1 мм), круглі, вкриті товстою гладенькою оболон­кою коричневого кольору, незрілі. Незапліднені яйця світлі.

ЕпізоотологіяПараскароз коней частіше реєструють у районах із вологим кліматом та болотистим грунтом (північно-західний регіон України). Хворіє переважно молодняк 1—2-річного віку при стаєн­ному і змішаному утриманні. Джерело інвазії — хворі на параскароз коні та паразитоносії. До перезараження призводять незадовільні умо­ви утримання, згодовування кормів з підлоги, ссання забрудненого яйцями гельмінтів вим'я конематки. Перебіг хвороби ускладнюється при неповноцінній годівлі тварин. Інвазія досягає піку в осінньо-зимо­вий період, після чого поступово знижується. Яйця параскарид на всіх стадіях розвитку переносять низькі температури. Проте вологість фе­калій нижче 25% і відносна вологість повітря нижче 75% викликають загибель яєць, а за температури вище 40 °С вони масово гинуть.

Оксіуроз

З-ня коней, ослів мулів, викликю нематода Oxyuris equi, родини Oxyuridae, підряду Oxyurata. Паразит великої ободової та сліпої кишки, а під час відкладання яець- у кіці прямої

Патогенез Самці після парування гинуть. Самки, перепов­нені яйцями, пасивно мігрують у пряму кишку до ануса й прикріп­люються маточним молоком яйця до шкіри (періанальних складок). Постійна температура шкіри тіла (15—30 °С) сприяє формуванню в яйцях за 2—3 доби інвазійних личинок. При чуханні, рухах хвоста інвазійні яйця відриваються й забруднюють годівниці, напувалки, кор­ми, підстилку тощо. Заражаються коні оксіурозом при заковтуванні інвазійних яєць із кормом та водою. Іноді — при розчісуванні зубами Ділянки кореня хвоста. На короткий час личинки після виходу з яйце­вих оболонок поселяються в слизовій оболонці кишечнику, линяють, виходять у його просвіт і через 4—6 тижнів досягають статевозрілої стадії. Строк паразитування оксіур обмежується розвитком їх в орга­нізмі живителя, оскільки після відкладання яєць самка гине.

Симптоми Патогенність оксіурозу зумовлена їхньою механічною і токсичною дією, що спричиняє катаральне запалення кишечнику. Самки під час виділення яєць викликають подразнення і свербіж. Коні чухаються, травмуються, у них виникають облисіння біля кореня хвос­та ("зачіси хвоста"), дерматити та екземи в промежині і на стегнах; порушується функція травного каналу.

Діагноз Діагноз ставлять за життя з урахуванням пори року на основі симп­томів хвороби ("зачіси хвоста") та виявлення яєць гельмінтів методом зскрібків паличкою, змащеною 50%-м розчином гліцерину, з ділянки періанальних складок або за результатами досліджень фекалій за мето­дом Фюллеборна.

Лікування У неблагополучних господарствах дегельмінтизують усіх коней 3—4 рази через 1—1,5 міс, застосовуючи фенбендазол, альбендазол, мебендазол гранулят, тетрамізол гранулят, морантелтартрат, піперазин, авертин, бровадазол-гель, універм, еквалан, як при захворюванні на параскароз.

Профілактика На конефермах, не благополуч­них щодо оксіурозу, в основному проводять ті ж самі заходи, що й при параскарозі. Так, підтримують належний санітарний стан у примі­щеннях, стайнях, запобігають згодовуванню кормів із підлоги, орга­нізовують щоденне чищення коней із протиранням ділянки періанальних складок вологими ганчірками (для знезараження останні обробляють окропом), застосовують періодичне дезінвазування гарячим лугом го­дівниць, предметів догляду за тваринами. Хворих коней ізолюють і лікують.

Збудник хвороби Нематода біло-жовтого кольору, ротовий отвір оточений шістьма губами, стравохід у задній частині містить бульбус із хітино­вими пластинами. Самці завдовжки 6—15 мм, хвостовий і головний кінці майже однакового діаметра, з однією спікулою; самки завдовжки 40—180 мм, з товстим та відносно коротким головним кінцем і дов­гим, тонким хвостом (шилохвіст), вульва відкривається в середній частині тіла. Яйця середнього розміру (0,08—0,09 х 0,04—0,05 мм), злегка асиметричні, напівпрозорі, на одному з полюсів потоншена оболонка утворює несправжню кришечку, містять майже сформовану личинку.

Епізоотологія На оксіуроз хворіють переважно молодняк і старі коні. Тварини заражаються у конюшнях, рідше — на пасовищі. Пік інвазії припадає на листопад—квітень. Джерело інвазії — хворі на оксіуроз коні. Антисанітарні умови утримання, згодовування грубих кормів із підлоги, спільна збруя та предмети догляду за тваринами призводять до швидкого перезараження. Інвазійні яйця можуть збе­рігатися в навколишньому середовищі 3—4 міс.

27.Аскаридіоз і гетеракоз курей.

Гетеракоз (Heterakosis)

Хворобу спричинює нематода Heterakis gallinarum. Паразити локалізу-

ються в сліпих кишках курей, індиків, цесарок.

Характеристика збудника. Гельмінт невеликих розмірів, світло-жовто-го кольору. Рот оточений трьома губами. Самець 7 – 13 мм завдовжки і0,27 – 0,4 мм завширшки має невеликий прианальний присосок і 2 неодна- кові спікули та статеві сосочки (рис. 1.57). Самка завдовжки від 8 до 15 мм. Вульва відкривається в середині тіла.

Яйця збудника гетеракозу середнього розміру, сірого кольору, вкриті дво-контурною оболонкою, незрілі Методи діагностики. Епізоотологічні дані. Хвороба реєстру- ється повсюди. Зараження відбува- ється при заковтуванні з кормом або водою інвазійних яєць парази- та. Хворіють птахи незалежно від віку, але найчастіше у віці від 8 міс до двох років. Гетеракоз реєструють незалежно від пори року, однак ма- ксимальна екстенсивність інвазії

спостерігається влітку. Основним джерелом інвазії є хворі птахи. Пев- ну роль у поширенні хвороби віді- грають мухи та інші комахи. Резер- вуарними хазяями цього гельмінта є дощові черви.

Яйця збудників гетеракозу дуже стійкі до несприятливих умов зовнішнього середовища. У ґрунті вони залишаються життєздатними впро- довж 8 міс. Яйця не втрачають інвазійних властивостей під час зимівлі.

Клінічні ознаки. Перебіг гетеракозу у курей має хронічну форму. У хворих птахів спостерігають пронос, слабкість, зменшення апетиту або повну його втрату. Молодняк відстає у рості й розвитку. У дорослих курей знижу- ється несучість. У разі високої інтенсивності інвазії нерідко спостерігається загибель птахів.

Лабораторні дослідження проводять методом Фюллеборна з метою виявлення яєць збудника гетеракозу. Їх потрібно диференціювати передусім від яєць аскаридій. У збудника гетеракозу вони дрібніші й мають більш округлу форму.

Патологоанатомічні зміни. У період паразитування личинок нема- тоди на слизовій оболонці сліпих кишок з’являються дрібні вузлики (вузли- ковий гетеракозний тифліт). Статевозрілі гельмінти спричинюють хроніч- ний дифузний тифліт.

Аскаридіоз (Ascaridiosis)

Хворобу спричинює нематода Ascaridia galli. Збудники хвороби локалізу- ються в тонких кишках курей, рідко — в індиків, цесарок, павичів, диких птахів (рябчики, глухарі).

Характеристика збудника. Це найбільша нематода курей (самець —

2 – 7 см, самка — 6 – 12 см завдовжки). Паразит має жовто-білий колір, кутикула покреслена впоперек. Ротовий отвір оточений трьома губами. На хвостовому кінці самця розміщені 2 невеликих крила та 10 пар сосочків. У самця добре розвине- ний прианальний присо- сок, оточений хітиновим кільцем. Є 2 тонкі одна- кові спікули

Яйця аскаридій середніх розмірів, незрілі, овальної форми, світло- сірого кольору, з товстою гладенькою оболонкою.

Методи діагности- ки. Епізоотологічні дані. Хвороба поширена всюди. Птахи заража-ються при заковтуванні з кормом або водою інва- зійних яєць збудників. Дощові черв’яки — резервуарні хазяї аскаридій. Уражуються і тяжко хворіють курчата переважно віком до 5 – 6 міс. Пік інвазії припадає на осінні та зимові місяці року. До- рослі кури є паразитоносіями.

Клінічні ознаки. Характерними ознаками хвороби є зниження апетиту,виснаження, проноси або запори, анемічність слизових оболонок, іноді по- рушення нервової діяльності. Птиця малорухлива, сидить з опущеними крилами, настовбурченим пір’ям.

Лабораторні дослідження. Зажиттєво діагноз установлюють при виявленні яєць у фекаліях хворих птахів. Фекалії досліджують методами Фюл-леборна або Дарлінга.

Патологоанатомічні зміни. Основні зміни виявляють у кишках.

Слизова оболонка тонких кишок набрякла, запалена, з крововиливами. В їхньому просвіті виявляють збудників хвороби. Труп виснажений. У разі ви- сокої інтенсивності інвазії зареєстровано випадки закупорювання кишок гельмінтами або розрив їхніх стінок.