Практична робота №1

Тема: Культура мови і мовна норма. Культурне мовлення під час ведення дискусії

Мета: ознайомитись зі змістом, поняттям літературної мови, мовної норми; функції мови; ознаками та аспектами культури мовлення; із поняттям «мовленнєва культура» як критерій професійної майстерності фахівця. Обладнання та матеріали: підручник, інструкція.

Тривалість роботи: 80 хвилин.

Інструкція:

1. Ознайомитись із терміном «літературна мова».

2. Розрізняти типи норм .

3. Ознайомитись із основними вимогами до мовлення.

4. Брати участь у дискусії, дотримуватися правил ведення дискусії.

5. Самостійно виконати завдання на закріплення.

Хід роботи:

Теоретичні відомості

План:

1. Літературна мова

2. Типи норм

3. Основні вимоги до мовлення

4. Мовленнєвий етикет спілкування

5. Культура мовлення під час ведення дискусій

1. Літературна мова

Українська національна мова існує у вищій – сучасній українській літературній мові (СУЛМ) і нижчій (діалекти) формах загальнонародної мови. СУЛМ бере початок з 1798р. (вихід “Енеїди І.Котляревського). Цей твір було написано живою народною мовою. Отже, Котляревський – зачинатель СУЛМ, а Шевченко – основоположник її (1840 – перше видання творів Шевченка). Слід зауважити, що в царській Росії українську та білоруську мови вважали діалектами російської.

УЛМ після Шевченка збагачується, розвивається, удосконалюється у творах Старицького, братів Тобілевичів, Панаса Мирного, лесі Українки та інших видатних представників словесності.

Літературна мова – це унормована форма загальнонародної мови; вища форма укр. національної мови.

Літературна мова обслуговує чимало сфер суспільного життя: науку, освіту, пресу, телебачення, громадські установи, навчальні заклади, літературу (художню, наукову). За словами М.Горького, “літературна мова від нижчих форм (просторіччя, діалекти, жаргон) тим, що вона оброблена майстрами”.

Літературна мова функціонує в 2-х формах – усній та письмовій. Діалекти, жаргони, просторіччя існують у вигляді усного побутового мовлення. Як усна, так і письмова форма літ. мови характеризуються наявністю в них сталих норм.

Українська літературна мова – одна із високорозвинених мов світу. Основу її складає південно-східний діалект, а саме його середньонаддніпрянські говірки. Цей діалект був поширений на більшій території, не так був розгалужений, на говірки, як інші діалекти. З другої половини 15 ст. кількість населення на цій території зростає за рахунок утікачів із числа кріпосного люду з Правобережної та Західної України. З утворенням у першій половині 16 ст. Запорізької Січі приплив населення у цей край посилився (йдеться про частину Київської та Полтавську області).

Крім того, автор першої граматики української мови О.Павловський та видатні письменники Шевченко та Котляревський були вихідцями з цих країв. У 1818р. на матеріалі саме цього діалекту написано “Граматику малороссийского наречия”, а І.Котляревський вперше широко використав народну полтавську говірку у своїх творах. Шевченко, у свою чергу, відібрав і майстерно обробив найхарактерніше для української літературної мови і ввів це у художні твори.