2. План практичного заняття

1. Суть та основні характеристики ризику.

2. Класифікація ризиків.

3. Управління ризиком.

4. Оцінка ризиків та визначення доцільності їх страхування.

5. Структура та порядок визначення страхових тарифів.

6. Відповіді на тестові завдання.

3. Література

І, с. 3; 31, с. 30-35; 32, с. 12-19; 33, с. 62-75; 49, с. 26-61; 52, с. 62-72; 80, с. 39-46; 81; 99; 111, с. 5-6; 112, с. 140-144.

4.4. Тема 4. Страховий ринок.

1. Опорний конспект лекції

Під страховим ринком розуміють сферу економічних відносин, в процесі яких формуються попит і пропозиція на страхові послуги і здійснюється акт їх купівлі - продажу (33, с. 76).

Страховий ринок - це економічний простір, в якому взаємодіють страхувальники, різноманітні за формами організації страхові компанії, страхові посередники, а також організації страхової інфраструктури (об'єднання, асоціації страховиків, консалтингові фірми, навчальні центри).

Страховий ринок - це форма взаємозв'язку між учасниками страхових правовідносин (страхувальниками, страховиками та їх посередниками).

Розрізняють такі види страхових ринків:

1) національні;

2) регіональні;

3) міжнародні;

Національний страховий ринок - це сфера діяльності національних »іноземних страхових компаній в середині окремої країни.

Регіональний страховий ринок - це сфера діяльності страхових компаній окремих регіонів.

Розміщення страховиків за регіонами України станом на 1.01 2002 р. було таким: Західний - 6,7%, Східний - 25,4%, Південний - 12.5%, Центральний - 55,4% до загальної кількості (33, с. 91).

Міжнародний страховий ринок - це сукупність національних та регіональних страхових ринків. Обговорення та вирішення глобальних питань міжнародного страхування здійснюється міжнародними страховими союзами (Міжнародним союзом морського страхування, Міжнародним союзом авіаційних страховиків та ін.).

Суб'єктами страхового ринку є сторони, які беруть участь у страхуванні, тобто страховики та страхувальники.

В Україні права та обов'язки суб'єктів страхового ринку регулюються Законом "Про страхування".

Згідно статті 2 цього Закону страховиками визнаються фінансові установи, створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з Законом України "Про господарські товариства" з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності (1, с. 1).

В окремих випадках, встановлених законодавством України, страховиками визнаються державні організації, які створені і діють відповідно до цього Закону.

При створенні страховика статутний фонд повинен бути сплачений виключно в грошовій формі. Дозволяється формування статутного фонду страховика цінними паперами, що випускаються державою, за їх номінальною вартістю, але не більше 25 відсотків загального розміру статутного фонду (1, с.1).

Забороняється використовувати для формування статутного фонду векселі, кошти страхових резервів, а також кошти, одержані в кредит, позику та під заставу, і вносити нематеріальні активи.

Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування; перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням та управлінням страхових резервів.

Страховики, які здійснюють страхування життя, можуть надавати кредити страхувальникам, які уклали договори страхування життя.

Порядок, умови видачі та розміри кредитів і порядок формування резерву для покриття можливих втрат встановлюються Уповноваженим органом за погодженням з Національним банком (1, с.1).

Страхувальниками визначаються юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України (1 ,с.2).

Страхувальники можуть укладати із страховиками договори про страхування третіх осіб (застрахованих осіб) лише за їх згодою, крім випадків, передбачених чинним законодавством. Застраховані особи можуть набувати прав та обов'язків страхувальника згідно з договором страхування.

Страхувальники мають право при укладанні договорів особового страхування призначати за згодою застрахованої особи громадян або юридичних осіб для отримання страхових виплат, а також замінювати їх до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено договором страхування (1, с.2).

Страхувальники мають право при укладанні договорів страхування інших, ніж договори особового страхування, призначати громадян або юридичних осіб, які можуть зазнати збитків у результаті настання страхового випадку, для отримання страхового відшкодування (1, с.2 ).

Страхова діяльність в Україні може проводитися за участю страхових посередників. Страховими посередниками можуть бути страхові або перестрахові брокери, страхові агенти (1, с.5).

Страхові агенти - це громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності, а саме: укладають договори страхування, одержують страхові платежі, виконують роботи, пов'язані із здійсненням страхових виплат та страхових відшкодувань (1, с.6).

Страхові агенти є представниками страховика і діють в його інтересах за винагороду на підставі договору із страховиком.

Страхові брокери - це громадяни або юридичні особи, які здійснюють посередницьку діяльність у страхуванні від свого імені на підставі брокерської угоди з особою, яка має потребу у страхуванні як страхувальник.

Страхові брокери-громадяни, які зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності, не мають права отримувати та перераховувати страхові платежі, страхові виплати та виплати страхового відшкодування.

Перестрахові брокери - це юридичні особи, які здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у перестрахуванні від свого імені на підставі брокерської угоди із страховиком, який має потребу у перестрахуванні як перестрахувальник (1, с.5 ).

Посередницька діяльність на території України з укладання договорів страхування з іноземними страховиками не допускається, крім договорів перестрахування.

Найбільш поширеним типом страхових агентів у нашій країні є тип страхових агентів — фізичних осіб, які працюють в певній страховій компанії. Крім цього, роль страхових агентів виконують транспортні підприємства при здійсненні обов'язкового особового страхування від нещасних випадків на транспорті. Вони збирають страхові внески під час продажу пасажирських квитків і перераховують їх до страхових компаній.

Альтернативну мережу продажу страхових продуктів становить сукупність юридичних осіб, які відіграють роль страхових агентів. Ними є банки, нотаріальні контори, туристичні агентства, відділення зв'язку, які пропонують клієнтам укласти договори страхування,

Розвиток страхового ринку України пройшов такі етапи:

І етап - з 1991 по 1993 р.р. Цей етап характеризувався відсутністю методології страхування. Регулювання страхового ринку базувалося на Законі України "Про господарські товариства". Товариства, які носили назву страхових, часто не виконували жодної страхової функції. Їх нараховувалось біля 300, що було фактом зруйнування монополії державного страхування.

II етап - з 1993 по 1996 р.р. Цей етап характеризувався тим, що страхування в Україні стало набувати ознак цивілізованості та почало формуватись в окрему галузь. Був виданий Декрет КМУ "Про страхування". Він характеризувався низькими вимогами до реєстрації страховиків, відсутністю стандартів обліку та контролю. Для створення страхової компанії розмір статутного фонду повинен був становити 5 тис.екю.

На цьому етапі страховики провели свій перший з'їзд і обрали представничий орган - Лігу страхових організацій України. В 1993 р. був створений Комітет у справах нагляду за страховою діяльностю.

III етап - з березня 1996 р. до листопада 2001 року. Цей етап характеризувався прийняттям Закону України "Про страхування". Цим законом було заборонено формування статутного фонду за рахунок власних страхових резервів, а для створення компанії розмір статутного фонду повинен був становити 100 тис.екю. Крім цього, закон передбачав необхідність актуарних розрахунків та наявності актуаріїв у страхових компаніях.

В січні - березні 1997 р. Укрстрахнаглядом були перереєстровані страховики України. В результаті цього значно зменшився кількісний потенціал страхового ринку. Якщо в 1996 р. до державного реєстру страховиків було занесено 798 страхових організацій, то в результаті перереєстрації їх залишилося 210. Це, в основному, були спеціалізовані компанії, що мали п'ятирічний досвід роботи, а їх статутний фонд досягав в середньому 140-150 тис. екю.

IV етап - з листопада 2001 р. до теперішнього часу. Цей етап характеризується прийняттям Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про страхування" від 7 листопада 2001р.Цим Законом передбачено, що мінімальний розмір статутного фонду страховика, який займається ризиковими видами страхування, встановлюється в сумі, еквівалентній 1 млн. євро, а страховика, що займається страхуванням життя - 1,5 млн. євро. Крім цього, вказаним Законом внесені значні зміни до переліку видів обов'язкового страхування. Зокрема, значно збільшено кількість видів обов'язкового страхування цивільної відповідальності, а також майнового страхування. Значно вдосконалений порядок формування страхових резервів. Зокрема, страховики можуть формувати і вести облік таких технічних резервів за видами страхування, іншими ніж страхування життя, як: резерв незароблених премій; резерв заявлених, але не виплачених збитків; резерв збитків, які виникли, але не заявлені; резерв катастроф; резерв коливань збитковості.

Загалом в Україні страхуванням охоплено лише до 10 відсотків ризиків, тоді як у більшості розвинутих країн 90 - 95 потенційних ризиків (108,с.2).

Галузь забезпечує перерозподіл лише 1,2 % валового внутрішнього продукту (аналогічний показник для розвинутих країн 8-12 % (108, с.2).

Частка вітчизняного страхового ринку в загальноєвропейському обсязі страхових послуг становить лише 0,06 %, при тому, що в Україні проживає 7% населення Європи (108, с.2).

Найбільшим попитом користуються послуги з добровільного страхування майна (71% від загального обсягу страхових послуг). Страхування життя в Україні становить найменшу частку на ринку страхових послуг (0,4%), хоча в країнах із розвинутою економікою воно сягає 50 - 60 % (108, с 2).

З більш ніж 300 страхових компаній України страхуванням життя реально займається тільки 6 компаній (або 2% від загальної кількості), в той час як в розвинених країнах ця цифра сягає 50 % і більше, тобто відставання не менш, ніж у 25 разів (123, с.43).

Страховий ринок в Україні характеризується недостатньою розвиненістю, недосконалістю структури. На ньому має місце тенденція до укладання короткотермінових договорів з ризикових видів страхування. Характерними його ознаками є слабкий розвиток перестрахування, а також нестабільність фінансового стану багатьох страхових компаній. Зростання страхового ринку можливе лише за умови розширення платоспроможного попиту, а також зі зміною макроекономічних ситуацій. Стабілізація економіки та сповільнення темпів падіння валового внутрішнього продукту дають можливість зростати страховому ринку.

Реалізація страхових послуг здійснюється при допомозі вивчення страхового ринку та впливу на нього. Це досягається шляхом застосування страхового маркетингу.

Маркетинг у страхуванні означає сукупність заходів щодо формування і постійного вдосконалення діяльності страховика, спрямованих на розробку конкурентоспроможних страхових продуктів для конкретних категорій споживачів, а також запровадження раціональних форм їх реалізації та збору інформації щодо ефективної діяльності страховика (33, с. 119).

Найважливішим елементом системи маркетингу є його інструменти, які поділяються на такі групи:

продукт;

ціна;

сервіс;

методи розподілу;

комплекс стимулювання.

Продуктом, що пропонується на ринку в галузі страхування, є страхова послуга, тобто трудова, цілеспрямована діяльність апарату страхової компанії та страхових посередників, результатом якої є задоволення страхових інтересів клієнтів. Страхова послуга є платною і виражається в страховому тарифі. Ціна страхової послуги конкретного страховика залежить від величини та структури його страхового портфеля, якості інвестиційної діяльності, розміру управлінських витрат, величини прибутку, який отримує страхова компанія.

Сервіс означає процес обслуговування клієнтів. Страховий сервіс поділяється на передпродажний та післяпродажний. До передпродажного сервісу відносяться консультації та ознайомлення з відповідними умовами страхування. Післяпродажний сервіс - це вчасне обслуговування клієнтів, правильні виплати страхового відшкодування, об'єктивна оцінка збитків.

Більшість виробників пропонують свої товари ринку через посередників. Кожен з них намагається сформувати власний канал розподілу, тобто шлях, по якому товари рухаються від виробників до споживачів (83, с. 399).

Рівень каналу розподілу - це будь-який посередник, що виконує ту чи іншу роботу по наближенню товару та права власності на нього до кінцевого покупця (83, с. 400). На страховому ринку цими посередниками є агенти та брокери.

Кожна страхова компанія розробляє певну стратегію стимулювання,

Комплекс стимулювання включає такі елементи: особистий продаж; стимулювання збуту; пропаганда; реклама.

Під особистим продажем розуміють представлення послуги страхової компанії з метою здійснення угоди, яка укладається засобами особистого контакту представника страхової компанії з клієнтами.

Реклама представляє собою неособисті форми комунікації, які здійснюються шляхом посередництва платних засобів поширення інформації, з чітко вказаним джерелом фінансування (83, с. 511).

Реклама страхових послуг поділяється на зовнішню та внутрішню Зовнішня реклама розміщується на окремих спеціальних конструкціях, щитах, екранах під відкритим небом. Внутрішня реклама розміщується всередині будинків, споруд, транспортних засобів.

Продаж страхових послуг здійснюється шляхом укладення договорів страхування. Договір страхування - це письмова угода між страховиком і страхувальником, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору (1, с.6 )

Страховики, які здійснюють страхування життя, зобов'язані вести персоніфікований (індивідуальний) облік договорів страхування життя в порядку та на умовах, визначених Уповноваженим органом.

Згідно укладеного договору страхування визначаються права та обов'язки сторін, тобто страховиків та страхувальників.

Основними правами страховика є такі:

• самостійно вибирати вид діяльності та види страхування;

• самостійно розробляти правила страхування;

• припинити дію договору страхування у випадку несплати страхових платежів страхувальником;

• самостійно встановлювати причини та обставини страхового випадку;

• відмовити страхувальникам у виплаті страхового відшкодування та страхових сум у випадках навмисних дій страхувальника, направлених на настання страхового випадку;

представлення страхувальником свідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування; несвоєчасного повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних причин;

Статтею 20 Закону України "Про страхування" визначені такі обов'язки страховика:

• ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування;

• на протязі двох робочих днів як стане відомо про страховий випадок вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасної виплати страхової суми або страхового відшкодування страхувальнику;

• при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату в передбачений договором строк;

• відшкодовувати витрати, понесені страхувальником при настанні страхового випадку щодо запобігання або зменшення збитків, якщо це передбачено умовами договору;

• за заявою страхувальника у разі здійснення ним заходів, що зменшили страховий ризик, переукласти з ним договір страхування;

• тримати у таємниці відомості про страхувальника та його майновий стан.

Основними правами страхувальника є такі:

• самостійно обирати страховика;

• самостійно обирати вид майнового чи особового страхування та укладати договори страхування;

• безумовного виконання обов'язку страховика по укладанню договору страхування;

• здійснювати дострокове припинення дії договору страхування;

• укладати договори про страхування третіх осіб;

• при укладенні договорів страхування призначати громадян або юридичних осіб для отримання страхових сум.

Статтею 21 Закону України "Про страхування" визначені такі обов'язки страхувальника:

• своєчасно вносити страхові платежі;

• при укладанні договору страхування надати інформацію страховику про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового випадку;

• вживати заходів щодо запобігання та зменшення збитків, завданих внаслідок настання страхового випадку;

• повідомити страховика про настання страхового випадку в строк, передбачений умовами страхування;

• повідомити страховика про інші діючі договори страхування щодо цього об'єкта страхування.

Договори страхування укладаються відповідно, до правил страхування.

Правила страхування розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають реєстрації в Уповноваженому органі при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування (1,с.6).

Для укладення договору страхування страхувальник подає страховику письмову заяву за формою, встановленою страховиком . При укладенні договору страхування страховик має право запросити у страхувальника баланс або довідку про фінансовій стан, підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), та інші документи, необхідні для оцінки страховиком страхового ризику. Договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування (1, с.6).

Факт укладення договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування.

Дія договору страхування припиняється та втрачає чинність за згодою сторін, а також у разі:

1) закінчення строку дії;

2) виконання страховиком зобов'язань перед страхувальником у повному обсязі;

3) несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договорам строки;

4) ліквідації страхувальника-юридичної особи або смерті страхувальника-громадянина чи втрати ним працездатності;

5) ліквідації страховика у порядку, встановленому законодавством України;

6) прийняття судового рішення про визнання договору страхування недійсним;

7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

Про намір достроково припинити дію договору страхування будь-яка сторона зобов'язана повідомити іншу не пізніше як за ЗО календарних днів до дати припинення дії договору страхування, якщо інше ним не передбачено.

Припинення дії договору страхування може здійснюватися за вимогою страховика або страхувальника.

У разі дострокового припинення дії договору страхування (крім договору страхування життя) за вимогою страховика страхувальнику повертаються повністю сплачені ним страхові платежі. Якщо вимога страховика обумовлена невиконанням страхувальником умов договору страхування, то страховик йому повертає страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору з вирахуванням нормативних витрат на ведення справи, а також фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були здійснені за цим договором страхування.

У разі дострокового припинення дії договору страхування, крім договору страхування життя, за вимогою страхувальника страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору, з відрахуванням нормативних витрат на ведення справи, а також фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були здійснені за цим договором страхування. Якщо вимога страхувальника обумовлена порушенням страховиком умов договору страхування, то останній повертає страхувальнику сплачені ним страхові платежі повністю.

У разі дострокового припинення дії договору страхування життя страховик виплачує страхувальнику викупну суму, яка е майновим правом страхувальника за цим договором.