34. Контроль за кредитною діяльністю банків можна класифікувати за різними ознаками

1) залежно від часу здійснення виділяють:

- попередній контроль - передує виконанню певних банківських операцій і послуг, здійснюється, як правило, відповідальними виконавцями, які отримують документи для оформлення операцій, для запобігання недотриманню законодавства та внутрішніх положень банку, нецільового використання коштів, запобігання порушенням та крадіжкам у діяльності банку;

- поточний контроль - проводиться у процесі здійснення банківської операції чи надання послуги шляхом ведення аналізу, проведення перевірок, обстежень і передбачає візуальну перевірку правильності складання документів у паперовій формі та наявності підписів на них, а також перевірку наявності цифрового підпису на електронних документах тощо;

- подальший контроль - здійснюється після виконання банківських операцій і надання послуг на основі даних, зафіксованих у первинних документах, бухгалтерських реєстрах, звітності тощо і має на меті з'ясувати найістотніші чинники, які позитивно чи негативно вплинули на раніше виконані банківські операції та надані послуги, а також визначити шляхи усунення наслідків порушень, притягнення винних до відповідальності та розробити заходи щодо недопущення виявлених помилок у майбутньому. Подальший контроль проводиться для забезпечення систематичної перевірки стану організації кредитної діяльності банку, правильності реєстрації, належного оформлення виконаних кредитних операцій, дотримання порядку звіряння аналітичного обліку з синтетичним та формування первинних документів. Цим займаються працівники бек-офісу або служби внутрішнього аудиту відповідно до своїх функціональних обов'язків, визначених внутрішніми документами банку;

2) за організаційними формами розрізняють:

- державний контроль - здійснюється відповідними офіційними органами контролю та управління - Державною контрольно-ревізійною службою, Державною податковою адміністрацією та різного роду інспекціями тощо;

- відомчий контроль - покладений на міністерства, комітети та інші органи державного управління, які наглядають за діяльністю підпорядкованих їм установ;

- аудиторський контроль - проводиться незалежними особами -аудиторами, аудиторськими фірмами тощо;

3)за сферою охоплення можна виділити:

- внутрішній контроль - сукупність процедур, що забезпечують вірогідність і повноту інформації, яка передається керівництву банку, дотримання вимог внутрішніх та зовнішніх нормативних актів у здійсненні банківських операцій, збереження активів банку і його клієнтів, оптимальне використання ресурсів, управління ризиками, забезпечення чіткого виконання працівниками службових обов'язків і розпоряджень органів управління банку;

- зовнішній контроль - контроль з боку державних та інших контролюючих органів за діяльністю банківських установ (НБУ, АМК, ДПА, аудиторські фірми тощо), регулювання банківської діяльності шляхом встановлення обов'язкових економічних нормативів, аналіз дотримання чинних законодавчих та нормативних документів, вжиття санкцій за порушення банківського законодавства тощо;

4) залежно від джерел інформації, яка використовується, виділяють:

- документальний контроль - полягає у визначенні вірогідності та відповідності чинному банківському законодавству шляхом перевірки та вивчення первинних документів, облікових реєстрів і звітності, у яких вони знайшли своє відображення;

- фактичний контроль - якісний та кількісний стан об'єкта, що перевіряється, визначається за допомогою безпосереднього обстеження, переобліку, інвентаризації тощо;

5) залежно від методів контролю та системи контрольних дій розрізняють:

- ревізію, яка полягає в контролі за фінансово-господарською діяльністю банку, дотриманням законодавства, вірогідністю обліку і звітності, документальним виявленням недостач, привласнень, крадіжок коштів та запобіганням фінансовим зловживанням;

- інвентаризацію матеріальних цінностей і наявності грошових ресурсів, що використовується для перевірки відповідності даних бухгалтерського обліку фактичній наявності грошових і матеріальних цінностей та виявлення розходжень на основі порівняння даних перевірки із записами на рахунках бухгалтерського обліку;

- перевірку, яка полягає в обстеженні і виділенні окремих ділянок роботи банківської установи;

6) залежно від періодичності проведення контроль можна поділити на:

- раптовий;

- періодичний;

- систематичний;

7)за масштабами проведення контролю можна виділити:

- суцільний контроль - стосується діяльності банківської установи в цілому, коли перевіряються всі без винятку операції, первинні документи, зміст облікових реєстрів та звітності тощо;

- вибірковий контроль - здійснюється лише за вибраними операціями банку, наприклад, депозитними, розрахунково-касовими, кредитними тощо;

8) залежно від кредитного продукту, який пропонується банком, контролюють:

- кредитування фізичних осіб;

- іпотечний кредит;

- кредитування юридичних осіб;

- кредитний продукт овердрафт тощо.

При здійсненні контролю за кредитною діяльністю банківських установ залежно від кредитного продукту окреслюються схеми контролю, які включають у собі визначення звичайних (основних) та спеціальних (додаткових) контрольних подій.

Зокрема, звичайними (основними) контрольними подіями за кредитними продуктами банків є:

- надання кредитних коштів позичальнику та контроль за ними;

- оприбуткування застави у забезпечення кредитного ризику за продуктом та контроль за її зберіганням;

- контроль за правильністю нарахування процентів за користування кредитом;

- контроль за погашенням позичальником основної суми боргу за кредитом;

- контроль за погашенням позичальником процентів (комісій) за користування кредитом.

До спеціальних (додаткових) підконтрольних подій за кредитом залежно від кредитного продукту належать:

- переоцінювання фінансового стану позичальника;

- несплата (прострочення) основної суми боргу за кредитом або її частини та віднесення кредиту на рахунки простроченої заборгованості;

- несплата (прострочення) процентів за користування кредитом;

- зменшення вартості предмету забезпечення;

- відмова позичальника від страхування предмета застави;

- відмова позичальника від збільшення страхової суми до суми фактичної заборгованості за кредитом;

- відмова позичальника від страхування об'єкта нерухомого майна на наступний рік дії договору про іпотечний кредит (при іпотечному кредитуванні);

- настання страхових подій, передбачених договором страхування предмета застави;

- визнання кредиту сумнівним або безнадійним.

35. Оскільки кредитно-фінансова система має життєво важливе значення для економіки країни, то вона служить об'єктом най прискіпливішого нагляду і регулювання з боку держави. Органом, що здійснює контроль за банківською системою і дотриманням банками банківського законодавства, є Національний банк України.

Метою нагляду за комерційними банками і регулювання їх діяльності є:

♦ забезпечення фінансової стабільності банків і запобігання їх банкрутства з метою захисту інтересів клієнтів;

♦ обмеження концентрації капіталу в руках кількох банків з метою недопущення монопольного контролю над фінансовим ринком.

Це досягається шляхом ліцензування, встановлення економічних нормативів, що регулюють діяльність комерційних банків, а також адміністративного нагляду.

. Банки мають право займатися банківською діяльністю лише за наявності спеціального дозволу - банківської ліцензії, яка видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених законодавством.

До економічних нормативів, що встановлюються НБУ, належать:

♦ мінімальний розмір статутного фонду;

♦ граничне співвідношення між розміром власних коштів банку і сумою його активів (платоспроможність банку);

♦ показники ліквідності балансу;

♦ розмір обов'язкових резервів, що розміщуються у НБУ;

♦ максимальний розмір ризику на одного позичальника. Порядок розрахунку нормативів, терміни надання звітності про

їх виконання та санкції за недотримання встановлюються НБУ.

При встановленні мінімально допустимого розміру статутного фонду виходять з того, що первинний сформований власний капітал банку має гарантувати його фінансову надійність.

Розмір статутного фонду має бути достатнім для виконання зобов'язань банку перед клієнтами, покриття можливих збитків від його діяльності, а також має створити фундамент для матеріально-технічного забезпечення діяльності банку, розширення банківського бізнесу.

Мінімальний розмір статутного капіталу на момент реєстрації банку не може бути меншим як:

♦ 1 млн. євро - для місцевих кооперативних банків;

♦ 3 млн. євро - для комерційних банків, які здійснюють свою діяльність на території однієї області;

♦ 5 млн. євро - для банків, які здійснюють свою діяльність на території всієї України.

Розмір статутного капіталу перераховується у гривні за офіційним курсом гривні до іноземних валют, що встановлений Національним банком України на день укладення установчого договору.

Для розрахунку коефіцієнта платоспроможності банку всі його активи розбиваються на чотири групи з урахуванням ступеня ризику вкладень. При цьому використовується метод нормування ризику відповідно до коефіцієнтів, які встановлюються з окремих категорій і видів ризику. Загальний рівень ризикованості операцій банку визначається зважуванням кожного виду активів відповідно до коефіцієнта ризику.

Банки як суб'єкти ринкових відносин, визначаючи стратегію і тактику розвитку свого бізнесу, керуються правилом максималізації прибутку. Вони прагнуть розмістити капітал у найбільш дохідні операції, що мають підвищений ступінь ризику, найчастіше без належної оцінки їх ризикованості. Рішенню дилеми "надійність - прибутковість" служить регулювання ліквідності комерційних банків.

Під ліквідністю банку розуміється його спроможність виконувати зобов'язання перед клієнтами.

На практиці використовують кілька показників ліквідності:

♦ поточної ліквідності;

♦ короткострокової ліквідності;

♦ загальної ліквідності.

В основу обчислення показників ліквідності покладено принцип співвідношення зобов'язань банку з його активами залежно від термінів їх ліквідності. Дотримання показників ліквідності балансу контролюється щомісяця. Контроль здійснюється регіональними управліннями НБУ на підставі балансів, розшифровок окремих статей балансу І розрахунків економічних нормативів, наданих комерційними банками.

Ще одним з інструментів, що використовується НБУ для контролю за діяльністю банків, є проведення політики обов'язкових резервів.

Обов'язкові резерви - це безвідсоткові вклади комерційних банків у НБУ, розмір яких встановлюється у певному відношенні до банківських зобов'язань. Вимоги до резервів можуть поширюватися або на всі банківські депозити (вклади) і пасиви, одержані з інших джерел, або тільки на окремі типи банківських зобов'язань. Комерційні банки та їхні філії зберігають обов'язкові резерви на кореспондентських (субкореспондентських) рахунках, відкритих у розрахунково-касових центрах НБУ. їх завданням є підтримка залишку грошових коштів на кореспондентському рахунку (субрахунку) не нижче нормативного розміру обов'язкових резервів. Сума залишків коштів, що перевищує нормативний розмір обов'язкових резервів, утворює вторинні резерви комерційного банку.

Максимальний розмір ризику на одного позичальника розраховується як відношення сукупної суми вимог банку до позичальника або групи взаємозалежних позичальників по кредитах у гривнях та іноземній валюті і суми, не стягненої по банківських гарантіях, а також 50% позабалансових вимог банку щодо даного позичальника (позичальників) до власних коштів (капіталу) банку.

Існує три види адміністративного нагляду за банками з боку НБУ:

♦ загальний нагляд;

♦ інтенсивний нагляд;

♦ нагляд високого ступеня.

Загальний нагляд поширюється на стабільно працюючі банки, які є фінансово стійкими, додержуються економічних нормативів та банківського законодавства. Інтенсивний нагляд поширюється на банки, що періодично порушують економічні нормативи і не вирізняються фінансовою стабільністю. Нагляд високого ступеня застосовується щодо банків, які систематично (тобто два і більше разів у квартал) порушують економічні нормативи або мають незадовільне фінансове становище.

До порушників НБУ може застосовувати такі санкції:

♦ проведення заходів фінансового оздоровлення;

♦ призначення тимчасової адміністрації з управління банком на період фінансового оздоровлення;

♦ стягнення грошового штрафу в розмірі доходу, одержаного внаслідок неправомірних дій комерційного банку;

♦ підвищення норм обов'язкових резервів;

♦ виключення комерційного банку з Державного реєстру банків.

Законодавством також передбачається кримінальна відповідальність за порушення порядку здійснення банківської діяльності. Так, згідно із частиною 2 статті 202 Кримінального кодексу України, здійснення банківської діяльності або банківських операцій, а також професійної діяльності на ринку цінних паперів, операцій небанківських фінансових установ без державної реєстрації або без спеціального дозволу (ліцензії), одержання якого передбачено законодавством, або з порушенням умов ліцензування, якщо це пов'язано з отриманням доходу у великих розмірах, - карається штрафом від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років. При цьому отримання доходу у великому розмірі має місце, коли його сума у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Крім державного регулювання банківській системі притаманна саморегуляція. Комерційні банки України об'єднані в Асоціацію українських банків, завданням якої є підвищення авторитету українських банків, довіри до банківської системи, проведення заходів щодо оздоровлення "проблемних" банків, участь у розробці банківського законодавства та навчанні кадрів.

36. Нормативи кредитного ризику як елемент економічних нормативів діяльності банків мають на меті не допустити надмірну концентрацію кредитного ризику в банку, оскільки неплатоспроможність одного або кількох контрагентів може суттєво дестабілізувати банк та навіть призвести до його банкрутства. Зокрема потрібно обмежити кредитні та інші операції з пов’язаними особами (інсайдерами) банку, так як ці операції можуть здійснюватися на пільгових для інсайдерів умовах.

Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7) встановлюється з метою обмеження кредитного ризику, що виникає внаслідок невиконання окремими контрагентами своїх зобов’язань.

37. Кредитний моніторинг — це контроль банку впродовж усього процесу кредитування. Попередній моніторинг здійснюється ще до терміну видавання кредиту, оперативний моніторинг передбачає періодичний аналіз кредитного досьє позичальника, форм забезпечення кредиту, перегляд кредитного портфеля банку (оцінку виданих кредитів), зовнішні аудиторські перевірки.

У процесі контролю за кредитними операціями особливу увагу банк повинен приділяти таким проблемам: дотримання принципів кредитування (цільової спрямованості, забезпеченості, терміновості); виявлення проблемних кредитів і розроблення заходів із ліквідації заборгованості.

З огляду на важливість моніторингу створюються в банках окремі структурні підрозділи з перевірки кредитів.

Кредитний моніторинг можна розділити також на внутрішній та зовнішній.

Внутрішньобанківський моніторинг характерний тим, що тут контроль здійснюється, переважно, за документами, які відповідають тому чи іншому етапові процесу кредитування, при цьому оцінюється ступінь кредитного ризику.

До зовнішнього моніторингу належать зустрічні перевірки руху товарів, придбаних за рахунок кредитних коштів; зустрічі та переговори з позичальниками, які допустили прострочення платежів, телефонні дзвінки, листування, інспекційні перевірки на місцях, зустрічі та переговори із поручителями позичальників.

Кредитний моніторинг за цільовим використанням кредиту розпочинається тоді, коли позичальник подає платіжне доручення на перерахування кредитних коштів. Усі реквізити платіжного доручення звіряють з умовами кредитного договору - це попередній контроль за цільовим призначенням кредиту.

Оперативний контроль за цільовим використанням кредиту розпочинається після одержання позичальником об'єкта кредиту.

Важливий напрям банківського кредитного моніторингу - оцінювання стану його забезпечення. Такий контроль також розподіляють на попередній і поточний.

Розмір кредитного ризику на одного контрагента визначається як співвідношення суми всіх вимог банку до цього контрагента та всіх позабалансових зобов’язань, виданих банком щодо цього контрагента (групи пов’язаних контрагентів), до регулятивного капіталу банку. Значення нормативу Н7 складає не більше 25%.

Норматив великих кредитних ризиків (Н8) встановлюється з метою обмеження концентрації кредитного ризику за окремим контрагентом або групою пов’язаних контрагентів.

Кредитний ризик, який прийняв банк на одного контрагента або групу пов’язаних контрагентів, вважають великим, якщо сума всіх вимог банку до цього контрагента (групи пов’язаних контрагентів) і всіх позабалансових зобов’язань, наданих банком щодо цього контрагента або групи пов’язаних контрагентів, становить 10% і більше регулятивного капіталу банку.

Н8 визначається як співвідношення суми всіх великих кредитних ризиків, наданих банком щодо всіх контрагентів, з врахуванням всіх позабалансових зобов’язань, виданих банком щодо цих контрагентів, до регулятивного капіталу банку.

Нормативне значення нормативу Н8 не повинно перевищувати 8-кратний розмір регулятивного капіталу банку.

Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9) встановлюється з метою обмеження ризику, який виникає під час здійснення операцій з інсайдерами, що може призвести до прямого або непрямого впливу на діяльність банку.

Норматив Н9 розраховують як співвідношення суми всіх зобов’язань цього інсайдера (групи пов’язаних інсайдерів) перед банком і всіх позабалансових зобов’язань, виданих банком щодо цього інсайдера, та статутного капіталу банку. Нормативне значення коефіцієнта Н9 не повинно перевищувати 5%.

Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10) встановлюється з метою обмеження сукупної суми всіх ризиків щодо інсайдерів.

Норматив Н10 розраховується як співвідношення сукупної заборгованості зобов’язань усіх інсайдерів перед банком і 100% суми позабалансових зобов’язань, виданих банком щодо всіх інсайдерів, та статутного капіталу банку. Нормативне значення коефіцієнта Н10 не повинно перевищувати 30%.

39. Моніторинг забезпечення - це комплекс дій, спрямованих на забезпечення контролю за кількісними, якісними та вартісними параметрами предмета застави, його правовою приналежністю та умовами зберігання.

Основною метою моніторингу застави є визначення відповідності характеристик заставленого майна, умов його зберігання та експлуатації вимогам, що зазначені у договорі застави, а також своєчасне виявлення фактів чи передумов зниження кількісних і якісних параметрів заставленого майна чи інших порушень умов договору застави з метою формування комплексу дій щодо захисту інтересів банку у сфері заставного забезпечення кредиту. Змістом моніторингу заставного забезпечення є:

- перевірка стану майна і фактичної його наявності у місці зберігання чи експлуатації;

- підтвердження прав власності заставодавця на предмет застави;

- контроль за поточною ринковою вартістю майна;

- аналіз достатності заставленого майна з урахуванням поточної інформації про наявність вимог третіх осіб на володіння предметом застави.

Банківський моніторинг забезпечення кредиту може включати:

- попередній моніторинг - перевірку права власності потенційного позичальника на майно, яке пропонується у заставу; визначення якості, вартості та порядку майбутнього зберігання предмета застави тощо;

- поточний моніторинг - виявлення негативних змін у наявності, вартості та стані предмета забезпечення протягом строку дії кредитного договору; у разі виявлення пошкодження заставленого майна, вжиття заходів щодо заміни предмета забезпечення за умови що його загальна вартість не буде меншою від зазначеної у договорі застави;

- подальший моніторинг - здійснюється для визначення дотримання позичальником умов договору застави.

Організація моніторингу забезпечення кредиту проводиться, як правило, на плановій основі. План складається на основі даних кредитного портфеля і містить таку інформацію: назву підприємства-позичальника, номер договору застави, визначену періодичність моніторингу, фактичну дату проведення перевірки та дату, на яку планується перевірка у майбутньому.

Перевірка наявності та умов збереження заставленого майна проводиться протягом усього строку кредитної угоди з періодичністю, яка залежить від виду майна:

- для нерухомого майна - не менше ніж один раз на 3 місяці;

- для рухомого майна, обладнання, транспортних засобів (повітряний, морський, річковий транспорт) - не менше ніж один раз на квартал;

- для залізничного та автомобільного транспорту (у т.ч. пересувної спецтехніки) - не рідше одного разу на місяць;

- для цінних паперів - не рідше одного разу на місяць;

- для товарів в обороті - не рідше ніж два рази на місяць;

- інше майно - не рідше одного разу на квартал.

Банківські установи самостійно можуть визначати і затверджувати більш напружені строки перевірки майна, яке надається позичальником у забезпечення.

Періодичність моніторингу може залежати також і від класу позичальника (табл. 13.1, див. с. 426). Чим нижчий клас позичальника, тим частіше слід проводити перевірки наявного забезпечення. Також періодичність перевірок необхідно збільшити у разі погіршення категорії обслуговування боргу або наявності негативної інформації про позичальника тощо.

40Аудиторська перевірка ефективності СВК бізнес - процесів компанії це - заходи, що складаються добору, оцінки та аналізу аудиторських доказів, в рамках системи внутрішнього контролю бізнесу-процесу, що підлягає аудиту, і вираження думки аудитора про ступінь надійності СВК цього бізнес-процесу.

Типовими бізнес-процесами є: постачання, логістика, планування виробництва, управління персоналом, збут тощо.

Проведення внутрішньої аудиторської перевірки ініціюється керівником служби внутрішнього аудиту компанії згідно з затвердженим планом роботи служби або за окремим позаплановим дорученням уповноваженої особи . Перелік уповноважених осіб, за рішенням яких СВА проводить аудиторські перевірки, як правило, закріплений в "Положенні про СВА компанії" і залежить від рівня підпорядкованості СВА (в основному це комітет з аудиту при раді директорів, ревізійна комісія, генеральний директор або фінансовий директор компанії). Планування аудиторської перевірки сприяє визначенню пріоритетних напрямків аудиту, визначенню потенційних проблем, організації роботи з оптимальними витратами, забезпеченню якості та своєчасного її виконання.

Планування дозволяє ефективно розподіляти роботу між членами аудиторської групи, що беруть участь в аудиторській перевірці, а також координувати таку роботу.

Для ефективного планування майбутньої аудиторської перевірки варто проводити попереднє обстеження аудитованого об'єкта (бізнес-процесу). Завданням такого обстеження є вивчення фактичних цілей аудитованого бізнес-процесу, його структури або змін у ньому, що відбулися з часу попередньої перевірки. Також належну увагу необхідно приділити оцінці рівня матеріальності аудитованого бізнес-процесу, що дозволить об'єктивно говорити про істотність наслідків неефективної організації служби внутрішнього контролю даного процесу для компанії в цілому. Аудитори на етапі попереднього обстеження:

1. Проводять аналіз внутрішньої нормативної документації (далі - ВНД), що регламентує організацію аудитованого процесу:

2. Проводять ознайомлення з базами даних і програмним забезпеченням, що обслуговує розглянутий бізнес-процес

3. Аналізують результати попередніх аудиторських перевірок даного бізнес-процесу (у разі наявності)

4. Ідентифікують й інтерв'юють уповноважену особу та інших учасників процесу з питань організації процесу

5. Аналізують фактичні цілі процесу на предмет їх відповідності стратегії та принципам розвитку компанії (конкретизація, вимірність, погодженість, тимчасова обмеженість досягнення)

6. Формують фактичну схему організації розглянутого бізнес-процесу із вказівкою існуючих контрольних процедур

7. Аналізують результати оцінки ризиків, проведеної менеджментом компанії (у разі її наявності)

8. Аналізують систему оцінки й показників, використовуваних для визначення ефективності й економічності процесу.