
- •Тема 3. Аналіз техніко-економічного обґрунтування проекту Лекція 4. Аналіз техніко-економічного обґрунтування проекту
- •1. Сутність та склад техніко-економічного обґрунтування проекту
- •2. Система техніко-економічних показників ефективності проекту
- •1) Вартісні показники:
- •2) Трудові показники:
- •3) Натуральні показники:
- •3. Методика визначення основних техніко-економічних показників проекту
- •4. Оцінка абсолютної та порівняльної ефективності проектних рішень
4. Оцінка абсолютної та порівняльної ефективності проектних рішень
Визначення абсолютної ефективності проектних рішень у ТЕО використовується для того, щоб отримати величину економічного ефекту від їх використання.
Показником найкращого варіанту проектного рішення на основі порівняльної економічної ефективності є мінімум приведених витрат. Приведені витрати являють собою суму річних поточних витрат (собівартості) і капітальних вкладень, приведених до річного виміру за допомогою нормативу порівняльної ефективності. Отже, умову вибору проектного рішення можна подати у такий спосіб:
C +
Eн
*K
min
(12)
де С — річні поточні витрати, грош. одн.;
Ен — нормативний коефіцієнт порівняльної ефективності, одн.;
К — загальні капітальні вкладення, грош. одн.
Для визначення приведених витрат також може використовуватися коригування поточних витрат на час використання капітальних вкладень:
K+Тн*С min (13)
де Тн — нормативний термін окупності додаткових капітальних вкладень, які є величиною, зворотною до Ен.
При обмеженій кількості проектних рішень здійснюється їх послідовне попарне порівняння. При цьому визначаються коефіцієнт порівняльної ефективності (Е) та строк окупності додаткових капітальних витрат (Т):
(14)
(15)
де К1, К2 — капітальні вкладення за варіантами рішень, що порівнюються, грош. одн.;
С1, С2 — поточні витрати (собівартість) за варіантами рішень, що порівнюються, грош. одн.
Якщо Е
Ен
або Т
Тн,
то додаткові капітальні вкладення, а
отже,
і більш
капіталомісткий варіант є ефективнішим.
Вибір кращого з варіантів проектних рішень при однакових капітальних вкладеннях здійснюється за критерієм мінімізації поточних витрат.
Приклад 1. Припустимо, що для підприємства розроблено декілька варіантів вирішення виробничо-господарського завдання нарощення обсягів виробництва, що характеризуються такими техніко-економічними показниками:
Показник |
Варіанти |
||
1 |
2 |
3 |
|
Капітальні вкладення, тис. грн. |
600 |
640 |
670 |
Собівартість річного випуску продукції, тис. грн. |
500 |
490 |
485 |
Нормативний коефіцієнт доходності інвестицій |
0,20 |
0,20 |
0,20 |
Величина приведених річних витрат для кожного з цих варіантів, визначена за формулою 1.12, становить:
В1 = 500 + 600*0,2 = 620 (тис. грн.)
В2 = 490 + 640*0,2 = 618 (тис. грн.)
В3 = 485 + 670*0,2 = 619 (тис. грн.)
Отже, найбільш вигідним серед цих варіантів інвестицій є варіант 2, оскільки він має найменшу суму приведених витрат.
Перевіримо правильність зроблених висновків шляхом попарного порівняння цих варіантів інвестиційних рішень на основі коефіцієнту порівняльної ефективності (формула 1.14).
Враховуючи, що:
та
більше нормативного
коефіцієнту
доходності для цих інвестицій (0,20), можна
зробити висновок варіант 2 є вигідніше
варіанту 1, оскільки він є більш
капіталомістким (потребує на 40 тис. грн.
більше капітальних вкладень).
Коефіцієнт
порівняльної ефективності варіантів
2 та 3 дорівнює:
що менше нормативного коефіцієнту
доходності
інвестицій, прийнятного для інвесторів.
Відповідно додаткове інвестування у
варіант 370 тис. грн. понад інвестиційні
потреби варіанту 2 є не ефективним.
Таким чином, результати застосування обох методів (аналізу приведених витрат та попарного аналізу) дозволяють стверджувати, що підприємству доцільно ухвалити інвестиційне рішення за варіантом 2.