КРАЇНИ РЕГІОНУ В ПІСЛЯВОЄННИЙ ПЕРІОД (1945-1960 рр.)

1.1. Соціально-економічгаш розвиток.

У ході Другої світової війни великі постачання продовольчо-сировинної продукції, насамперед до Європи, забезпечили латиноамериканським країнам накопичення валютних запасів. У цих умовах почала здійснюватися ідея імпортозамісної індустріалізації, тобто створення машинобудування та інших галузей промисловості для задоволення власних потреб економічного розвитку. Загальний обсяг промислового виробництва в країнах регіону за 1945-1960 рр. виріс у порівнянні з довоєнним періодом у 2,5 рази. Найвищі темпи розвитку були в Аргентині, Бразилії, Мексиці, Чилі, Венесуелі, Колумбії. Для впровадження цієї ідеї в життя здійснювався процес одержавлення значної частини заводів і фабрик, а також будівництва підприємств державного сектору. Одночасно зміцнів економічний потенціал промислово-банківських кіл, виросли їхні політичні амбіції, посилилося прагнення потіснити традиційні олігархічні групи, пов'язані з аграрно-сировинним господарством. На початку 1950-х рр. СІЛА зайняли домінуюче становище за розмірами капіталу, вкладеного в економіку країн Латинської Америки.

1.2. Політичний розвиток країн регіону.

У 1944-1945 рр. у країнах регіону намітився поворот до демократизації. У цей період були скинуті диктаторські режими в Еквадорі, Гватемалі, Сальвадорі. У Бразилії й Аргентині були амністовані політичні в'язні та відновлені основні громадянські свободи. Уряди Болівії, Венесуели, Гватемали, Аргентини проводили прогресивні економічні заходи на захист національних природних ресурсів, активно взялися за вирішення соціальних проблем. З іншого боку, уже наприкінці 1940-х рр. у багатьох країнах Латинської Америки відбувся перший наступ правих сил. У 1948 р. на черговій Міжамериканській конференції в Колумбії була створена Організація американських держав (ОАД), що діяла під безпосереднім впливом СІПА. Цілями ОАД декларувалися військове і політичне співробітництво її учасників для забезпечення миру і безпеки. Для запобігання «комуністичній загрозі» передбачалися заходи, включаючи колективну інтервенцію в країну, що опиниться під впливом міжнародного комунізму. Наприкінці 1940-х - у першій половині 1950-х рр. суспільно-політичний клімат у країнах Латинської Америки погіршився. Почалося переслідування діячів профспілок і лівого демократичного руху, відбулась нова серія державних переворотів. Законно обраних президентів Перу і Венесуели змістили диктатори. У 1954 р. у Парагваї встановилася диктатура генерала А. Стреснера, що була повалена лише в 1989 р. У 1954 р. у Гватемалі за підтримки найманців був скинутий президент-реформатор X. Арбенс Гусман. Військові перевороти відбулися в Бразилії, Панамі, Гондурасі. У 1955 р. в Аргентині військові усунули від влади популярного президента Х.Д. Перона.У другій половині 1950-х рр. економічна ситуація в країнах Латинської Америки погіршилася. Це відбулося внаслідок падіння цін на світовому ринку на сировину та товари, вироблені у регіоні. Ресурси для здійснення імпортозамісної індустріалізації закінчувалися. На цьому тлі активізувалися революційний і демократичний рухи. У 1956 р. під натиском народних виступів залишив президентську посаду генерал М. Одрія в Перу. У 1957 р. був повалений режим Г.Р. Пінільї в Колумбії. На початку 1958 р. унаслідок загальнонаціонального страйку була повалена диктатура П. Хіменеса у Венесуелі.