18. Поняття політики відкритого ринку

Політика відкритого ринку полягає у змінах обсягів купівлі та продажу НБУ державних цінних паперів. Таким чином, купівля НБУ цінних паперів означає емісію грошей, а продаж - вилучення їх з обігу. Політика відкритого ринку реалізується за допомогою здійснення НБУ операцій із державними цінними паперами лише на вторинному ринку. Операції на первинному ринку не належать до неї, а є формою кредитування уряду. Проведення політики відкритого ринку характеризується здійсненням різноманітних операцій із цінними паперами НБУ, які різняться певними параметрами, а саме: - формою угоди - звичайна купівля чи продаж ЦП НБУ або угода на умовах зворотної купівлі ЦП (РЕПО); - об'єктом угоди (державні чи корпоративні цінні папери); - терміновістю угоди.; - учасниками угоди (тільки банки чи банки і небанківські дилери фінансового ринку).

19. Історія виникнення, організаційно-правова характеристика та основні напрями діяльності ФРС США

Федеральна резервна система (англ. Federal Reserve System) — система приватних банків, що виконує роль центрального банку США.

Створена у 1913 р. Законом про Федеральний резерв (англ. Federal Reserve Act), ФРС є квазідержавною структурою з приватними компонентами, в яку входять: призначуваніПрезидентом США Рада керуючих ФРС, Федеральний комітет з відкритого ринку (англ. Federal Open Market Committee), дванадцять регіональних Федеральних резервних банків — фіскальних агентів Казначейства США, численні приватні банки (отримують невідчужувані акції Федеральних резервних банків фіксованої прибутковості в обмін на резервний капітал), і різноманітні консультаційні ради.

У липні 1979 р. Президент США Джиммі Картер призначив Пола Волкера головою ФРС. Волкер зумів приборкати галопуючу інфляцію, скоротивши її до 1% шляхом скорочення грошової емісії та суворішання грошової політики. На посаді голови ФРС Пола Волкера у 1987 р. змінив Алан Грінспен. У лютому 2006 року посаду голови ФРС посів Бен Бернанке.

З лютого 2014 р. посаду голови Ради керуючих ФРС займає Джанет Єллен.

Структура ФРС

-12 регіональних федеральних резервних банків - забезпечують банківські послуги для депозитних установ і для федерального уряду. Вони обслуговують рахунки депозитарних інститутів і забезпечують різний сервіс виплат , включаючи інкасацію чеків , електронний переказ грошових коштів , займаються розподілом і збором готівкових коштів ( банкнот і монет) . Для федерального уряду резервні банки діють як фіскальних агентів (установа , яка здійснює управління грошовими фондами держави , в тому числі: керуюче рахунками держави , виділеними для відображення податкових та інших надходжень до бюджету , а також для здійснення державних витрат ; зберігає офіційні державні резерви ; керуюче зовнішнім і внутрішнім державним боргом , зокрема , організуючий розміщення державних облігацій та інших подібних державних цінних паперів; роль такого агента виконує центральний банк країни ) .

-Банки- члени - юридично зобов'язані підписатися на акції їх регіональних федеральних резервних банків у розмірі 6 відсотків від їх капіталу , причому 3 відсотки повинні бути виплачені відразу , а ще 3 повинні бути виплачені за першою вимогою ради керуючих . Відповідно до закону , за ці акції вони щорічно отримують фіксовані дивіденди в розмірі 6 відсотків , і також мають право брати участь у виборі членів ( клас А і клас В) ради директорів резервних банків

20. Баланс ЦБ як джерело аналізу монетарного сектору

21. Зміст грошово-кредитної політики Центрального банку

Грошово-кредитне регулювання є одним з інструментів державної макроекономічної політики. Воно здійснюється шляхом розробки і реалізації грошово-кредитної політики центрального банку (рис. 1.).

Грошово-кредитна політика - комплекс взаємопов'язаних, спрямованих на досягнення певних цілей заходів щодо регулювання гроіио-вого ринку, що їх проводить держава через свій центральний банк. Часто її називають монетарною, чи грошовою, політикою. Монетарна політика ґрунтується на дії об'єктивних економічних законів.

Економічний зміст грошово-кредитної політики полягає у тому, що:

♦ монетарна політика - одна зі складових економічної політики держави;

♦ монетарна політика забезпечується притаманними їй монетарними механізмами.

Державне регулювання економіки за допомогою грошово-кредитних інструментів є впливом на кількість і ціну (процентну ставку) позичкового капіталу, для того щоб, відповідно до цілей державної економічної політики, впливати на попит і механізми використання кредитів в економіці.

Практично всі інструменти монетарної політики чинять опосередкований і загальний вплив на економіку. Розрив у часі між використанням того чи іншого інструмента грошово-кредитної політики і його ефектом є досить тривалим, до того ж кількісний результат застосування цих інструментів важко піддається попередній оцінці.

Регулювання економіки за допомогою грошово-кредитних методів передбачає створення умов, за яких економічний суб'єкт сам вибирає рішення, що відповідають інтересам держави. Це здійснюється через ринок цінних паперів, зміну грошової маси, банківських резервів і процентних ставок.

22. Інституційні засади проведення грошово-кредитної політики в Україні

Механізм грошово-кредитної політики в Україні остаточно сформувався в інституційному аспекті з прийняттям у 1999 р. Закону «Про Національний банк України». Цим законом у системі НБУ створено окрему самостійну структуру — Раду НБУ, яка є одним з двох керівних органів центрального банку (Рада та Правління) і призначена насамперед для визначення та формування грошово-кредитної політики. Зокрема, у ст. 9 цього Закону сформульовані такі повноваження Ради у сфері грошово-кредитної політики:

-розроблення Основних засад грошово-кредитної політики;

-здійснення контролю за виконанням Основних засад грошово-кредитної політики;

-надання рекомендацій Правлінню НБУ стосовно внесення змін у певні напрями діяльності НБУ з метою успішного виконання Основних засад грошово-кредитної політики;

-застосовування відкладального вето щодо окремих рішень Правління НБУ, виконання яких може суперечити Основним засадам грошово-кредитної політики;

-внесення рекомендацій Кабінету Міністрів України щодо поліпшення впливу на стан грошово-кредитної сфери через його податкову політику і політику державних запозичень.

23. Суть процентної політики Центрального банку

Процентна політика на макроекономічному рівні уявляє собою сукупність заходів в області процента, що направлені на забезпечення рентабельності банківської системи та забезпечення оптимальних темпів розвитку економіки. Проведення політики на макроекономічному рівні, як правило, здійснює центральний банк країни. Процентна політика НБУ визначається цілями і задачами грошово-кредитної політики держави, а та в свою чергу – процесами, що відбуваються в економіці, і тими задачами, що ставляться на певних етапах її розвитку.

Цілі ж процентної політики на мікроекономічному рівні важко визначити однозначно. Здавалось би, найбільш простим визначенням було б таке, що процентна політика конкретного комерційного банку служить для забезпечення максимальної в існуючих умовах рентабельності банку, тобто вона повинна бути направлена на максимізацію операційних доходів та мінімізацію операційних витрат. Однак, очевидно, що банк зобов’язаний піклуватись про досягнення рентабельності не тільки в короткостроковому, але в довгостроковому аспекті.