2. Організація менеджерами спільної діяльності в команді

Спільна діяльність— це організована система активності людей, що цілеспрямовано взаємодіють з метою створення об'єктів матеріальної та духовної культури.

Сформовано три аспекти праці менеджера з орга­нізації спільної діяльності:

1. вести людей до цілей організації, не командуючи ними, а запалюючи, надихаючи їх;

2. знаходити ключову ідею, яка дасть можливість кожному виявляти творчість і водночас об'єднуватиме всіх, а також фор­мувати цілі на рівні мрії, для того, щоб провокувати пошук не­стандартних рішень, вихід зі стану комфорту;

3. щоб реалізувалися кращі ідеї, долати бар'єри взаєморозу­міння між людьми, створювати умови для постійного професій­ного та особистісного зростання кожного працівника незалежно від посади, віку, досвіду тощо.

Оскільки більшість видів професійної діяльності відбуваєть­ся на основі взаємодії між людьми, практично кожна людина у процесі виконання своїх обов'язків включається в одну або кіль­ка груп. Групоюможе бути будь-яке об'єднання людей, незалеж­но від того, який характер зв'язків між ними. Для формування робочої групи мають бути створені такі умови:

— працівники мають перебувати в досить тісному контакті;

—види робіт, які вони виконують, повинні бути взає­мопов'язаними або мати загальну мету;

• працівники повинні мати приблизно один рівень освіти або кваліфікації;

• загальна чисельність групи не повинна перевищувати 12 осіб.

Команда врахо­вує такі потреби:

—вирішення спільних задач, тобто команда створюється за­ради отримання певного результату;

• підтримання своєї згуртованості, тобто мають бути добре відпрацьованими процедури взаємодії;

• реалізації інтересів кожного її члена, тобто потреб і моти­вів кожного.

Процес згуртування в команді проходить такі стадії:

1. виявлення потреб членів групи, формування спільних цін­нісних орієнтацій;

2. взаємоадаптація членів групи, закріплення позитивних стосунків між більшістю з них;

3. засвоєння всіма членами групи загальних норм, правил, цілей, установок, а також перетворення групи в спільноту, яка діє узгоджено.

В групі, в якій людям при­ємно спілкуватися і взаємодіяти, підвищується ефективність праці і краще продукуються нові ідеї. При цьому виявляється ефект синергії, зумовлений характером і якістю взаємодії між людьми.

Синергія — це спільна творча діяльність, у результаті якої завдяки взаємодії створю­ються якісно нові відносини, продукується повий спільний вид енергії. Наслідком синергії є синергетичний ефект — підвищен­ня результативності за рахунок використання взаємозв'язків і взаємопідсилення різних видів спільної діяльності. У синерге­тичному процесі загальна ефективність об'єднаних елементів більша, ніж ефективність кожної складової окремо. При цьому загальний ефект перевершує суму показників віддачі всіх ресур­сів, що діють незалежно.

Для того, щоб команда продукувала синер­гетичний ефект, необхідно щоб:

1) вона складалася з працівників, які мають різні психоло­гічні якості (темперамент, характер, направленість особистостітощо), різну спеціалізацію і володіють різними знаннями та на­вичками, які доповнюють одне одного;

2. праця кожного члена команди спрямовувалася на досяг­нення загальної мети;

3. практикувалася передача менеджерами повноважень чле­нам команди;

4. члени команди відчували колективну відповідальність за досягнення спільного результату.

Проте менеджерам потрібно пам'ятати, що у згуртованих групах під час прийняття рішень може виникати таке явище, як групове (некритичне) мислення,яке може привести до нега­тивних, а іноді трагічних наслідків. Таке явище визначають як зниження ефективності мислення через недостатню оцінку ре­альності і розмивання моральних принципів, що виникає через тиск більшості членів групи на меншість. Воно з'являється тоді, коли люди працюють багато років разом і довіряють один одно­му, тому пошуки консенсусу в групі ста юті. домінуючими. У згуртованих людей настільки велике бажання прийняти пози­тивне рішення, що під час обговорення ігноруються інші думки й альтернативні варіанти, крім одразу висловленого.

Вчені виділяють такі ознаки групового мислення, на які ме­неджерам слід звертати увагу:

• прагнення до колективного прийняття рішень;

• непохитна віра у внутрішню моральність групи;

• стереотипні погляди на конкурентів;

• прямий тиск на членів групи, якщо вони викладають по­ гляди, що суперечать груповому стереотипу;

• ілюзія однакової думки, що розділяється всіма;

• ілюзія командної недоторканості.

Є кілька підходів до формування менеджером команди.

Пер­ший підхідполягає у тому, що команда створюється у процесі ви­роблення спільних цілей і принципів ("командного бачення"), які потім становлять основу її роботи. Учасники команди мають свої переконання, припущення і бачення щодо спільної роботи. Між ними можуть виникати розбіжності, суперечки і навіть конфлікти, перш ніж вони досягнуть згоди і вироблять цінності, які їх об'єднають. Але важливим стає вміння вести діалог та бажан­ня спільно шукати найкраще вирішення проблеми. Як правило, такі команди орієнтуються на довгострокову перспективу робо­ти.

Згідно з другим підходомкоманда формується залежно від конкретного завдання, яке треба виконати (наприклад, прове­дення реструктуризації, реорганізації тощо), тобто йдеться про короткострокову перспективу роботи. Зазвичай, цілі та принци­пи роботи такої команди вже узгоджені між її членами.