2. Кубинська революція. Революція в чилі

2.1. Кубинська революція.

У 1952 р. владу на Кубі захопив диктатор Ф. Батіста. Корумпований режим загострив становище в країні. Боротьбу проти диктатури почали молоді кубинські революціонери на чолі з Ф. Кастро. Своє завдання як глави уряду Ф. Кастро бачив у зміцненні незалежності Куби від США. Він націоналізував усю американську власність у країні. У

1961 р. керівництво Сполучених Штатів фінансувало спробу збройних кубинських емігрантів Скинути режим Кастро, але вона закінчилася невдачею. Після Карибської кризи (1962 р.) США ввели заборону на торгівлю з Кубою. Лідер кубинської революції проголосив Кубу державою, що стала на шлях побудови соціалізму. Він пішов на зближення із СРСР, що сприяло швидкому перетворенню Кастро в прибічника комуністичних ідей, а Куби - у типову тоталітарну соціалістичну державу. СРСР став основним торгово-економічним партнером «острова Свободи» і його головним кредитором. У країні почалися «соціалістичні перетворення». На селі ліквідувалися приватні господарства, націоналізувалися всі підприємства кустарної промисловості, торгівлі та сфери обслуговування. Уся економіка підпорядковувалася державному плануванню та регламентації. Упроваджувалася зрівнялівка в оплаті праці. Проте індустріалізація не принесла очікуваних результатів. Збереглася традиційна залежність кубинської економіки від експорту цукру, але тепер не в США, а в СРСР і країни Східної Європи. Уже наприкінці 1960-х рр. довелося звести карткову систему для забезпечення населення продуктами харчування і товарами першої необхідності. З 1975 р. на Кубі затвердилася однопартійна система. Уся влада в країні була зосереджена в руках Комуністичної партії Куби (КПК) на чолі з Ф. Кастро. Опозиція жорстко придушується, порушуються права людини. Після розпаду СРСР комуністичний режим опинився у важкому стані. У середині 1990-х рр. у країні почали здійснюватися ринково орієнтовані реформи. Через старість та хвороби Ф. Кастро уступив владу в країні своєму брату Раулю, який із квітня 2011 р. очолює партію та державу. Кубинці на острові та ті, хто живе в США, пов'язують з цим сподівання на лібералізацію режиму.

2.2. Прихід до влади в Чилі блоку «Народна єдність».

У 1964 р. президентом цієї країни був обраний християнський демократ Е. Фрей. Він почав обачливо впроваджувати соціальні реформи, однак його уряд не зміг приборкати

інфляцію. Ліві партії та рухи - соціалісти, комуністи, радикали та їхні союзники об'єдналися в передвиборчий блок «Народна єдність», який очолив лідер Соціалістичної партії Чилі С. Альенде. У 1970 р. він став першим у світі демократично обраним президентом-соціалістом. У країні був сформований уряд блоку «Народна єдність» на чолі з президентом Альенде. Його програма передбачала націоналізацію, вирішення аграрного питання, підтримку середніх і дрібних національних підприємців, демократизацію державного апарату. Перехід у перспективі до соціалізму планувалося здійснити в рамках багатопартійності, збереження демократичних свобод і різних форм власності. Проте націоналізація підприємств, проведення радикальної аграрної реформи, непослідовність перетворень призвели до кризи. Украй ворожу позицію стосовно перетворень уряду Альенде зайняли США, іноземні компанії, праві сили. Наростали розбіжності всередині самого лівого блоку. У ході військового перевороту, що відбувся в країні 11 вересня 1973 р., уряд Альенде було скинуто, і до влади прийшов генерал А. Піночет.