27. Порядок нарахування обсягу обов’язкових резервів . Відповідальність комерційних банків за невиконання нормативу обов’язкових резервів в Україні

28. Основні елементи обов’язкових резервів

Порядок визначення норми обов’язкових резервних вимог. У деяких країнах верхня межа норми резервних вимог установлюється спеціальними законодавчими актами[1]. Центральний банк, ураховуючи це обмеження, визначає норму відповідно до стану грошового ринку і завдань поточної грошово-кредитної політики. В інших країнах установлення норми обов’язкового резервування є прерогативою центрального банку.

База, що використовується для обчислення обов’язкових резервів. Норма резервування може встановлюватись у певному процентному відношенні до банківських пасивів або активів, узагальнено або вибірково, тобто до загальної суми пасивів чи активів або до окремих їхніх статей. Як правило, резервні вимоги орієнтуються на стан і зростання залучених коштів, тобто пасивів, і передусім депозитів небанківського сектору.

Банківські активи, які центральні банки дозволяють використовувати для задоволення резервних вимог. Згідно з практикою, що склалася, найбільш прийнятними активами, які використовуються центральними банками для задоволення резервних вимог, є високоліквідні активи. Насамперед це кошти комерційних банків на рахунках у центральному банку (кореспондентському або окремому резервному, безпроцентному або з виплатою процентів), готівка в касах банків, у деяких випадках державні цінні папери в портфелях банків

29. Принципи встановлення офіційної облікової ставки центрального банку

Облікова ставка - один  з  монетарних інструментів,  за допомогою якого Національний банк установлює для суб'єктів   грошово-кредитного   ринку   орієнтир   щодо  вартості залучених та розміщених грошових коштів на відповідний період, і є основною   процентною  ставкою,  яка  залежить  від  процесів,  що відбуваються  в   макроекономічній,   бюджетній   сферах   та   на грошово-кредитному ринку.

Методика визначення облікової ставки НБУ базується на п'яти основних принципах:

ü    забезпечення позитивного реального рівня ставки відносно інфляції;

ü    встановлення у межах коридору ринкових відсоткових ставок комерційних банків за кредитами та депозитами;

ü    наближення до рівня міжбанківських відсоткових ставок у стабільній ситуації на грошово-кредитному ринку;

ü    урахування інших чинників (обмінний курс, ліквідність банківських установ, попит на кредит у кінцевих споживачів тощо);

ü    відповідність поточній політиці НБУ щодо регулювання грошово-кредитного ринку

30. Сфери застосування процентної ставки

1.1. Національний банк України на підставі аналізу причин, що впливають на коливання вартості грошей (причини, що зумовлені відповідними тенденціями в середовищі відтворення грошей; причини, що пов'язані з проведенням грошово-кредитної політики), визначає систему своїх тактичних і проміжних цілей у грошово-кредитній політиці, які використовуються для збалансування попиту і пропозиції на гроші.

1.2. Процентні ставки, що встановлюються Національним банком як важелі впливу на економічні процеси, застосовуються у сфері реальної економіки, зовнішньоекономічного сектору, а також антиінфляційних заходів і бюджетних відносин.

1.3. Національний банк з метою ефективного управління грошово-кредитним ринком, обсягами грошової маси в обігу, виконання функції кредитора останньої інстанції встановлює за своїми операціями такі процентні ставки:

облікову ставку;

процентну ставку рефінансування, що встановлюється під час проведення тендерів;

процентну ставку "овернайт" (ломбардна ставка);

процентну ставку за розміщені депозитні сертифікати Національного банку.

1.4. Облікова ставка Національного банку затверджується рішенням Правління Національного банку.