3. Країни латинської америки на рубежі століть

Відмінна риса розвитку регіону в цей період - зростаючий тягар зовнішньої заборгованості. Зовнішні кредитори (МВФ, МБРР та інші), котрі бажали мати гарантії повернення боргів, вимагали глибоких реформ у неоліберальному дусі. Паралельно із завданням реформування економіки в Латинській Америці гостро постала проблема здійснення політичних реформ, демократизації всього суспільного життя. Перехід від диктатури до демократії в більшості випадків відбувався мирним шляхом. У 1980-ті рр. військові диктатури припинили своє існування в Аргентині, Бразилії, Чилі, Перу, Болівії, Уругваї, Гватемалі, Суринамі, Парагваї, ряді інших країн. Бразилія. У березні 1985 р. закінчився період військової диктатури, що тривав 20 років. Влада перейшла до цивільного президента Т. Невіса. У1990 р. главою держави був обраний Ф. Коллор. Головні напрямки його курсу полягали в тому, щоб скасувати державне регулювання економіки, зменшити частку державного сектору, заморозити ціни і зарплату, відкрити двері для іноземного капіталу, однак після обвинувачень у корупції Коллор був змушений залишити свою посаду. У 1994 р. президентом країни був обраний лідер Партії бразильської соціал-демократії Ф.Е. Кардозу. За роки свого президентства

(1994-2002 рр.) Кардозу багато зробив для ліквідації наслідків диктаторських

режимів, утвердження принципів демократії в бразильському суспільстві, лі-

бералізації економічної діяльності. На початку XXI ст. в Бразилії особлива увага приділяється розвитку сучасних галузей промисловості на базі нових технологій. В останні роки країна наполегливо прагне активізувати свої зусилля по освоєнню космосу та вийти на світовий ринок космічних послуг, активно ведуться роботи з розвитку ядер-

ного потенціалу. Бразилія почала відігравати провідну роль в інтеграційних

процесах у Латинській Америці. Країна - не без підстав - претендує на постій-

не представництво в Раді Безпеки ООН. У жовтні 2002 р. президентом Бразилії був обраний Л.І. Лула да Сілва перший за всю історію країни представник лівих сил. З лютого 2003 р. почала втілюватися в життя одна з його передвиборних обіцянок - програма «Немає голоду!». Ціль програми полягала не стільки в одномоментній роздачі продовольства, скільки в тому, щоб сприяти впровадженню нової економічної моделі, орієнтованої на економічне зростання, створення нових робочих місць, підвищення заробітної плати й збільшення купівельної спроможності населення. Важливим кроком на шляху реалізації соціальних програм стало створення міністерства у справах міст, міністерства у справах жінок, міністерства соціальної допомоги, спеціального закладу із забезпечення расової рівності. У 2004-2005 рр. уряду вдалося вивести країну на шлях поліпшення макроекономічних показників. У 2010 р. на президентських виборах перемогла Ділма Руссефф, представниця правлячої партії трудящих і глава апарату лідера Бразилії Л.І. Лула да Сілви. Руссефф заявила про намір продовжувати економічний курс свого попередника. У зовнішній політиці Ділма назвала серед пріоритетів інтеграцію в блок БРІК - Бразилія, Росія, Індія і Китай.

Чилі. Військова хунта на чолі з А. Піночетом (1973-1989 рр.) зуміла стабілізувати економычне становище в країні. За темпами зростання ВВП Чилі стала лідером у Латинській Америці, значно скоротилося безробіття, зросла відкритість економіки країни. Крім того, вдалося реально підвищити рівень життя населення, скоротити розрив у соціальному становищі громадян країни, але позитивні результати досягалися політикою «сильної руки» при зневажанні основних демократичних принципів.

У 1980 р. президент Піночет ініціював прийняття конституції, що відновила інститути демократії. Проте на референдумі в жовтні 1988 р. більшість громадян проголосувала проти продовження президентських повноважень генерала Піночета. На президентських виборах у 1989 р. перемогу здобув лідер Християнсько-демократичної партії П. Ейлвін. У березні 1990 р. Піночет передав йому владу. На президентських виборах у січні 2000 р. перемогу здобув кандидат від лівоцентристської коаліції «Згода» Р. Лагос. Саме при ньому, завдяки успішним реформам у політичній і економічній сферах, Чилі стала стабільною й процвітаючою країною. У січні 2006 р. президентом Чилі була обрана М. Бачелет. Уперше в історії країни пост глави держави здобула жінка. Курс її коаліції, спрямований на зміцнення демократичних принципів керування державою після військової диктатури Піночета, мав широку підтримку серед населення країни. У 2010 р. президентом був обраний С. Піньєра, який пообіцяв не руйнувати

політичної спадщини попереднього лівоцентристського уряду.