2.3 Головні військові злочинці

Конференція вирішила, що питання головних злочинців війни повинен після закриття конференції підлягати розгляду трьома міністрами закордонних справ для доповіді у належний час.

На Кримської конференції мали місце переговори між британської, американської і півстоліття радянської делегаціями для укладання вичерпного угоди щодо заходів за захистом, забезпечення і репатріації (повернення там) військовополонених і громадянських осіб Великобританії, Радянського Союзу, і Сполучених Штатів Америки, звільнених союзними збройних сил, що вступають Німеччину. Тексти підписаних 11 лютого Угод між СРСР і з Великобританією та між СРСР і Сполучені Штати Америки тотожні. Угоду між Радянський Союз і з Великобританією підписано В.М. Молотовим іИденом. Угоду між Радянський Союз і Сполучені Штати Америки підписали генерал - лейтенант Гризлов і генерал Дін. [4]

Відповідно до цимиСоглашениями, до того часу, коли будуть виділено транспортні засоби для репатріації громадян союзників, кожен союзник надаватиме харчування, одяг, лікарняне обслуговування та задовольняти інші справи громадян союзників. Радянські офіцери допомагатимуть британським і американським владі у тому завданню обслуговування радянських громадян, звільнених британськими і з американськими збройних сил протягом періоду часу, що вони перебуватимуть на континенті Європи або вСоединенном Королівстві, очікуючи транспорту для перевезення їх додому. [14]

У обслуговуванні британських підданих і американських громадян Радянському Уряду допомагатимуть британські і американські офіцери.

Бо тепер було досягнуто згоди, три уряду зобов'язуються надавати усіляку допомогу, сумісну з вимогами ведення воєнних операцій у цілях забезпечення швидкої репатріації всіх таких військовополонених і громадянських осіб.

Результати Кримської конференції 1945 року, у принципі, досить добре висвітлені у історіографії. Але порушувалося у ньому питання, котрий тривалий час фактично відомий широкій міжнародній громадськості.

10 лютого 1945 року у Кореїзі, в Юсуповському палаці, де розміщувалася резиденція Сталіна, відбулася його зустріч із прем'єром - міністром Великобританії Черчіллем і котра супроводжувала його міністром закордонних справИденом. На зустрічі про репатріації радянських громадян, опинилися у результаті війни поза СРСР (військовополонені, остарбайтери (від ньому.Ostarbeiter - працівник зі Сходу) - визначення, прийняте Третьому рейху для позначення людей, вивезених із країн Східної Європи пов'язано з метою використання газу як безоплатною чи низькооплачуваної робочої сили в, солдати добровольчих формувань вермахту). Відповідно до Ялтинських угод, усі вони, незалежно від своїх бажання, підлягали видачі СРСР, значна частина їхніх виявилася згодом у таборах і було разстріляна. Невипадково них з легкої рукиисторика-емигранта Миколи Толстого почали називати «жертвами Ялти». [21]

Ось що написав звідси очевидець тих подій – колишній радянський лікар Георгій Александров в циклі статей, опублікованих у емігрантському журналі «Соціалістичний вісник» в 1949 - 1952 рр. [1] Потому, як він армія потрапила до оточення, вона сама був у німецькому полоні. У статті «Шлях в західний бік» Р. Александров із жалем писав про незавидної долі радянських громадян, фактично «зданих» фашистам власної владою: «Ми знаємо з перших днів полону, що наш батьківщина і сталінська влада поставила нас поза законом. На етапах і привалах радянські літаки закидали колони полонених бомбами і поливали нас кулеметним вогнем. Упродовж років полону і фашистської неволі до нас потребу не дійшла жодна звісточка з батьківщини, - радянська батьківщина не надіслала нам жодного шматка черствого сухаря... І всі - таки більшість дивомвиживших радянських полонених потягнулося там…смерши (незалежні контррозвідувальні організації у СРСР), особливі відділи, Міністерство держбезпеки й інші каральні органи зустріли їхфильтровочними комісіями, знущаннями, побиттями, катуваннями, в'язницями, посиланнями і розстрілами… Тих із нас, хто мав великий досвід і сила опору, знав, що зворотного повернення там нам просто немає… шлях Схід закритий». [1]

Приміром, 12 липня 1945 року американці зіштовхнулися з цим випадком масового опору російських примусовому поверненню там у СРСР : вКемптене кілька які підлягають репатріації людина покінчили життя самогубством; аналогічний випадок стався 29 червня 1946 року у американськомуФорте Діке (США). [1]

Ми аж ніяк не намагаючись виправдовувати Сталіна - який мав на той час нагромаджено вже досить великий політичний досвід боротьби зі своїм народом, - годі не рахуватися позицію західних союзників Сталіна, які у загальному - то без особливих мук з СРСР з цього питання й іноді з особливою жорстокістю видавали вождю своїх громадян - для фактично неминучої розправи.

У цьому світлі вивчення історії кримськотатарського народу цікавим представляється уривок із листа роботи «Жертви Ялти» Миколи Толстого: «Усього вісім місяців до Ялтинської конференції НКВС, після серії масових убивств, депортував із Криму всіх кримськотатарського народу. Транспортні кошти на операції виділили англійськими і з американськими військами в Ірані, і на думку радянських офіційних осіб про, союзникам було відомо призначення вантажівок. Втім, задум Сталіна зовсім не від вирізнявся оригінальністю - Гітлер теж мав намір вивезти із Криму й усе населення і заселити півострівтирольскими німцями, але проти плану виступив Гіммлер. Масове виселення кримськотатарського народу непросто передувало угоді, яке пропонували зараз Сталіну Іден і Черчілль; саму угоду хіба що завершувало операцію з їхнього виселенню. Річ у тім, кілька тисяч татар пішли в західний бік ще до його заняття Криму Червоною Армією у травні 1944 року. Майже всі загинули від рук нацистів, які взяли за євреїв (мусульманський звичай, як та юдейський, передбачав обряд обрізання). Ще близько 250 людина вижили й потрапили у Німеччині руки англійської армії. Вони просили дозволу емігрувати до Туреччини, але 21 червня 1945 року 21-а група армій отримала запрошення від Патріка Діна з МЗС тверді інструкції у тому, що, відповідно до Ялтинським угодою, кримських татар мають повернути Сталіну. Цей народ довгі десятиліття позбавили права повернутися до родинний маєток». [21]

У цьому світлі вивчення історії кримськотатарського народу цікавою видалася зміст діалогу Президента США Рузвельта зі Сталіним, зафіксованого однією з документів фонду Й.Сталіна в Російському Державному архіві соціально - політичної історії: «Рузвельт говорив, що почувається у Лівадії дуже добре. Коли він не президентом, він хотілося б попросити у радянського уряду продати йому Лівадію. Він, Рузвельт, дуже любить лісівництво. Він посадив б дуже багато дерев на горах поблизу Лівадії. Товариш Сталін відповідав, що є щемалокультурную країну, багато потрібно тут розвинути». [14]

Мабуть, останнє висловлювання Сталіна можна було б залишити поза увагою, коли вона був настільки симптоматично, а то й сказати символічно - саме на цей час узяли курс - на «новий Крим», покладено край «татарщиною» - тобто. про те «>малокультурним» - в інтерпретації Сталіна - Кримом, яким він був за кримських татар. Втім, важко, зумів американський візаві Сталіна розшифрувати таємний зміст цього висловлювання.

ялтинський кримський конференція