19. Оцінка кредитоспроможності позичальника - фізичної особи

Для оцінки кредитоспроможності позичальника - фізичної особи банки визначають перелік показників і встановлюють їх критеріальні значення залежно від виду кредиту (на придбання або будівництво житла, придбання транспортних засобів, товарів тривалого використання, на інші потреби), його обсягу й строку, виду забезпечення (застави) за кредитом.

Оцінка кредитоспроможності позичальника - фізичної особи проводиться з урахуванням кількісних показників (економічна кредитоспроможність) та якісних характеристик (особиста кредитоспроможність) позичальника, що підтверджуються відповідними документами і розрахунками.

До основних кількісних показників оцінки фінансового стану позичальника - фізичної особи, зокрема, належать:

- сукупний чистий дохід (щомісячні очікувані сукупні доходи, зменшені на сукупні витрати та зобов'язання) та прогноз на майбутнє;

- нагромадження на рахунках у банку (інформація надається за бажанням позичальника);

- коефіцієнти, що характеризують поточну платоспроможність позичальника та його фінансові можливості виконати зобов'язання за кредитною угодою;

- забезпечення кредиту (застава рухомого і нерухомого майна, наявність страхового поліса, можливості передачі права власності на об'єкт кредитування - житло, автотранспорт тощо) та його ліквідність.

20. Визначення рейтингу надійності позичальника

Результатом аналізу кредитоспроможності позичальників банку - юридичних чи фізичних осіб є визначення класу платоспроможності і кредитоспроможності клієнта. Клас позичальника (контрагента банку) за результатами оцінювання його фінансового стану визначається на підставі основних критеріїв та коригується з урахуванням додаткових (суб'єктивних) показників. При цьому підсумовується сукупна кількість балів за показниками, що аналізувалися.

У разі, якщо методика оцінювання кредитоспроможності позичальника передбачає окремий аналіз загальних фінансових показників та показників, що характеризують кредит, із встановленням окремих балів для кожного показника, то їх кінцевий результат визначається за такою технологією:

- за кожним показником, що аналізується, на основі наданої позичальником інформації з можливих варіантів здійснюється вибір найбільш прийнятного;

- відповідно до обраного варіанту відповідний йому бал множиться на питому вагу, яка відповідає показнику, що аналізується;

- сума розрахованих показників дає загальний показник, який залежно від отриманої суми, дає змогу визначити клас позичальника відповідно до встановленої та затвердженої банком методики оцінювання кредитоспроможності та визначення класу позичальника.

Визначення класу позичальника за рейтингом надійності проводиться згідно з Положенням НБУ "Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків", затвердженим постановою Правління НБУ № 279 від 06.07.2000 р. та внутрішніми положеннями банківської установи відповідно до розробленої методики оцінювання кредитоспроможності позичальників юридичних і фізичних осіб.

За результатами оцінювання фінансового стану позичальники зараховуються банком до відповідного класу. При цьому позичальників - юридичних осіб (крім банків) за рейтингом надійності зараховують до одного з п'яти класів:

1) Клас "А".

Позичальники, які зараховані до цього класу, характеризуються доброю фінансовою діяльністю, що свідчить про можливість своєчасного виконання зобов'язань за кредитними операціями (зокрема погашення основної суми боргу та процентів за ним відповідно до умов кредитної угоди); економічні показники перебувають у межах установлених значень (відповідно до методики оцінювання фінансового стану позичальника, затвердженої внутрішніми документами банку); вище керівництво позичальника мас відмінну ділову репутацію; кредитна історія позичальника бездоганна/Одночасно можна дійти висновку, що фінансова діяльність і надалі проводитиметься на високому рівні. Банківські установи відносять до цього класу позичальників, стабільно висока фінансова діяльність яких не викликає жодних сумнівів.

2) Клас "Б".

Фінансова діяльність позичальника цієї категорії близька за характеристиками до класу "А", але ймовірність підтримування її на цьому рівні протягом тривалого часу є низькою. Позичальники банку, які належать до нього класу, потребують більшої уваги через потенційні недоліки, що ставлять під загрозу достатність надходжень коштів для обслуговування боргу та стабільність одержання позитивного фінансового результату їхньої діяльності. Аналіз коефіцієнтів фінансового стану позичальника може свідчити про негативні тенденції в діяльності позичальника. Однак, недоліки в діяльності позичальників, які належать до класу "Б", мають бути лише потенційними (за наявності реальних недоліків клас позичальника потрібно знизити). Банківські установи відносять до цього класу позичальників, фінансова діяльність яких характеризується як добра і при цьому можлива видача кредиту позичальнику.

3) Клас "В".

Фінансова діяльність позичальників, віднесених до цього класу, є задовільною і потребує детальнішого контролю. Надходження коштів і платоспроможність позичальника свідчать про ймовірність несвоєчасного погашення кредитної заборгованості в повній сумі та в строки, передбачені договором, якщо недоліки не будуть усунені. Одночасно спостерігається можливість виправлення ситуації і покращення фінансового стану позичальника. Забезпечення кредитної операції має бути ліквідним і не викликати сумнівів щодо оцінки його вартості, правильності оформлення відповідних угод тощо. У банківській практиці до цього класу належать позичальники з задовільним фінансовим станом, але при цьому існує необхідність детального контролю за кредитною операцією.

4) Клас "Г".

Позичальники, які належать до цього класу, характеризуються незадовільною фінансовою діяльністю (економічні показники не відповідають установленим значенням) і спостерігається її нестабільність протягом року; є високий ризик значних збитків; ймовірність повного погашення кредитної заборгованості та процентів (комісійної винагороди) за нею є низькою; проблеми можуть стосуватися стану забезпечення за кредитом, потрібної документації щодо забезпечення, яка свідчить про наявність (схоронність) і його ліквідність тощо. Якщо під час проведення класифікації немає безсумнівних підтверджень щодо поліпшення протягом одного місяця фінансового стану позичальника або рівня забезпечення за кредитною операцією, то його потрібно класифікувати на клас нижче (клас "Д"). До цього класу, як правило, зараховуються позичальники банку, проти яких порушено справу про банкрутство. У практиці діяльності банківських установ надання кредиту позичальникам цього класу є недоцільним.

5) Клас "Д".

Фінансова діяльність позичальників, віднесених до цього класу, є незадовільною і збитковою; показники не відповідають установленим значенням, кредитна операція не забезпечена ліквідною заставою (або безумовною гарантією), ймовірність виконання зобов'язань позичальником банку є дуже низькою. До цього класу належать позичальники банку, що визнані банкрутами в установленому чинним законодавством порядку. Видача банком кредиту позичальнику, який належить до цього класу, як правило, заборонена.

При визначенні класу позичальника банківські установи можуть групувати інформацію у таблицю, яка містить суму балів або підсумкову рейтингову оцінку (за вибраним у банку методом оцінювання кредитоспроможності позичальника), клас позичальника та характеристику його фінансового стану.

21.Забезпечення кредиту - це цінності чи інші, передбачені чинними нормативними актами засоби мінімізації кредитних ризиків, які служать для кредитора гарантією повного і своєчасного повернення позичальником отриманого кредиту та сплати ним встановлених процентів. Забезпечення кредиту надається позичальником при оформленні кредиту і може знаходитись або у користуванні позичальника, або у розпорядженні кредитора (банківської установи) повністю чи частково до погашення кредиту.

У практиці видачі банківських кредитів як правові гарантії використовуються різні форми, види і способи забезпечення. При цьому важливого значення набуває чітке визначення понятійного апарату.

Зокрема під формою забезпечення розуміємо зовнішній вияв окремих видів забезпечення, об'єднаних у сукупність елементів за однорідними ознаками та вимогами щодо надання гарантій повернення кредитів, які визначають умови, порядок і послідовність дій учасників процесу банківського кредитування та здійснюються відповідним способом з метою мінімізації кредитного ризику та забезпечення прибуткової банківської діяльності.

Вид забезпечення - класифікаційна одиниця, складовий елемент форми забезпечення, який характеризується конкретними механізмами майнового чи нема й нового характеру надання позичальником гарантій виконання зобов'язань за кредитним договором.

Спосіб забезпечення - передбачені законодавством чи договором спеціальні заходи, які характеризують конкретну процедуру надання і оформлення забезпечення та стимулюють боржників до дотримання встановлених умов і належного виконання ними кредитних зобов'язань.

Форми, види і способи формують систему кредитного забезпечення. Система кредитного забезпечення - це сукупність форм і видів забезпечення кредитів банків, а також взаємозв'язки між банком та позичальником щодо способів і механізмів отримання і реалізації кредитного забезпечення з метою мінімізації кредитного ризику банку.

Забезпечення кредитних зобов'язань позичальників можна класифікувати за різними ознаками (рис. 8.1).

1. За характером забезпечення можна виділити:

- традиційне забезпечення (застава, гарантія, порука, страхування, неустойка тощо);

- нетрадиційне забезпечення (переуступка вимоги, переведення боргу, утримання майна боржника, купівля-продаж майна із зобов'язанням зворотного викупу тощо).

2. За формою забезпечення:

- майнова (речово-правова) форма забезпечення;

- юридична (зобов'язально-правова) форма забезпечення.

3. За ступенем покриття забезпечення:

- основне забезпечення;

- додаткове забезпечення.

4. Залежно від права володіння і розпорядження:

- з правом володіння і розпорядження заставодавцем (позичальником чи майновим поручителем);

- з повним правом володіння і розпорядження заставодержателем (банком-кредитором чи третьою особою);

- з частковим правом володіння і розпорядження заставодержателем (банком-кредитором чи третьою особою).

5. Залежно від повноти забезпечення кредитного зобов'язання:

- повністю покриває кредитне зобов'язання;

• частково покриває кредитне зобов'язання.

6. Залежно від особи, яка надає забезпечення:

- забезпечувальне зобов'язання надається і, якщо необхідно, виконується боржником;

- забезпечувальне зобов'язання надається і у випадку необхідності виконується третьою особою (гарантія, порука, страхування).

7. Залежно від кількості учасників зобов'язальних відносин:

- двосторонні (банк - позичальник);

- тристоронні (банк - третя особа (гарант, поручитель, страхова компанія) - позичальник);

- багатосторонні.

8. За видами забезпечення:

- застава;

- гарантія;

- порука;

- страхування;

- неустойка (пеня, штраф) тощо.

9. за видами майна, яке надається у забезпечення:

- застава нерухомого майна (іпотека);

- застава рухомого майна;

- застава майнових прав;

- застава цінних паперів тощо.

10. Залежно від особливостей оформлення забезпечувальних відносин:

- оформляються окремим двостороннім договором (наприклад, при використанні застави);

- оформляються окремим тристороннім договором (при використанні поруки, страхування тощо);

- введенням до кредитного договору окремого пункту відповідного змісту (наприклад, при застосуванні неустойки).

11. Залежно від форми встановлення зобов'язальних відносин:

- оформляються простою письмовою угодою (порука, страхування, застава рухомого майна тощо);

- оформляються нотаріально посвідченою письмовою угодою (застава нерухомого майна, космічних об'єктів, а також за бажанням сторін).

12. За часом оформлення забезпечувальних відносин виділяють такі, що оформляються:

- перед укладанням кредитного договору.

- на стадії укладання кредитного договору;

- на стадії виконання кредитного договору;

- на стадії пролонгації кредитного договору;

13. Залежно від способу встановлення забезпечувальні зобов'язання поділяються на:

- законні (встановлюються законом та застосовуються незалежно від волевиявлення сторін);

- договірні (передбачені чинним законодавством, що встановлюються за угодою сторін і застосовуються за бажанням кредитора).

14. Залежно від моменту набрання чинності зобов'язань виділяються забезпечення, які набувають чинності з моменту:

- підписання письмової угоди про їх застосування чи з моменту набрання чинності кредитної угоди, якщо умову про забезпечення кредиту введено до кредитного договору;

- нотаріального посвідчення забезпечувальної угоди, якщо така умова є обов'язковою для такого виду забезпечення чи бажаною для сторін;

- передачі предмета застави, якщо таке майно відповідно до закону чи договору повинне знаходитись у заставодержателя, а якщо таку передачу було здійснено до укладання договору, - то з моменту його укладання.

15. Залежно від ліквідності предмета забезпечення:

- абсолютно ліквідне;

- високоліквідне;

- ліквідне;

- низьколіквідне;

- неліквідне.

16. Залежно від способів реалізації забезпечення:

- через пред'явлення вимог до третіх осіб;

- через уступку заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого майнового права (заставодержатель набуває право вимагати в судовому порядку переводу на нього заставленого права в момент виникнення права звернення стягнення на предмет застави);

- через реалізацію предметів застави з аукціонів (публічних торгів).

22. Одним із найпоширеніших у банківській практиці видів кредитного забезпечення є застава. Застава - це вид забезпечення кредитного зобов'язання, у силу якого кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання за кредитним договором одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Банк укладає з позичальником окремий договір застави, який є додатком до кредитного договору.

Відповідно до Закону України "Про заставу" предметом застави можуть бути:

- майно та майнові права;

- майно, яке відповідно до законодавства України, може бути відчужено заставодавцем та на яке може бути звернено стягнення;

- майно, яке стане власністю заставодавця після укладення договору застави, у тому числі продукція, плоди та інші прибутки (майбутній урожай, приплід худоби тощо), якщо це передбачено договором.

Не можуть бути предметом застави:

- національні культурні та історичні цінності, що перебувають у державній власності і занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національного культурного надбання;

- вимоги, які мають особистий характер, а також інші вимоги, застава яких забороняється законом;

- об'єкти державної власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами, а також майнові комплекси державних підприємств та їх структурних підрозділів, що знаходяться у процесі корпоратизації.

У разі надання кредиту під заставу майна банк повинен врахувати низку важливих чинників і передумов проведення кредитної операції:

1) Позичальник (заставодавець) має бути власником заставленого майна або мати право повного господарського володіння чи оперативного управління ним, яке визначено статутом або відповідним чином оформленим дорученням. До документів, що підтверджують право власності на заставлене майно, належать правовстановлюючі документи. Для перевірки наявності у заставодавця права власності на об'єкти нерухомого майна на момент звернення за отриманням кредиту, окрім правовстановлюючого документа, банку необхідно вимагати від заставодавця надання довідки - характеристики Бюро технічної інвентаризації, виданої не пізніше двох тижнів до звернення позичальника до банку за отриманням кредиту. Якщо у заставу пропонуються транспортні засоби, банківські установи повинні вимагати у заставодавця свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу. При заставі акцій відкритих акціонерних товариств необхідно вимагати у заставодавця сертифікати акцій, виписку з реєстру власників іменних цінних паперів.

2) Позичальник повинен подати офіційну документальну інформацію, яка б підтверджувала, що дане майно не було вже заставлене раніше за невиконаними зобов'язаннями (щодо рухомого майна - витяг з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, щодо нерухомого майна - за відомостями державних нотаріальних контор, довідка податкової адміністрації тощо). При цьому у договорі застави з банком мають бути передбачені умови щодо можливості чи неможливості наступної застави майна, яке передається у забезпечення банку.

3) Предмет застави має бути правильно оформлений як власність.

4) Предмет застави мусить мати визначену ціну, підтверджену документально (для нерухомості - довідка фірми, що має ліцензію на оцінювання, та документ про право власності).

Співробітник кредитного підрозділу банку, який займається оцінюванням і моніторингом застав, проводить ідентифікацію майна, що пропонується в заставу, відповідно до чинного законодавства України. Після цього він визначає ступінь його ліквідності.

Під час вибору предмета застави банківська установа, як правило, віддає перевагу найбільш ліквідному забезпеченню, що мас широке коло потенційних покупців і може бути швидко реалізоване у випадку звернення стягнення на предмет застави. У діяльності банківських установ залежно від ступеня ліквідності майно, що пропонується у заставу, може класифікуватися банками в такий спосіб:

1. Рекомендована банком застава:

o Абсолютно ліквідна застава - майнові права на кошти позичальника (поручителя, майнового поручителя), розміщені на депозитному рахунку в банку-кредиторі, у т. ч. депозитні сертифікати банку.

o високоліквідна застава - житловий і нежитловий фонд (нерухомість, у т. ч. земельні ділянки) у центральних районах міста; цілісні майнові комплекси виробничих підприємств (структурних підрозділів); нежитловий фонд (виробнича нерухомість, у т. ч. земельні ділянки) у промислових (віддалених від центру, окраїнних) районах міста, що експлуатується; виробниче устаткування (лінії), яке експлуатується; товари (сировина, напівфабрикати, комплектуючі вироби, готова продукція тощо), що мають широкий ринок збуту та складуються у регіоні присутності підрозділів банку; легкові транспортні засоби імпортного виробництва (з терміном експлуатації не більше п'яти років) тощо.

o Ліквідна застава:

- перспективне незавершене будівництво (при цьому обов'язковими умовами є наявність витягу з державного реєстру прав власників нерухомого майна про ступінь готовності об'єкта, готовність - не менше 95%);

- товари (сировина, напівфабрикати, комплектуючі вироби, готова продукція тощо), що мають широкий ринок збуту;

- промислове і торгове устаткування з терміном експлуатації чи виготовлення понад п'ять років;

- устаткування для виробництва продукції, що має специфічний і обмежений ринок збуту;

- вантажні транспортні засоби імпортного і вітчизняного виробництва (з терміном експлуатації не більше п'яти років) та легкові транспортні засоби вітчизняного виробництва (з строком експлуатації не більше п'яти років);

- сільськогосподарська техніка вітчизняного й імпортного виробництва (з терміном експлуатації не більше п'яти років).

2. Застава, що не рекомендована банком:

o Недостатньо ліквідна застава:

- основні фонди виробничого призначення (крім майнових комплексів), що не можуть бути виділені в окремо розміщені одиниці і не мають незалежного енерго-, водо- теплопостачання і під'їзних колій;

- товари (сировина, напівфабрикати, комплектуючі вироби, готова продукція тощо), що мають обмежений строк придатності чи обмежений ринок збуту;

- нерухоме майно сільськогосподарського призначення (за винятком випадків оформлення в заставу цілісних майнових комплексів);

- врожай майбутніх періодів;

- комп'ютерна, побутова та оргтехніка зі строком виготовлення чи експлуатації понад два роки;

- автомобілі зі строком випуску понад 3-5 років та пробігом: для автомобілів іноземного виробництва - понад 150 тис. км, вітчизняного виробництва - понад 70 тис. км;

залежані (понад рік) товарні запаси, залежана сировина та товари в обігу та переробці, які не користуються попитом;

- будинки або квартири, що знаходяться у приватній власності заставодавця, якщо в них проживають та прописані неповнолітні діти й інваліди;

- майнові права (за винятком майнових прав на депозит), дебіторська заборгованість за якими є простроченою. При цьому варто враховувати, що майнові права за чинними контрактами або договорами рекомендується приймати в заставу тільки як додаткове забезпечення.

3. Застава, що може бути заборонена банком (устаткування оборонної промисловості; авіатранспорт і космічні об'єкти; річкові і морські судна тощо).

Попередній огляд майна, що пропонується у заставу, проводиться співробітником кредитного підрозділу банку разом із співробітником служби безпеки банку (філії) паралельно з ідентифікацією і вибором предмета застави. Водночас вони здійснюють:

o перевірку відповідності адреси, зазначеної в правовстановлюючому документі, з фактичною адресою під час виїзду на місце;

o візуальний огляд майна й аналіз відповідності складських приміщень умовам збереження (наявність сигналізації, огорожі, охорони тощо);

o звірення технічних характеристик і якісних показників майна з наданою технічною документацією (технічний паспорт, сертифікат тощо);

o визначення місця розташування об'єкта в міській інфраструктурі, доступності для контролю і реалізації (для нерухомого майна);

o оцінювання ринкової привабливості і ліквідності об'єкта, виходячи з попиту та пропозиції на цей об'єкт - чим більше попит, тим більше ліквідний і привабливий об'єкт як забезпечення при кредитуванні.

Кредитний працівник разом із працівниками служби безпеки банку та юридичного

23. Забезпечення кредитів передбачає немайнове джерело погашення заборгованості за рахунок встановленого правового зобов'язання позичальника чи третьої особи, яка бере на себе таке зобов'язання. Юридична форма зумовлює використання таких видів забезпечення кредитів банків, як: гарантія, порука, неустойка (штраф, пеня) тощо. Серед них найпоширенішими є застосування гарантій і порук. Інші види юридичної форми забезпечення можуть використовуватися як додаткові до основного забезпечення за кредитами.

Гарантія - це зобов'язання третьої особи (гаранта) погасити борг позичальника у разі настання гарантійного випадку. За гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку.

Гарантії можна класифікувати за різними ознаками (рис. 9.1, див. с 290):

1. Залежно від забезпеченості гарантії можуть бути:

- забезпечені;

- незабезпечені.

Банківським установам, як правило, необхідно вимагати забезпеченої гарантії, тобто звичайної застави, яка періодично контролюється банком так само, як і за інших заставних операцій.

2. За повнотою покриття кредиту розрізняють:

- обмежені (надаються на певну частку кредиту);

- необмежені (надаються на всю суму кредиту).

3. Залежно від суб'єктів, що надають гарантії, можна виділити гарантії, які надаються;

- банківськими установами;

- небанківськими фінансово-кредитними установами;

- страховими компаніями.

Гарантами можуть бути суб'єкти, які мають стійке фінансове становище. Фінансовий стан гаранта, його репутація та ділові зв'язки повинні перевірятися банківськими установами для визначення можливості повернення кредитних коштів при настанні гарантійного випадку.

4. Залежно від можливості внесення змін до гарантії виділяють:

- відкличну гарантію;

- безвідкличну гарантію, умови якої не можуть бути змінені і вона не може бути припинена банком-гарантом згідно із заявою принципала без згоди та погодження з бенефіціаром.

5. Залежно від способу надання гарантії можуть бути:

- прямі, в яких беруть участь три сторони: 1) принципал (позичальник), за дорученням якого надається гарантія; 2) банк-гарант, який надає гарантію; 3) бенефіціар (кредитор), на користь якого налається гарантія;

- непрямі, в яких беруть участь чотири сторони: 1) принципал, який дає доручення обслуговуючому банку звернутися до банку-гаранта з проханням надання гарантії на користь бенефіара (кредитора) і в якості забезпечення надати на користь банку гаранта свою гарантію; 2) банк, який обслуговує принципала і за його дорученням звертається до банку-гаранта за наданням гарантії на користь бенефіціара, при цьому банк принципала виступає гарантом (надає свою гарантію - контргарантію) на користь банку-гаранта за наданою ним основною гарантією (на користь бенефіціара); 3) банк-гарант, який надає на користь бенефіціара (кредитора) за дорученням банку, що обслуговує принципала, гарантію, забезпечену контргарантію; 4) бенефіціар (кредитор), на користь якого надається гарантія банку-гаранта.

6. Залежно від предмета забезпечення гарантії поділяються на:

- платіжні гарантії (гарантії в забезпечення виконання платіжних зобов'язань покупців (принципалів) перед продавцями (бенефіціарами);

- договірні гарантії (гарантії в забезпечення виконання зобов'язань продавців чи підрядчиків (принципалів) перед покупцями чи замовниками (бенефіціарами) (наприклад, тендерні гарантії, гарантії повернення авансу, належного виконання контракту тощо)).

7. Залежно від валюти надання гарантії розрізняють гарантії:

- у національній валюті;

- в іноземних валютах.

24. Усе більшого поширення у вітчизняній банківській практиці набуває страхування кредитної діяльності банків. Застосування такої форми мінімізації кредитних ризиків як страхування кредиту є взаємовигідною угодою для всіх Ті учасників. Так, зокрема, підприємство-позичальник захищається від втрати ділової репутації у разі невчасної сплати кредиту, банк отримує високі гарантії повернення кредиту, а страхова компанія одержує страхову премію за надані послуги.

Учасниками страхування кредитної діяльності банків виступають:

1. Страховик - юридична особа, яка бере на себе за договором страхування за певну винагороду (страхову премію) зобов'язання відшкодувати страхувальнику або іншій особі, на користь якої здійснюється страхування, збитки, що виникли внаслідок настання страхових випадків. Страховиками є страхові компанії, які одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.

2. Страхувальники - юридичні особи-суб'єкти господарювання (незалежно від форм власності), банківські установи чи дієздатні громадяни, що уклали із страховиком договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України.

3. Кредитор - банк, що уклав кредитний договір із страхувальником (позичальником) і після закінчення строку дії кредитного договору одержує від страхувальника суму наданого кредиту та проценти за користування ним.

Під час здіснення страхування кредитної діяльності банків між сторонами укладається договір страхування. Договір страхування -це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку виплатити страхову суму чи відшкодувати завдані збитки в межах страхової суми страхувальнику або іншій особі, що визначена страхувальником, або на користь якої укладено договір страхування, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхову премію в зазначені строки і виконувати інші умови договору.

Договори страхування укладаються відповідно до правил страхування, які затверджуються страховими компаніями щодо окремих страхових послуг. Договір страхування повинен містити (Додаток 41):

- назву документа;

- назву та адресу страховика;

- прізвище, ім'я, по батькові або назву страхувальника та застрахованої особи, їх адреси та дати народження;

- прізвище, ім'я, по батькові, дату народження або назву вигодонабувача та його адресу;

- зазначення предмета страхування;

- розмір страхової суми за договором страхування іншим, ніж договір страхування життя;

- розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат за договором страхування життя (у випадку страхування життя позичальників);

- перелік страхових випадків;

- розміри страхових премій (платежів, внесків) і строки їх сплати;

- страховий тариф (не визначається для страхових випадків, для яких не встановлюється страхова сума);

- строк дії договору;

- порядок зміни і припинення дії договору;

- умови здійснення страхової виплати;

- причини відмови у страховій виплаті;

- права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору;

- інші умови за згодою сторін;

- підписи сторін.

Договір страхування, який укладається між страхувальником і страховиком, повинен передбачати згоду щодо суттєвих умов угоди, зокрема, містити вичерпні відомості про:

- предмет страхування;

- характер страхової події, на випадок настання якої здійснюється страхування (страховий випадок);

- строк дії договору та розмір страхової суми.

Для укладання договору страхування страхувальник подає страховику письмову заяву за формою, встановленою страховиком. Під час укладання договору страхування страховик має право запросити у страхувальника відповідні документи, на підставі яких визначається розмір страхової премії та ступінь ризику. Після цього страховик повідомляє страхувальника про укладення договору страхування з визначенням суми та строків внесення страхової премії, строків та форми надання звітності про виконання позичальником умов кредитного договору.

Строк дії договору страхування встановлюється згідно зі строком дії кредитного договору (як правило, без урахування змін та доповнень до нього). У разі необхідності продовження строку дії кредитного договору, страхувальник зобов'язаний до настання строку повернення кредиту отримати письмову згоду страховика про продовження цього договору. Без такої згоди дія договору страхування припиняється з моменту внесення змін до кредитного договору. Факт укладання договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування. Договір страхування набирає чинності з моменту внесення суми першої страхової премії, якщо інше не передбачено договором страхування. Днем сплати страхової премії вважається:

- за безготівкового розрахунку - день надходження грошових коштів на рахунок страховика;

- за готівкового розрахунку - день сплати готівкою в касу страховика.

За договором страхування страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити виплату страхового відшкодування кредиторові в межах страхової суми, пропорційно розміру збитку, завданого йому страхувальником (боржником). При цьому страховою подією виступає непогашення або неповне погашення страхувальником кредиту та процентів за користування ним після закінчення строку дії кредитного договору за відсутністю фінансових коштів у страхувальника.

Страхова сума - грошова сума, у межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку. Розмір страхової суми та розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Під час страхування майна страхова сума встановлюється в межах вартості майна за цінами і тарифами, що діють на момент укладання договору, якщо інше не передбачено договором страхування. Страхова сума може бути встановлена за окремим страховим випадком, групою страхових випадків чи договором страхування у цілому.

При укладанні договору страхування визначаються права та обов'язки сторін. Права та обов'язки страховика і страхувальника визначені у Законі України "Про страхування".