1. Суть політики рефінансування , її особливості та класифікація.

Політика рефінансування — це один із поширених інструментів грошово-кредитної політики, який використовується центральними банками різних країн. Під рефінансуванням розуміють забезпечення центральним банком комерційних банків додатковими резервами на кредитній основі, тобто запозиченими резервами. Ініціаторами рефінансування виступають комерційні банки. Вони звертаються до центрального банку у разі вичерпання можливостей поповнити свої резерви з інших джерел. Рефінансування можна розглядати як процес відновлення ресурсів комерційних банків, які були вкладені в позички, боргові цінні папери та інші активи.

Основою розвитку й стабільного функціонування економіки є наявність гнучкого механізму грошово-кредитного регулювання макроекономічних процесів, яке здійснюється центральним банком з метою ефективного впливу на господарську активність, темпи економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення зайнятості робочої сили [12].

Грошово-кредитна політика реалізується за допомогою певного інструментарію, який охоплює:

а) визначення норм обов'язкових резервів;

б) облікову політику;

в) політику рефінансування комерційних банків;

г) операції центрального банку на відкритому ринку;

д) операції центрального банку на валютному ринку.

Об'єктом рефінансування є банківські інститути. Кредити рефінансування надаються тільки стійким банкам, які зазнають тимчасових фінансових труднощів. У випадках, коли діяльність потенційного позичальника викликає сумнів у центрального банку, кредити надаються тільки після одержання висновку аудиторської фірми про фінансовий стан даного банку. Таким чином, критеріями, що обмежують право банківських установ на звернення до центрального банку за кредитами рефінансування, як правило, є не тільки форма їхньої організації, а й рівень платоспроможності

Кредити рефінансування розрізняються залежно від:

1.Форми забезпечення:

а) облікові кредити;

б) ломбардні кредити.

2.Термінів використання:

а) короткострокові, що надаються на 1 або кілька днів (кредит ”овернайт”);

б) середньострокові - до 1 року (ломбардне кредитування);

в) довгострокові - терміном погашення більше одного року (стабілізаційні кредити).

3.Методів надання:

а) прямі кредити;

б) кредити, реалізовані центральними банками через аукціони.

4. Цільового характеру:

а) корегуючі кредити;

б) сезонні кредити.

5.В залежності від спрямування на сектори фінансового ринку:

а) рефінансування через операції на відкритому ринку цінних па перів (операції РЕПО, іпотечне рефінансування);

б) рефінансування через операції на міжбанківському ринку (наприклад, ломбардне рефінансування).

Таким чином, регулюючи процес кредитування комерційних банків, центральний банк впливає на рівень їх ліквідності, а отже, і на загальну масу грошей в обігу.

2. Цільове кредитування як інструмент грошово-кредитної політики

Підприємства та індивідуальні підприємці з метою підтримки і розвитку бізнесу залучають позикові кошти банку. Банківські кредити в переважній більшості випадків є цільовими, тобто видаються під певні цілі, виконання яких відстежуються банківським працівником шляхом збору підтверджуючих документів по угоді (рахунок, договір, рахунок-фактура, накладна, акт виконаних робіт, акт прийому-передачі тощо) . У тому числі працівник банку відстежує цільове використання кредиту шляхом регулярного аналізу руху грошових коштів по рахунку на предмет повернень по нездалим операціях. Мета кредитування відображена в кредитної документації, терміни, в які необхідно відзвітувати за цільовим також можуть бути чітко обумовлені в кредитному договорі. В іншому випадку документи надаються по факту їх отримання позичальником від контрагентів.

співробітниками банку ведеться контроль над цільовим використанням кредиту. Як вони це роблять? Якщо на розрахунковий рахунок позичальника надійшли зворотні кошти за угодою, яка не відбулася, це буде видно відразу і стане одним з ознак нецільового використання кредитних коштів. Мета отримання кредиту відображена в кредитному договорі, там же вказані терміни, в які позичальник зобов'язаний представити звіт про витрачені гроші. Якщо позичальник цього не зробить, банк зможе отримати цю інформацію у контрагента.

Чому банк так ретельно стежить за правильним використанням кредитних грошей? Здавалося б, яка різниця, на що витрачені гроші, адже кредит позичальником виконує свої договірні зобов'язання, платить справно, точно в термін. Банк пояснює це так. Коли розраховується сума кредиту враховується рівень розвитку підприємства (підприємця) і його перспективи, звідси беруться дані для прогнозу банку, чи зможе позичальник вчасно і в повному обсязі розрахуватися з кредитором.

Адже фінансово нечистоплотний позичальник, пустивши гроші на покупку активів підприємства, може виявитися не в змозі повернути кредит. Підприємство виявиться нездатним це зробити. Крім того, підприємцю може не вистачити оборотних коштів, і він звернеться в банк за повторним кредитуванням. Виникає ризик перекредитування. Інша справа, коли гроші пускаються на збільшення оборотних коштів. Тут ситуація з можливим позитивним прогнозом. Навіть перекредитування тут більш перспективно. Саме тому дотримання мети кредиту обов'язково.  Цільові кредити бувають короткострокові і з тривалим терміном оплати. Як правило, цільовий кредит беруть з метою збільшення оборотних коштів.