Лекція № 8 неповні речення

План

1. Структурно-семантичні різновиди неповних речень.

2. Приєднувальні конструкції як специфічні різновиди повних і неповних речень.

3. Порівняльні звороти.

4. Порядок слів у простому реченні.

Література

1. СУЛМ. Синтаксис / За ред. Білодіда І. К. – К.: Наук. думка, 1972. – с. 262-269.

2. СУЛМ / За ред. Плющ М. Я. – К.: В. шк., 1994. – с. 332-333.

3. Слинько І. І., Гуйванюк Н. В., Кобилянська М. Ф. Синтаксис сучасної української мови: Проблемні питання. – К.: В. шк.., 1994. – с.576-587.

4. Вихованець І. Р. Граматика укр. мови. Синтаксис. – К.: Либідь, 1993. – с. 102-105.

5. Волох О. Г. Сучасна українська літературна мова. – с. 240-247.

6. Марун М. Є., Торчинський М. М. Синтаксис української мови – Умань, 1995. – с. 23.

7. Кучеренко І. К. Порівняльні конструкції мови в світлі граматики. – К.: Наукова думка, 1959. – 106 с.

І. Структурно-семантичні різновиди неповних речень.

Неповними називаються речення, в яких пропущено один або декілька членів речення, які визначаються з контексту або ситуації. Із одного берега у ставок сосни заглядають, а з другого – дуби.

Неповними такі синтаксичні конструкції названі умовно, бо в дійсності відсутність у таких реченнях одного чи кількох членів зовсім не порушує їх смислової повноти.

Не слід змішувати односкладні повні речення, у яких не буває підмета, з двоскладними неповними, в яких підмет пропущений.

Вовченя зітхало. Тягло здобич – неповне.

З річки тягло прохолодою – односкладне.

Пропущений член речення у двоскладних реченнях встановлюється з контексту або ситуації, а в односкладних наявність одного головного члена є найістотнішою структурою ознакою їх.

Утворенню неповних речень сприяють фактори позамовного характеру, такі як контекст (смисловий зв’язок з наступними або попередніми реченнями) та ситуація (обстановка в якій відбувається мовлення) та власне мовного характеру (структура самого речення).

Додатковими умовами існування неповних речень є інтонація, спільний досвід співрозмовників, міміка, жести, авторські ремарки тощо.

Залежно від цих факторів розрізняють контекстуальні неповні речення, в яких пропущений член речення підказується текстом або пояснювальними словами (Бджола жалить жалом, а людина словом); ситуативні неповні речення, відсутні члени якого підказуються мовленнєвою ситуацією (Касирка з віконця автостанції: „Вам куди?”); еліптичні неповні речення, у яких відсутність пропущеного члена речення є його структурною ознакою, бо його відтворення непотрібне для вираження думки ()

І. Р. Вихованець відповідно до різного співвідношення формальних і семантичних ознак виділяє такі різновиди неповних речень:

1) речення формально і синтаксично неповні (ситуативні – усне мовлення і контекстуальні – писемне мовлення), сюди ж – приєднувальні конструкції. Все це – власне неповні речення.

2) формально-неповні, але семантично нові речення (еліптичні речення).

За структурою неповні речення поділяються на такі групи: (Білодід І. К.)

1) неповні двоскладні речення з неназваним підметом (Дівчина зупинилась. Оглянулась на чиїсь кроки); Односкладні Година. Друга.

2) неповні двоскладні речення з неназваним присудком (Сталь гартується в огні, а людина в праці); Односкладні – по одному.

3) неповні речення з неназваним другорядним членом, переважно додатком (Лекції не буде. Перенесли на завтра).

4) неповні речення з кількома неназваними членами речення (Брат над уроками годину сидить, а я чотири!).

ІІ. Приєднувальні конструкції як специфічні різновиди повних і неповних речень.

Приєднувальні конструкції – це синтаксичні побудови, які формуються як частині попереднього речення, але виділяються в окремі самостійні речення – повні члени здебільшого, неповні.

Інші назви – приєднувально-відільні речення, видільні речення, парцельовані конструкції.

Структурні типи приєднувальних конструкцій:

1) повні приєднувальні конструкції (за будовою – повні речення):

Зійшло сонце. Та його скупе проміння уже не зігрівало землю.

2) неповні приєднувальні конструкції:

підметові (Все завмерло в темряві. І ліс. І річка. І поле.)

присудкові (В небі весело усміхається сонце. Виблискує промінням. Підморгує хмаринкам.)

3) приєднувальні слова – речення ( в усно-розмовному мовленні: емоційно-оцінні, стверджувальні чи заперечні): Як же мені боляче! Ой-ой-ой!

4) власне приєднувальні конструкції (другорядні члени речення):

додаткові (Люблю свою землю. Ліси і поля. Річки і озера. Гори і долини);

означальні (Уже у квітні земля проросла зеленню. Чіткою, сановитою, шовковистою);

обставинні (Дощ шумів за вікном. Тихо, сумно, монотонно).

Приєднувальні конструкції вимовляються після довгої паузи, виділяються логічно й інтонаційно. Широко вживаються в усному мовленні і в художній літературі з метою підкреслення найважливіших деталей обстановки, рис характеру, психічного стану.

Аналізуються як неповні речення, причому визначається тип приєднувальних конструкцій.

ІІІ. Порівняльні звороти.

Порівняльний зворот – це сполучення слів, яке шляхом порівняння образно характеризує дію чи якісну ознаку предмета.

І. К. Кучеренко порівняння поділяв на безсполучникові О. в. іменника: (Дівчина ластівкою летіла додому); прислівники з по- (Не співає, а виє по-вовчому); слова у поєднанні з дієслівними зв’язками (Голос хлопця здавався цвіріньканням горобчика) і сполучникові, які поєднуються за допомогою сполучників як, мов, ніби, наче і їх модифікацій.

Сполучникові порівняння можуть бути:

Повними підрядними порівняльними реченнями (Небо рясно засіялось зорями, неначе хтось порозкидав там тремтливі іскорки).

Неповними підрядними порівняльними реченнями з пропущеним підметом або присудком (Хлопець говорив байдужим і тихим голосом, неначе переповідав чужі думки).

Власне порівняльним зворотом вважають структури, у яких не виділяють головних членів. Сюди відносять:

- Порівняльні сполучники з прикметниками чим дієприкметниками, що виступають обставинами (Бійці слухали, як зачаровані);

- Структури, у яких іменники стоять у непрямих відмінках (Було темно, мов у ямі) обставина способу дії.

- Іменники зі сполученнями, якщо їх можна поставити у Н. в.

- Іменники, які можна замінити О. в. (проблемно: Чумаки летять, як чайки: Можна вважати синкретичними (подвійними) членами речення).

Подібна ситуація: І місяць в небі, як підкова безшумно котиться у світ (означення і обставина способу дії).

Постановка розділових знаків у реченнях з порівняльними зворотами залежить від граматичних, смислових і стилістичних факторів. Здебільшого виділяються комами порівняльні звороти, що виступають у реченні у ролі означень чи обставин способу дії (Один із прикордонників, як стріла, помчав до командуючого).

Кома не ставиться:

1) якщо порівняльний зворот входить до складу присудка (Була ти наче лісова царівна. По пшениці теплий витер хвилями гуляє, молодую пшениченьку неначе гойдає)

2) коли є прислівник майже, зовсім (Дівчина говорила майже як доросла)

3) у фразеологізмах типу (білий як сніг, почервонів як рак, упав як підкошений, берегти яке зіницю ока, боятися як вогню).