4. Мета та завдання навчання письма у технічному внз

Коли ми ведемо мову про навчання письма у немовному ВНЗ, ми передовсім маємо на увазі письмо як вид мовленнєвої діяльності, сприймаючи його роль засобу навчання аспектів мови і мовленнєвої діяльності як природну і таку, що не потребує окремої уваги. Тому в Типовій програмі для немовного ВНЗ вимоги щодо навчання письма не диференціюються за цією ознакою, а формулюються в сукупності.

Уміння ж писемного мовлення розділяються за сферами діяльності – професійною та академічною.

Так, у професійній сфері майбутні бакалаври мають уміти:

• писати зрозумілі, деталізовані тексти різного спрямування, пов’язані з особистою та професійною сферами (заяву тощо);

• писати у стандартному форматі деталізовані завдання і звіти, пов’язані з навчанням та спеціальністю;

• готувати і продукувати ділову та професійну кореспонденцію;

• точно фіксувати повідомлення по телефону та від відвідувачів;

• писати з високим ступенем граматичної коректності резюме, протоколи та ін.;

• заповнювати бланки для академічних і професійних цілей з високим ступенем граматичної коректності;

• користуватися базовими засобами зв’язку для поєднання висловлювань у чіткий, логічно об’єднаний дискурс;

• виконувати низку мовленнєвих функцій та реагувати на них, гнучко користуючись загальновживаними фразами.

У галузі академічного письма викладач має розвинути у студентів такі вміння:

• тлумачити, порівнювати і зіставляти таблиці, графіки і схеми;

• узагальнювати, перефразовувати й синтезувати ідеї з різних типів текстів (статей, дослідницьких проектів);

• фіксувати й письмово викладати результати досліджень (опитування думки, огляд теми);

• робити адекватні і придатні для користування конспекти з різноманітних інформаційних джерел;

• писати звіти;

• враховувати мету висловлювання та адресата;

• стисло викладати зміст тексту, логічно структурувати ідею;

• писати вступ, висновки;

• організовувати текст як послідовність абзаців з їх заголовками та підзаголовками;

• користуватися логічними сполучниками для поєднання абзаців у єдиний текст;

• коректно наводити цитати;

• складати бібліографію;

• вичитувати та виправляти роботу.

5. Методика навчання письма як виду мовленнєвої діяльності у немовному внз

Як бачимо з вимог Програми, наше завдання – навчити студентів створювати писемні тексти доволі обмеженого діапазону жанрів і стандартизованого формату. Про творче письмо не йдеться. Це спрощує наше завдання і звужує перелік методичних прийомів, адже оволодіння кожним форматом проходить приблизно за тим самим алгоритмом – починається з ознайомлення зі зразком, за яким слідує обговорення особливостей розташування інформації й використання мовленнєвих кліше і завершується самостійним створенням подібного документа за аналогією зі зразком.

Так, наприклад, для навчання написання листів різних жанрів (неофіційного запрошення, подяки, вибачення, офіційного листа про працевлаштування, запиту і надання інформації, скарги, запиту поради тощо) С.В. Литвин пропонує організовувати роботу в три етапи – рецептивний, рецептивно-репродуктивний, продуктивний.

На рецептивному етапі виконується група вправ для вдосконалення вмінь читання і розуміння текстів листів та ознайомлення з позамовними стандартами написання офіційних і неофіційних листів – студенти мають навчитися знаходити і розпізнавати структурні елементи, їх коректне розташування.

На рецептивно-репродуктивному етапі виконується група вправ для формування вмінь конструювання текстів листів – студенти вчаться репродукувати вступну і заключну частини листа, а також його основну частину, користуючись логічним планом і типовими мовленнєвими зразками. Сюди також входять вправи на розпізнавання та використання засобів міжфразового зв’язку (and, but, however, moreover, hence, on the contrary, at last, in addition, to begin with, in the end) та мовленнєвих кліше (To Whom it may Concern, Dear Sir or Madam, I am writing to apply for, I would be grateful if you could, Luckily, Enclosed is my CV, Please contact us, Looking forward to your help, Best regards).

На продуктивному етапі виконується група вправ на розвиток умінь написання листів певних жанрів.

Опанування більшості жанрів професійного та академічного письма передбачає три етапи роботи, крім заповнення аплікаційних форм. До останньої підсистеми входить дві групи вправ: 1) для вдосконалення вмінь читання і розуміння текстів форм та 2) для формування вмінь коректно заповнювати форми згідно з інструкціями.

Заповнення аплікаційних форм пов’язано з володінням особливим (друкованим) шрифтом (BLOCK CAPITALS), які слід вписувати в окремі клітинки, а також необхідністю знати правила транслітерації власних імен і назв латинськими буквами, напр., Чернігів – Chernihiv, Житомир – Zhytomyr, Київ – Kyiv, Юрмала – Yurmala, Борщагівка – Borshchahivka, Кадіївка – Kadiivka, Наєнко – Naienko, Харків – Kharkiv, Чернівці – Chernivtsi, Корюківка – Koriukivka, Яготин – Yahotyn, Львів – Lviv та ін.

Надзвичайно поширеним у діловому писемному спілкуванні є написання есе. Есе – це жанр художньо-публіцистичної, науково-популярної творчості, що характеризується вільним, не обов’язково вичерпним, але індивідуалізованим трактуванням теми.

Есе має містити ідею, яку треба ясно представити, логічно розвинути й завершити; аргументувати докази та спростування; розвинути певні положення та навести влучні приклади, підкріпити їх яскравими цитатами. Написання есе допомагає структурувати мислення людини, удосконалити її когнітивні здібності, адже студент змушений здійснювати такі когнітивні операції, як: порівняння, співставлення, групування за певною ознакою, аналіз, узагальнення, інференція та ін.

Виділяють три основних типи есе – 1) описове або дескриптивне; 2) аргументаційне або переконувальне та 3) проблемне. Есе включають три частини – початок, основну й заключну частини.

Написання есе розглядається як процес, упродовж якого студенти вправляються в розмірковуванні, плануванні, логічному викладі думок, узагальненні, редагуванні та виправленні власних текстів.

У зарубіжних методиках вказується на важливість виділення п’яти ключових моментів у написанні есе. Це: 1) зміст твору; 2) організація тексту; 3) адекватний добір лексичних засобів; 4) мовна механіка та 5) редагування.

1) зміст твору має складатися щонайменше з 5 абзаців, бути цікавим і не нагадувати енциклопедичну статтю, демонструвати особистість автора, сподобатися й принести емоційне задоволення читачеві.

2) організація тексту має бути чіткою, зв’язною та цілісною. Есе повинно мати чіткий початок, основну й заключну частини. Між абзацами мають бути логічні «містки», а кожне речення повинно займати своє місце. Заключний абзац має іншими словами підсумувати викладене в попередніх абзацах.

3) адекватний добір лексичних засобів дозволяє створити цікавий яскравий твір за умови використання описової мови та використання всієї палітри частин мови (не лише іменників, дієслів та прикметників, але й займенників, прислівників, сполучників тощо).

4) мовна механіка передбачає плавне та рівномірне подання інформації, в есе не повинно бути помітних «швів». Для цього студентів учать використовувати повні, але різні за структурою речення – прості, складносурядні та складнопідрядні, пунктуаційні знаки, слідкувати за тим, щоб члени речення узгоджувалися між собою.

5) редагування передбачає перевірку написаного не лише на наявність помилок, але й з метою удосконалення змісту (логічного, стилістичного тощо).

Останнім часом писемному мовленню загалом і діловому письму приділяється величезна увага. Розроблені детальні інструкції щодо окремих жанрів писемного мовлення, моделей організації інформації при написанні есе. А.І. Кузьмінський та О.І. Вовк детально описують ці моделі у своєму посібнику «Методика навчання англійської мови в аспекті комунікативно-когнітивного підходу» (Черкаси: Вид-во ЧНУ ім. Б.Хмельницького, 2011. – 316 с.). Всього вони виділяють десять моделей організації інформації в есе:

• кластерну (коли інформація структурована в ментальному просторі людини у вигляді блоків / пучків / пакетів / кластерів),

• ланцюгову (коли події мають певну послідовність і можуть бути організовані як ланцюжок, що має початок і кінець),

• континуум (коли події чи явища градуюються за певною ознакою за ступенем зростання чи зменшення)

• мапування (коли ключове поняття та допоміжні ідеї організовуються різним чином і за своєю схемою нагадують знайомі істоти – наприклад, мапа-«павук», мапа-«риб’ячий скелет»),

• циклічну модель (коли події тісно взаємопов’язані та взаємозалежні утворюють умовне коло),

• інтерактивну модель (коли окреслюються цілі вчинків груп осіб, самі вчинки та реакція на них),

• порівняльно-контрастивну модель (коли порівнюються чи протиставляються певні якості осіб),

• діаграму Вена (складається з двох кіл, що накладаюся чи перетинаються одне з одним; таке графічне зображення допомагає студентам організувати думки, виявити відмінності та подібності)

• модель проблеми і шляхів її розв’язання (коли не лише виявляється проблема, але й пропонуються кілька способів її розв’язання та прогнозуються можливі наслідки),

• модель родинного дерева (описуються не лише члени родини й особисте ставлення до них, але й горизонтальні та вертикальні лінії і стосунки між ними).

Використання згаданих моделей організації інформації під час навчання написання есе значно полегшує оволодіння писемним мовленням студентами немовних вишів. Їхнє розвинене абстрактне мислення та схильність до максимальної компресії інформації та її візуалізації дозволяють швидко опанувати зазначені в Програмі види і жанри ділового писемного мовлення.