4.4. Договір на перевезення вантажів

Відповідно до ч. 1 ст. 307 та ч. 1 ст. 909 ЦК України договором перевезення вантажу є договір, за яким одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (ванта­жовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваже­ній на одержання вантажу особі (одержувачеві), а вантажовід-

287

правник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встано­влену плату.

Цей вид договорів укладається, як і інші господарські догово­ри, в письмовій формі, до якої пред'являються спеціальні вимоги. Так, згідно із ч. 2 ст. 307 ГК та ч. З ст. 909 ЦК України, укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транс­портної накладної (коносамента або іншого документа, встановлено­го транспортними кодексами (статутами). Перевізник зобов'язаний забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних докумен­тів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Сторони договору: перевізник та відправник, проте участь у ви­конанні договірних зобов'язань (однією із зобов'язаних сторін) є отримувач вантажу - особа, визначена відправником, яка може і не брати участі в укладенні договору перевезення вантажу, однак повинна мати договірні відносини з відправником (скажімо, бути покупцем за договором поставки, укладеним з відправником).

Договір про перевезення вантажу є реальним (він вважається укладеним у момент здачі вантажу транспортній організації для перевезення), оплатним та двостороннім.

Особливості цього виду договору полягають не лише в його предметі, айв наявності інших специфічних ознак. Насамперед, це особливий суб'єктний склад - однієї із сторін договору, яка виконує обов'язки перевізника, виступає особа (юридична, в окремих випадках - фізична) зі спеціальною правосуб'єктністю, що випливає із Закону України від 10 листопада 1994 року «Про транспорт». Відповідно до ст. 6 цього Закону перевезення ванта­жів, надання інших транспортних послуг, експлуатація і ремонт шляхів сполучення здійснюються залізницями, пароплавствами, портами (пристанями), автомобільними, авіаційними, дорожніми підприємствами та організаціями, якщо це передбачено їх стату­тами. Господарська діяльність суб'єкта з надання послуг вироб­ничого характеру має ту особливість, що надання перелічених послуг становить зміст такої діяльності, є невіддільним від цієї діяльності. Таким чином, перевізником зазвичай є орган транспо­рту (залізниця, пароплавство, порт (пристань), автомобільне, авіаційне, дорожнє підприємство та організація), якому надано право укладати договори перевезення безпосередньо або через свої підрозділи транспортними статутами та кодексами, тобто суб'єкт господарської діяльності, який має спеціальну право-суб'єктність. Ліцензії на здійснення транспортної діяльності ви­даються Міністерством транспорту України та іншими уповно-

288

важеними на це органами в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Правові основи ліцензування перевезення вантажів визначено статтями 12, 14 Господарського кодексу України, Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності». Умови та порядок ліцензування окремих видів вантажних перевезень ре­гулюються:

• Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобіль­ ним транспортом, затвердженими Наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міні­ стерством транспорту України 16.01.2001 № 6/18;

• Ліцензійними умовами провадження господарської діяльнос­ ті з надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів повітряним транспортом, затвердженими Наказом Державного комітету Укра­ їни з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністер­ ством транспорту України 07.12.2001 № 1010/6201;

• Ліцензійними умовами провадження господарської діяльнос­ ті з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів річковим, морським транспортом, затвердженими Наказом Державного ко­ мітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерством транспорту України 30.01.2002 № 11/50;

• Ліцензійними умовами провадження господарської діяльнос­ ті щодо надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів заліз­ ничним транспортом, затвердженими Наказом Державного коміте­ ту України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерством транспорту України 08.06.2001 № 85/363;

• Ліцензійними умовами провадження розроблення, випробу­ вання, виробництва, експлуатації ракет-носіїв, космічних апаратів та їх складових частин, наземної космічної інфраструктури та її складових частин, обладнання, що входить до складу космічного сегмента супутникових систем, затвердженими Наказом Держав­ ного комітету України з питань регуляторної політики та підпри­ ємництва, Національного космічного агентства України 19.12.2000 №79/215;

• іншими нормативно-правовими актами.

Здійснення перевезень (окремими видами транспорту) можли­ве й індивідуальними підприємцями, які отримали відповідні ліцен­зії, сертифікати та дозволи (хоча перевезення значних вантажів на систематичній основі, на значні відстані та з використанням кількох видів транспорту більше відповідає можливостям транс-

289

портних підприємств, ніж індивідуальних підприємців, що пов'я­зано зі складністю організації перевезень).

Транспортні кодекси та статути встановлюють специфічні ви­моги до перевізників на залізничному, повітряному, морському та внутрішньому водному транспорті, аналіз положень яких дозволяє визначити особливість правового статусу цих перевізників:

• повітряним вантажним перевізником є такий суб'єкт госпо­ дарювання, власник або судновласник повітряного судна, який здійснює експлуатацію повітряного судна для вантажних переве­ зень на підставі ліцензії, сертифіката експлуатанта та дозволу, що регулює доступ на ринок авіаційних перевезень;

• перевізниками на залізничному транспорті вантажів є заліз­ ниці - статутні територіально-галузеві об'єднання, до складу яких входять підприємства, установи та організації залізничного транс­ порту і які, при централізованому управлінні, здійснюють пере­ везення пасажирів та вантажів у визначеному регіоні транспортної мережі (ст. 1 Закону України «Про залізничний транспорт» від 04.07.1996 p.); в Україні функціонує 6 залізниць: Південно-Західна, Придніпровська, Донецька, Львівська, Одеська, Південна;

• вантажним перевізником на морському та внутрішньому вод­ ному транспорті є такий суб'єкт господарювання, судновласник або власник морського судна/судна внутрішнього плавання, який здійс­ нює експлуатацію цього судна для вантажних перевезень морськи­ ми або внутрішніми водними шляхами на підставі ліцензії;

• вантажним перевізником на автомобільному транспорті є суб'єкт господарювання (автотранспортне підприємство, індивіду­ альний підприємець), який на підставі отриманих ліцензій здійс­ нює експлуатацію власних та/або орендованих транспортних засо­ бів (автомобілів) з метою перевезення вантажів.

Відправником вантажу є зазначена у документі на перевезення вантажу (накладній) юридична чи фізична особа, яка довіряє ван­таж органу транспорту для його перевезення і якій цей вантаж на­лежить на законних підставах.

Якщо перевезення відбуваються у прямому або прямому змі­шаному сполученні, договір перевезення укладає та організація, яка сама або через свої підрозділи приймає вантаж у пункті від­правлення.

У відносинах перевезення беруть участь також одержувачі ван­тажу - зазначені у документі на перевезення вантажу юридичні чи фізичні особи, які за дорученням вантажовідправника отримують вантаж. Як правило, такі особи перебувають у договірних відноси-

290

нах із відправником вантажу (купівлі-продажу, контрактації, по­ставки тощо).

Якщо у відносинах перевезення бере участь одержувач* ванта­жу, договір на перевезення вантажу є договором на користь тре­тьої особи, для якої виникають певні права (зокрема, вимагати ви­дачі вантажу) та обов'язки (зокрема, прийняти вантаж).

Договори перевезення вантажу на певному виді транспорту можуть бути різних видів, що пов'язано з технологією перевезень тим чи іншим видом транспорту. Так, відповідно до Положення про порядок підготовки та надання інформації про вантаж для його безпечного морського перевезення (затверджено наказом Мінтрансу України від 14.12.1998 р. № 497), договори морського перевезення вантажу залежно від виду останнього (вантажу) по­діляються на такі різновиди:

• договори перевезення генеральних вантажів;

• договори перевезення навалочних вантажів;

• договори перевезення небезпечних вантажів;

• договори на ліхтерні перевезення;

• договори перевезення контейнерів.

Кодекс торгового мореплавства України (статті 131, 132) розріз­няє такі види договорів за критерієм сфери перевезень (всередині країни чи за її межі):

• договори на каботажні перевезення (перевезення вантажів між портами України);

• договори на міжнародні перевезення (перевезення вантажів між портами України та іноземними портами).

Умови договору перевезення вантажу поділяються на універ­сальні (притаманні перевезенням будь-яким видом транспорту) та специфічні (характерні для перевезень певним видом транспорту).

Універсальні умови визначаються Господарським кодексом та Цивільним кодексом України, а специфічні - транспортними кодек­сами (статутами) чи на їх підставі - договором.

Умовами договору перевезень є:

— предмет договор - надання послуг перевезення вантажу, для чого перевізник зобов'язаний надати транспортні засоби під заван­таження у передбачений договором строк (ч. 1 ст. 917 ЦК Украї­ни), а відправник повинен пред'явити у встановлений строк при­значений для перевезення вантаж в належній тарі та/або упаковці, замаркований відповідно до встановлених вимог (ч. 2 ст. 917 ЦК України). При порушенні однією із сторін своїх зобов'язань щодо предмета договору (надання перевізником непридатних транспорт-

291

них засобів для перевезення вантажу; надання відправником ван­тажу в тарі та/або упаковці, що не відповідає встановленим вимо­гам, а також у разі відсутності або неналежного маркування ван­тажу) інша сторона вправі відмовитися від виконання свого зо­бов'язання (перевізник - від прийняття вантажу без відповідного пакування та маркування; відправник — від непридатного для пе­ревезення транспортного засобу);

• умови перевезення вантажу зазвичай є специфічними (пе­ редбачаються транспортними кодексами (статутами) чи на їх під­ ставі - договором); зміна цих умов вантажовідправником можлива з дотриманням встановленого (згаданими правовими документа­ ми) порядку (ч. 1 ст. 309 ГК України); проте перевізник (незалежно від виду транспортного засобу) зобов'язаний повідомити одержу­ вача про прибуття вантажу на його адресу; одержувач зобов'я­ заний прийняти вантаж, який прибув на його адресу (ч. 1 ст. 310 ГК України);

• провізна плата (ст. 916 ГК України) встановлюється за по­ годженням сторін, якщо інше не встановлено актами законодав­ ства; перевезення вантажу транспортом загального користування зазвичай здійснюється за встановленими тарифами. Роботи чи послуги, що виконуються на вимогу власника (володільця) ван­ тажу і не передбачені тарифами, оплачуються додатково за домов­ леністю сторін;

• завантаження та вивантажування вантажу (ст. 918 ЦК Украї­ ни) здійснюється відправником чи перевізником відповідно до до­ мовленості сторін, якщо інше не передбачено транспортними ко­ дексами та статутами; розподіл зазначених обов'язків між сторо­ нами може здійснюватися відповідно до моделей договору на реалізацію майна (правила ІНКОТЕРМС), які застосовуються у відповідному договорі між відправником та одержувачем; строки завантаження та вивантаження встановлюються договором, якщо інше не встановлено актами законодавства; про прийняття ванта­ жу до перевезення перевізник видає вантажовідправнику в пункті відправлення належним чином оформлений документ (ч. 5 ст. 308 ГК України);

• строки доставки вантажу - передбачаються в договорі за до­ мовленістю сторін, якщо інше не передбачено актами законодав­ ства (в т. ч. транспортними статутами та кодексами); якщо догбво- ром, актами законодавства не встановлені строки доставки, то ван­ таж має бути доставлений у розумний термін (ч. 1 ст. 919 ЦК України);

292

• відповідальність за порушення сторонами договірних зобо­ в'язань:

• відшкодування збитків (статті 224-229 ГК України, статті 923, 924 1166 ЦК України); при цьому розмір заподіяної шкоди визнача­ ється за правилами ч. З ст. 314: (а) у разі втрати або нестачі вантажу — у розмірі вартості втраченого вантажу (втраченої частини вантажу); (б) у разі пошкодження вантажу - у розмірі суми, на яку зменшилась його вартість; (в) у разі втрати вантажу, зданого для перевезення з оголошенням цінності,- у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу;

• штрафні санкції, передбачені законом (ч. 2 ст. 231 ГК Украї­ ни, інші акти законодавства) та договором перевезення вантажу (встановлена за домовленістю сторін);

• оперативно-господарські санкції (притримання перевізником переданих йому для перевезення вантажів для забезпечення внесення провізної плати та інших платежів — ч. 4 ст. 916; відмова відправника від наданого транспортного засобу, якщо він є непридатним для пере­ везення, а також відмова перевізника від прийняття вантажу, що по­ дається у невідповідній тарі/упаковці та/або не відповідає вимогам щодо маркування - частини 1 і 3 ст. 917 ЦК України; відмова вантажо­ одержувача від прийняття вантажу, що був пошкоджений під час пе­ ревезення або втратив свою якість — частини 4 ст. 314 ГК України.

Порядок вирішення спорів, що виникають з перевезень, має свої особливості (ст. 315 ГК України; ст. 925 ЦК України):

• обов'язковість претензійного порядку врегулювання такого спору - ч. 1 ст. 315 ГК, ч. 1 ст. 925 ЦК;

• строки пред'явлення претензій: за загальним правилом — протягом шести місяців, а претензії щодо сплати штрафів і премій - протягом сорока п'яти днів;

• строки для відповіді перевізником на претензію вантажові­ дправника: за загальним правилом - протягом трьох місяців; що­ до, претензій з перевезення у прямому змішаному сполученні - протягом шести місяців; щодо претензій про сплату штрафу чи премії протягом сорока п'яти днів (ч. З ст. 315 ГК України); щодо претензій з міждержавних перевезень - протягом строків, вста­ новлених транспортними кодексами/статутами чи міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Ра­ дою України;

' • строки для звернення до суду: за позовом до перевізника (за­гальне правило) - протягом шести місяців з дня одержання відповіді на претензію або закінчення строку для відповіді; для пред'явлення

293

перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позо­вів, що випливають з перевезення, - протягом шести місяців; щодо спорів, пов'язаних з міждержавними перевезеннями вантажів,— протягом строків, встановлених транспортними кодексами/стату­тами чи міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Транспортні кодекси та статути також містять низку положень про відповідальність сторін за неналежне виконання договорів пе­ревезення вантажів, які значною мірою збігаються з регулюванням договірних відносин з перевезення вантажів відповідно до Госпо­дарського кодексу України (статті 313-314).

Згідно із ст. 13 Закону «Про транспорт», підприємства транс­порту відповідають за втрату, нестачу, псування і пошкодження прийнятих для перевезення вантажу та багажу у розмірі фактичної шкоди, якщо вони не доведуть, що втрата, нестача, псування або пошкодження сталися не з їх вини.

Розміри відповідальності перевізника за втрату, нестачу або пошкодження вантажу детально врегульовано транспортними ста­тутами та кодексами, а стосовно автомобільного транспорту -статтею 924 ЦК.

Так, відповідно до Статуту залізниць залізниця відшкодовує фак­тичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме: а) за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраче­ного вантажу чи його недостачі; б) за втрату вантажу, який здано до перевезення з оголошеною вартістю,- у розмірі оголошеної вартос­ті, а якщо залізниця доведе, що оголошена вартість перевищує дійс­ну,- у розмірах дійсної вартості; в) за псування і пошкодження — у розмірах тієї суми, на яку було знижено його вартість.

Загальна сума відшкодування збитку за незбережений вантаж в усіх випадках не може перевищувати суми, яка сплачується за повністю втрачений вантаж. Поряд із відшкодуванням збитків у разі втрати вантажу залізниця відшкодовує стягнуту за цей вантаж провізну плату, якщо вона не включається у вартість втраченого вантажу.

За незабезпечення залізницею подачі вагонів і контейнерів для виконання плану перевезень та за невикористання вантажовідправ­ником поданих вагонів і контейнерів чи відмову від вагонів і кон­тейнерів для виконання плану перевезень сплачується штраф у розмірах, встановлених ст. 106 Статуту залізниць.

Перевізник несе відповідальність за прострочення доставки вантажу, якщо не доведе, що воно сталося не з його вини.

294

Слід мати на увазі, що законодавством визначено підстави зві­льнення перевізника від відповідальності. Зокрема, Статутом заліз­ниць передбачено, що залізниця звільняється від сплати штрафу за невиконання планів перевезень у разі, зокрема, стихійного лиха (замети, смерч, повінь, пожежа, землетрус тощо), внаслідок якого було неможливо подати вагони (контейнери) під завантаження; незабезпечення подачі вагонів (контейнерів) через неплатоспро­можність відправника; виконання плану перевезень власними (при­ватними) або орендованими вагонами (контейнерами); незаванта-ження відправником вагонів, поданих йому у меншій кількості, ніж заплановано, та ін. (ст. 108).

Відповідно до ст. 111 Статуту залізниць, залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошко­дження вантажу у разі, коли, зокрема, вантаж надійшов у непо-шкодженому вагоні (контейнері) з непошкодженими пломбами відправника чи без пломб, коли таке перевезення дозволено Пра­вилами, а також якщо вантаж прибув у непошкодженому відкри­тому рухомому складі, завантаженому засобами відправника, якщо немає ознак втрати, псування або пошкодження вантажу під час перевезення; недостача, псування або пошкодження сталися вна­слідок дії природних причин, пов'язаних з перевезенням вантажу на відкритому рухомому складі; вантаж перевозився у супроводі провідника відправника чи одержувача; стихійного лиха та інших обставин, які залізниця не могла передбачити і усунення яких від неї не залежало, та в інших випадках.

Транспортними статутами та кодексами передбачена відпові­дальність вантажовідправників та вантажоодержувачів за неналеж­не виконання договорів перевезення вантажів. Так, відповідно до ст. 118 Статуту залізниць, за пред'явлення вантажу, який заборо­нено до перевезень або який потребує під час перевезення особли­вих заходів безпеки, та з неправильним зазначенням його на­йменування або властивостей з відправника, крім заподіяних залі­зниці збитків і витрат, стягується штраф у розмірі п'ятикратної провізної плати за всю відстань перевезення. За пошкодження і втрату вагонів, контейнерів під час навантаження або вивантажен­ня засобами відправника або одержувача на станції відправник, оде­ржувач несуть матеріальну відповідальність перед залізницею у розмірі фактично заподіяної шкоди, а також відшкодовують заліз­ниці збитки, завдані внаслідок пошкодження рухомого складу, пе­ревантаження, неправильного навантаження, застосування неякіс­ної упаковки або неправильного кріплення вантажу.

295

Після прибуття на станцію призначення вантажу всю відпові­дальність перед залізницею щодо цього перевезення несе одержувач.

Порядок пред'явлення претензій і позовів, передбачений Госпо­дарським (ст. 315) та Цивільними кодексами (ст. 925) в основному віддзеркалює аналогічні норми транспортних кодексів (статутів). Так, відповідно до статтей 386, 387 Кодексу торговельного мореплавства, претензії до перевізника, що випливають з договору перевезення ван­тажу, пасажирів і багажу, можуть бути заявлені протягом перших шести місяців строку позовної давності незалежно від того, здійсню­валось перевезення у каботажному чи закордонному сполученні. Пе­ревізник зобов'язаний розглянути заявлену претензію протягом трьох місяців і сповістити заявника про задоволення чи відхилення її, а претензії, що випливають з перевезення у змішаному сполученні,-протягом шести місяців. З дня заявления перевізникові претензії збі­гання терміну позовної давності припиняється до одержання відпові­ді на претензію або закінчення терміну, встановленого для відповіді.

Відповідно до статей 165, 166 Статуту автомобільного транс­порту Української РСР, претензії автотранспортному підприємству або організації можуть бути пред'явлені протягом шести місяців, а претензії про сплату штрафів - протягом 45 днів. Автотранспортне підприємство або організація зобов'язані розглянути заявлену пре­тензію і повідомити заявника про задоволення або відхилення її у такі строки з дня одержання претензії:

а) протягом трьох місяців - за претензіями, що виникли з пере­ везень в автомобільному сполученні;

б) протягом шести місяців - за претензіями, що виникли з пере­ везень у прямому змішаному сполученні (тобто у взаємодії з ін­ шими видами транспорту автомобільно-залізничних, автомобільно- водних, автомобільно-водно-залізничних, автомобільно-повітряних та інших сполучень);

в) протягом 45 днів - за претензіями про сплату штрафів. Аналогічні норми містяться в Статуті залізниць України.. Своєрідним транспортним договором, що застосовується на

морському транспорті, є букінговий договір, що забезпечує переве­зення вантажу (власне, є різновидом договору морського перевезен­ня). З договором морського перевезення букінговий договір поєднує предмет - надання послуг щодо перевезення вантажу, проте він має низку кваліфікуючих ознак, що дозволяють його виділити в окре­мий різновид договору морського перевезення, а саме:

- договір морського перевезення є реальним (договірні зобо­в'язання перевізника виникають з моменту надання вантажу для

296

перевезення), а букінговий договір - консенсуальним (договірні зобов'язання виникають з моменту укладення договору);

• якщо договір морського перевезення є тристороннім (ванта­ жовідправник, перевізник, вантоодержувач), то букінговий договір - двостороннім (за участю відправника або його агента та перевізника);

• особливості процедури укладення та форми букінг-договору (відправник направляє запит перевізникові про можливість відправ­ ки визначеного вантажу на судні перевізника; згода перевізника на здійснення перевезення оформляється у вигляді спеціального до­ кумента - букінг-ноти, в якій зазначається усі істотні умови дого­ вору, хоча укладення договору може здійснюватися шляхом обмі­ ну листами, факсограмами тощо);

• застосування букінгового договору зумовлено специфікою мореплавства, зокрема лінійним мореплавством (за заздалегідь ви­ значеним маршрутам відповідно до затвердженого транспортною організацією графіка).

Особливості має перевезення вантажу в прямому змішаному сполученні (ст. 312 ГК України, ст. 913 ЦК України). За цим дого­вором перевезення здійснюється від вантажовідправника до ван­тажоодержувача двома або більше перевізниками різних видів транспорту за єдиними перевізним документом. До цих договорів застосовуються положення ГК та ЦК щодо договорів перевезення вантажу, якщо інше не передбачено транспортними кодексами та статутами. Відносини між перевізниками під час перевезення ван­тажу у прямому змішаному сполученні регулюються вузловими угодами, порядок укладення яких встановлюється транспортними кодексами та статутами.

Різновидом транспортного договору, що поєднує в собі і пере­везення, і оренду транспортного засобу (його частини), є договір чартеру (фрахтування), відповідно до якого одна сторона (фрахтів­ник) зобов'язується надати другій стороні (фрахтувальникові) за плату всю або частину місткості в одному чи кількох транспорт­них засобах на один або кілька рейсів для перевезення вантажу, пасажирів (груп туристів, наприклад), пошти або з іншою метою, що не суперечить законодавству (ст. 912 ЦК України). Цей договір найчастіше застосовується на морському та внутрішньому водно­му транспорті і є комплексним (містить елементи перевезення та оренди транспортного засобу).

Документами, що підтверджують наявність і зміст договору морського перевезення вантажу, є:

1) рейсовий чартер — якщо договір передбачає умову надання

297

для перевезення всього судна, його частини або окремих суднових приміщень;

2. коносамент - якщо договір не передбачає вищезгаданої умови;

3. інші письмові докази.

Договір фрахтування може бути різних типів залежно від пред­мета договору, хоча усталеною точкою зору щодо природи цього договору (віддзеркалена у вищезгаданих положеннях ГК та ЦК України) є ототожнення його з договором перевезення, щоправда, з наявністю другорядних кваліфікуючих ознак. Проте договори фрахтування можуть відрізнятися за комплексом ознак (предметом договору, його спрямованістю, видом документа, що підтверджує його укладення). Так, розрізняють:

• договір фрахтування судна/чартеру (є власне договором пе­ ревезення, оскільки передбачає обов'язок фрахтувальника подати фрахтівнику вантаж для перевезення, а фрахтівник зобов'язується перевезти його на зафрахтованому судні);

• договір фрахтування судна на умовах тайм-чартеру (в цьому випадку перевезення вантажу є не предметом, а метою договору; перевізником вантажу в даному випадку виступає не фрахтівник, а фрахтувальник, відносини якого з відправником та одержувачем вантажу мають оформлятися договором перевезення; відтак, дого­ вір фрахтування на умовах тайм-чартеру містить переважно озна­ ки оренди транспортного засобу, що має використовуватися з пев­ ною метою і з дотриманням певних правил, встановлених на мор­ ському транспорті).

Чартер (фрахтування) застосовується і при повітряних переве­зеннях вантажів. Відповідно до ст. 61 Повітряного кодексу за до­говором чартера фрахтівник зобов'язується надати фрахтувальни­кові за плату всю місткість одного чи кількох повітряних суден на один або кілька рейсів для повітряного перевезення вантажів.

4.5. Транспортні договори про надання інших видів транспортних послуг або комплексу послуг

Крім договорів перевезення, на транспорті використовуються договори про надання інших видів транспортних послуг або ком­плексу послуг (в т. ч. з використанням перевезень). Найчастіше такі договори є обслуговуючими перевезення.

У цій групі договорів (про надання інших транспортних послуг або комплексу послуг) чимало різновидів, що віддзеркалюють специфіку певного виду транспорту, проте є і універсальні. До

298

останніх належить договір транспортного експедирування (ст. 316 ГК України, статті 929-935 ЦК України). За цим договором одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначе­них договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Плата за виконання експедитором послуг експедирування встановлюєть­ся за домовленістю сторін (загальне правило), а у визначених за­конодавством випадках - з використанням державних або комуна­льних цін (ч. 2 ст. 316; гл. 21 ГК України); якщо розмір плати не встановлений - клієнт повинен виплатити експедиторові розумну плату (ст. 931 ЦК України).

Форма договору - письмова (зазвичай повна - шляхом підпи­сання сторонами єдиного документа); крім того, клієнт зобов'я­заний видати експедитора довіреність (якщо вона є необхідною для виконання його обов'язків), надати інші документи та інфор­мацію про властивості вантажу, умови його перевезення тощо (тобто всю інформацію, необхідну для виконання експедитором встановлених договором обов'язків) - ч. 1 ст. 933 ЦК України.

Факультативні (необов'язкові) умови договору транспортного експедирування щодо покладення на експедитора таких обоє 'язків:

• організації перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом;

• укладання від свого імені або від імені клієнта договору/до­ говорів перевезення вантажу;

• забезпечення відправки і одержання вантажів, а також інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням;

• надання додаткових послуг, необхідних для доставки ванта­ жу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання в пункту призначення, одер­ жання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо);

• можливість залучення до виконання своїх обов'язків Інших осіб (проте перед клієнтом відповідатиме експедитор).

Відповідальність за договором транспортного експедирування: Експедитора: за невиконання чи неналежне виконання своїх обов'язків (прострочення виконання щодо організації чи забезпе­чення доставки; втрата чи пошкодження наданого для експедиру­вання майна та ін.); клієнта - за порушення строків сплати послуг клієнта, за ненадання чи порушення строків надання експедиторо­ві необхідних для експедирування документів та інформації.

299

Форми відповідальності: відшкодування збитків; сплата не­устойки (пені, штрафу); оперативно-господарські санкції (відкла­дання експедитором виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування до надання документів та інфор­мації в повному обсязі - ч. З ст. 933 ЦК України).

На залізничному транспорті використовуються різноманітні договори, спрямованих на обслуговування перевезень вантажів. Найбільш поширеними серед них є два взаємопов'язаних договори: договір на експлуатацію залізничної колії та договір на подання та прибирання вагонів, використання яких зумовлено специфікою залізничного транспорту.

Так, до складу залізничного транспорту входять залізничний транспорт загального користування та залізничні під'їзні колії, пра­вовий режим яких та правова регламентація відносин між залізницею та власниками під'їзних колій (зазвичай перебувають на балансі підприємств, що їх експлуатують) передбачена Законом України «Про залізничний транспорт» (ст. 21), Статутом залізниць України (розділ 4) та Правилами обслуговування залізничних під'їзних колій. І. В. Булгакова на підставі аналізу згаданих нормативно-правових актів виділяє низку ознак залізничних під'їзних колій (їх з'єднаність із загальною мережею залізниць безперервною рейсовою колією; їх належність різним підприємствам, організаціям, установам, неза­лежно від форми власності, та індивідуальним підприємцям; цільова призначеність - транспортне обслуговування одного або кількох суб'єктів у взаємодії із залізничним транспортом загального корис­тування) та пропонує таке визначення цього договору: «Відповідно до договору експлуатації залізничної колії залізниця зобов'язується подавати під навантаження і вивантаження вагони до межі під'їзної колії у встановленому сторонами порядку, а володілець залізничної колії зобов'язується приймати ці вагони та здавати їх залізниці з виконанням встановлених законодавством облікових операцій, здійснювати подальший рух вагонів власними або орендованими локомотивами, забезпечувати додержання визначеного сторонами терміну перебування вагонів на під'їзній колії та сплачувати заліз­ниці обумовлену договором плату».¹

Сторонами цього договору є: з одного боку,— залізниця або уповноважена начальником залізниці організація (ст. 77 Статуту

¹ Булгакова І. В. Правове регулювання перевезення вантажів залізнич­ним транспортом в Україні. Автореферат дис. ... канд. юрид. наук.- %., 2003.-С 13-14.

300

залізниць України), а з другого,- законний володілець залізничної під'їзної колії (її власник, орендар, користувач, їх контрагенти), який має власні або орендовані локомотиви.

Забезпечення перевезень залізничним транспортом з викорис­танням залізничних під'їзних колій, як правило, передбачає укла­дення між вищезгаданими сторонами (залізницею та законним воло­дільцем під'їзних колій) іншого різновиду транспортного договору обслуговуючого характеру - договору про подачу та прибирання вагонів. Відповідно до цього договору залізниця зобов'язується подавати під навантаження та вивантаження вагони безпосередньо на під'їзну колію і розставляти їх на місцях навантаження і виван­таження у встановленому сторонами порядку, а володілець - при­ймати ці вагони та здавати їх залізниці з виконанням встановлених законодавством облікових операцій, забезпечувати додержання визначеного сторонами терміну перебування вагонів на під'їзній колії та сплачувати залізниці обумовлену договором плату.¹

У разі невиконання (неналежного виконання) сторонами зазна­чених видів договорів встановлюється відповідальність:

залізниці перед власниками/володільцями під'їзних колій, ван­тажовідправниками та вантажоодержувачами за:

а) порушення узгоджених обсягів подачі вагонів;

б) за подачу неочищених вагонів;

власника колії, законного володільця, орендаря, користувача, їх контрагентів, вантажовідправників та вантажоодержувачів перед залізницею за:

а) пошкодження вагонів^, і контейнерів на під'їзних коліях;

б) за повернення залізниці неочищених вагонів.

Контрольні запитання

1. Яким є зміст поняття «господарське зобов'язання»?

2. Як класифікуються господарські зобов'язання?

3. Назвіть підстави виникнення господарських зобов'язань.

4. У який спосіб забезпечується виконання господарських зобов'язань?

5. На яких засадах мають виконуватися господарські зобов'язання?

6. За наявності яких підстав можуть припинятися господарські зобов'язання?

7. У чому полягає специфіка господарських договорів?

8. Які функції виконує господарський договір?

¹ Булгакова І. В. Правове регулювання перевезення вантажів залізнич­ним транспортом в Україні. Автореферат дис. ... канд. юрид. наук.- К., 2003.-С 13-14.

301

9. Назвіть критерії класифікації господарських договорів і відповідно - види договорів згідно з класифікацією за певною ознакою.

10. У чому полягає практичне значення класифікації господарських договорів?

11. Які вимоги ставляться до змісту господарських договорів?

10. У якій формі можуть укладатися господарські договори? Чи мають певні форми господарського договору модифікації (якщо так, то які саме)?

11. Яка модель господарського договору (з точки зору його змісту та форми) найкраще забезпечує належне виконання договірних зобов'язань?

12. Назвіть найбільш поширені види господарських договорів за критерієм економічного змісту та юридичних ознак.

13. Що Ви вкладаєте в зміст поняття «договори на реалізацію майна» і які ка­ тегорії договорів цього виду можете назвати?

10. Чим відрізняється договір поставки від договору купівлі-продажу?

11. Які характерні ознаки договорів на користування чужим майном?

10. У чому полягає специфіка правового регулювання оренди державного та комунального майна?

11. Чим лізинг відрізняється від оренди? Який вид лізингових договорів має найбільше характерних ознак порівняно з договором оренди?

12. У чому полягає особливість підрядних договорів, що застосовуються у сфері господарювання?

10. Які види підрядних договорів застосовуються у сфері господарювання?

10. Які санкції застосовуються за порушення зобов'язань за договорами під­ ряду?

10. Назвіть договори, що за своїми ознаками належать до транспортних?

11. Які підвиди транспортних договорів належать до організаційних?

12. Назвіть характерні ознаки договорів перевезення вантажу?

10. В чому полягає специфіка обслуговуючих договорів у сфері транспорту? Які категорії транспортних послуг надаються за такими договорами?

Нормативні акти

Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р.

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р.

Закон України від 16.04.1991 р. «Про зовнішньоекономічну діяльність» // ВВР УРСР.- 1991.- № 29- Ст. 377.

Закон України від 18.09.1991 р. «Про інвестиційну діяльність» // ВВР України.-1991.-№ 47- Ст. 646 (з наступними змінами).

Закон України від 04.03.1992 р. «Про приватизацію державного майна» (в редакції Закону від 19.02.1997 р.) // Голос України.- 1997.- 20.03.

Закон України від 02.10.1992 р. «Про заставу» // ВВР України.- 1992.- № 47.- Ст. 642 (з наступними змінами та доповненнями).

Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.1991 р».// ВВР Укра'ши.- 1992.- № 6,- Ст. 56 (з наступними змінами та доповненнями). ... '

Закон України від 14.03.1993 р. «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції Закону від 14.03.1995 р.) // ВВР України.- 1995.- № 15.- Ст. 99, № 31.- Ст. 244; Офіційний вісник України.- 1998.- № 3.- Ст. 72.

Повітряний кодекс України. Прийнятий Верховною Радою України 04.05.1993 р. // ВВР України.- 1993- № 25.- Ст. 275.

Кодекс торговельного мореплавства України. Прийнятий Верхрвною Радою України 23.05.1993 р. // Голос України.- 1993.- № 127-128. "

302

Закон України «Про захист прав споживачів» (в редакції Закону від 15.12.1993 р.) // ВВР України.- 1994.- № 1 (з наступними змінами та доповненнями).

Закон України від 10.11.1994 р. «Про транспорт» // ВВР України.- 1994.- № 51-Ст. 446 (з наступними змінами).

Закон України від 10.02.1995 р. «Про наукову і науково-технічну експертизу» // ВВР України.-1995.- № 9.- Ст. 56.

Закон України від 15.09.1995 р. «Про операції з давальницькою сировиною у зовніш­ньоекономічних відносинах» // Голос України.- 1995— № 206-207 (з наступними змінами).

Закон України від 22.12.1995 р. «Про поставки продукції для державних потреб» // ВВР України.- 1996.- № 3.- Ст. 9.

Закон України від 19.03.1996 р. «Про режим іноземного інвестування» // ВВР Украї­ни.-1996 p.-№ 19.-Ст. 80.

Закон України від 15.05.1996 р. «Про трубопровідний транспорт» // ВВР України.-1996-№ 29.-Ст. 139.

Закон України від 07.06.1996 р.«Про захист від недобросовісної конкуренції» // ВВР України.- 1996.- № 36.- Ст. 164.

Закон України від 04.07.1996 р. «Про залізничний транспорт»//ВВР України.- 1996-

№40.-Ст. 183.

Закон України від 24.01.1997 р. «Про державний матеріальний резерв» // ВВР Украї­ни.- 1997.- № 13- Ст. 112.

Закон України від 16.10.1997 р. «Про електроенергетику» // ВВР України.- 1998.—

№1.-Ст. 1.

Закон України від 16 грудня 1997 р. (в редакції Закону від 11.12.2003 р.) «Про фінан­совий лізинг» // ВВР України.- 1998.- № 16- Ст. 68; 1999- № 9-Ю- Ст. 67.

Закон України від 22.12.1998 р. «Про захист національного виробника від демпінгового імпорту» // ВВР України.- 1999- № 9-Ю.- Ст. 65.

Закон України від 22.12.1998 р. «Про захист національного товаровиробника від суб­сидованого імпорту» // ВВР України.- 1999-№ 11-12.- Ст. 10.

Закон України від 22.12.1998 р. «Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну» // ВВР України.- 1999- № 11-12.- Ст. 78.

Закон України від 23.12.1998 р. «Про регулювання товарообмінних (бартерних) опе­рацій у галузі зовнішньоекономічної діяльності» // Урядовий кур'єр.- 1999- 21 січня.

Закон України від 03.03.1999 р. «Про державне оборонне замовлення» // Голос Украї­ни.- 1999-3 квітня.

Закон України від 16.07.1999 р. «Про концесії» // Голос України.- 1999.- 7 вересня.

Закон України від 14.09.1999 р. «Про угоди про розподіл продукції» // Голос Украї­ни.-1999.-12 жовтня.

Закон України від 20.10.1999 р. «Про транзит вантажів» // Урядовий кур'єр.- 1999-

13 листопада.

Закон України від 14.12.1999 р. «Про концесії на будівництво та експлуатацію авто­мобільних доріг» // Голос України.- 2000.-11 січня.

Закон України від 22.02.2000 р. «Про закупівлю товарів, робіт, послуг за державні кошти» // Урядовий кур'єр,- 2000,- 24 травня.

Закон України від 06.04.2000 р. «Про перевезення небезпечних вантажів» // Урядовий кур'єр.- 2000- 7 червня.

Закон України від 06.04.2000 р. «Про майнову відповідальність за порушення умов договору (контракту) про виконання робіт на будівництві об'єктів» // Урядовий кур'єр.— 2000- 14 червня.

Закон України від 20.04.2000 р. «Про природні монополії» ВВР України.- 2000.-

№30.-238.

Закон України від 20.04.2000 р. «Про планування та забудову територій» // Урядовий

кур'єр.- 2000.- 7 червня.

Закон України від 11.01.2001 р. «Про захист економічної конкуренції» // ВВР Украї­ни.-2001.-№ 12.-Ст. 64.

303

Закон України від 05.04.2001 р. «Про автомобільний транспорт» // Офіційний вісник України.-2001.-№ 17.-Ст. 719.

Закон України від 05.04.2001 р. «Про платіжні системи та переведення грошей в Україні» //ВВРУкраїни-2001-№ 29.-Ст. 137.

Закон України від 17.05.2001 р. «Про стандартизацію» //ВВР України.- 2001.-№ 31.-Ст. 145.

Закон України від 12.07.2001 р. «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» // ВВР України- 2002-№ 1.-Ст. 1.

Закон України від 12.07.2001 р. «Про нафту і газ» //ВВР України-2001.-№ 50-Ст. 262.

Закон України від 20.09.2001 р. «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» // Відомості Верховної Ради України- 2002- № 5- Ст. ЗО.

Земельний кодекс України: Затверджено Законом від 25.10.2001 р. // ВВР України.-2002.-№ 3-4.-Ст. 27.

Закон України від 07.02.2002 р. «Про особливості правового режиму майнового ком­плексу Національної академії наук України» // ВВР України- 2002,- № 30.- Ст. 205.

Закон України від 04.07.2002 р. «Про інноваційну діяльність» // Урядовий кур'єр.-2002.-07.08.

Закон України від 22.05.2003 р. «Про електронні документи та електронний докумен­тообіг» //ВВР України-2003.-№ 36-Ст. 276.

Закон України від 22.05.2003 р. «Про електронний цифровий підпис» // ВВР Украї­ни.- 2003.- № 36.- Ст. 276.

Декрет Кабінету Міністрів України від 31.12.1992 р. «Про перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, при­ватизація або передача в оренду яких не допускається»//ВВР України-1993-№ 11—Ст. 96.

Указ Президента України від 4.10.1994 р. «Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів 1НКОТЕРМС» // Урядовий кур'єр.- 1994.- № 154—155.

Указ Президента України від 11.05.2000 р. «Про Положення про Міністерство транс­порту України» // Офіційний вісник України,- 2000.-№ 20.

Указ Президента України від 12.01.2002 р. «Про заходи щодо посилення державного захисту прав споживачів» //Урядовий кур'єр,-2002- 18 січня.

Постанова Кабінету Міністрів України від 10.08.1995 р. № 629 «Про затвердження Методики Оцінки вартості об'єктів оренди, Порядку викупу орендарем оборотних матері­альних засобів та Порядку надання в кредит орендареві грошових коштів та цінних папе­рів» //Урядовий кур'єр- 1995.-№ 145 (від 28.09.1995 p.).

Постанова Кабінету Міністрів України від 27.08.1995 р. № 690 «Про Загальне поло­ження про юридичну службу міністерства, іншого центрального органу державної вико­навчої влади, державного підприємства, установи, організації» // ЗП України- 1996.-№1.-Ст.2О.

Постанова Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 р. № 457 «Про затвердження Статуту залізниць» // Урядовий кур'єр.- 1998.- 25 червня.

Постанова Кабінету Міністрів України від 08.06.1998 р. № 841 «Про Положення про порядок організації та проведення міжнародних конкурсів (тендерів) на укладення конт­рактів на користування надрами» // Урядовий кур'єр.- 1998- 2 червня.

Постанова Кабінету Міністрів України від 25.11.1999,р. № 2137 «Про затвердження Порядку проведення архітектурних та містобудівних конкурсів» // Офіційний вісник України.-1999.-№47.

Постанова Кабінету Міністрів України від 25.11.1999 р. № 2145 «Про Порядок прове­дення на конкурсних засадах оцінки та відбору інвестиційних проектів, що передбачають залучення коштів державного бюджету» // Урядовий кур'єр- 1999.- 22 грудня.

Постанова Кабінету Міністрів України від 18.01.2000 р. № 72 «Про реєстр концесій­них договорів» // Урядовий кур'єр.- 2000.- З лютого.

Постанова Кабінету Міністрів України від 04.04.2000 р. № 599 «Про запровадження аукціонів з продажу нафти, газового конденсату, скрапленого газу та вугілля // Урядовий кур'єр-2000-17 травня.

304

Постанова Кабінету Міністрів України від 15.02.2002 р. № 155 «Про затвердження Порядку реєстрації зовнішньоекономічних контрактів (договорів) на здійснення експорт­них операцій з металобрухтом» // Офіційний вісник України,- 2002.- № 8.- Ст. 341.

Постанова Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 р. «Про затвердження Типового договору оренди землі» // Офіційний вісник України.- 2004- № 9.- Ст. 527.

Правила користування електричною енергією, затверджені постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 31.07.19% р. (діє в редакції постанови НКРЕ від 22 серпня 2002 р. № 928) // КПС «НАУ».

Порядок проведення конкурсу на укладання договору оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства, його структурного підрозділу: Затв. наказом ФДМ України від 04.03.1998 р. № 396 // Вісник Вищого арбітражного суду України— 1998.-

№ 3.~ С 54-57.

Примірний договір фінансового лізингу та Примірний договір, який передбачає за­стосування фінансового лізингу: Затверджено наказом Міністерства у справах науки та техніки від 03.03.1998 р. № 59 (зареєстровано в Міністерстві юстиції 26.03.1998 р. № 203/2643) // КПС «НАУ».

Правила користування вагонами і контейнерами: Затв. наказом Мінтрансу України від 25.02.1999 р. № 133//Офіційний вісник України-1999.-№ 11.

Постанова Національної комісії регулювання електроенергетики України від 04.01.2000 р. № 1 «Про затвердження Типового договору про надання послуг газопоста­чання» // Офіційний віник України.- 2000,- 18.02.

Типовий договір оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства (структурного підрозділу підприємства): Затверджено наказом Фонду державного майна України від 23.08.2000 р. № 1774 // Офіційний вісник України- 2О01.-№ 52 (12.01).

Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів): Затверджено наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції від 06.09.2000 р. № 201 // Офіційний вісник України- 2001.- № 39,- Ст. 1784.

Наказ Фонду державного май на України від 17.04.2001 р. № 649 «Про затвердження Переліку документів, які подаються орендодавцеві» // Офіційний вісник України.- 2001.—

№24.-Ст. 1078.

Наказ Міністерства транспорту України, Державного комітету України з питань регу­ляторної політики та підприємництва від 08.06.2001 р. № 363 «Про затвердження ліцен­зійних умов проведення господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажи­рів, вантажів залізничним транспортом» // Офіційний вісник України.- 2001.- № 37.

***

Положение о подрядных контрактах в строительстве Украины. Утверждены научно-техническим советом Министерства Украины по делам строительства и архитектуры. Протокол от 15.12.93 г. № 9 // Организация контрактных отношений в строительстве. Сборник научно-методических документов-К., 1994 (актрекомендаційного характеру).

***

Постанова Ради Міністрів УРСР від 27.06.1969 р. «Про Статут автомобільного транс­порту УРСР» // ЗП УРСР.- 1969- № 7- Ст. 89.

Правила о договорах подряда на капитальное строительство. Утвержд. Постановлением Совета Министров СССР от 26 декабря 1986 г. № 1550 // СП СССР.- 1987.-№ 4.- Ст. 19.

Постановление СМ СССР от 25.07.1988 р. № 888 «Об утверждении Положения о постав­ках продукции производственно-технического назначения, Положения о поставках товаров народного потребления и Основных условий регулирования договорных отношений при осуществлении экспорто-импортных операций» // СП СССР.—1988.- № 24-25 — Ст. 70.

Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю (затверджена постановою Держарбітражу СРСР від 15 червня 1965 року № П-6 // Бюллетень нормативных актов министерств и ве­домств СССР- 1975- № 2.

305

Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю (затверджена постановою Держарбітражу СРСР від 25 квітня 1966 року № П-7 // Бюллетень нормативных актов министерств и ведомств СССР.-1975.-№2.