Показники для кислотно-основної рівноваги
Оцінка кислотно-основної рівноваги проводиться за наступними показниками:
рН – відображає концентрацію іонів Н+ або ступінь активної реакції розчину.
рСО2. Зростання його вказує на надлишок СО2 в крові, зниження – на підвищене виведення. Величина рСО2 у венозній крові залежить від продукції СО2 у тканинах, а в артеріальній – відповідає рСО2 альвеолярного повітря. Для артеріальної крові дорівнює 40 мм рт.ст. (5,33 кПа), для венозної – 46 мм рт.ст. (6,11 кПа).
ВЕ (ВD) – надлишок або дефіцит основ. Нормальні показники ±2,3 ммоль/л. Переваги цього показника в тому, що він прямо і кількісно вказує на надлишок (дефіцит) кислот або основ у крові.
SB – стандартний бікарбонат – відображає вміст НСО3– у плазмі крові при рСО2 40 мм рт.ст. (5,33 кПа), температурі тіла 38 ºС, повному насиченні крові О2. У нормі дорівнює 24-27 ммоль/л.
АВ – істинний бікарбонат – вказує на наявність НСО3– у крові при даних рН і рСО2. Нормальні величини – 19-25 ммоль/л.
ВВ – сума всіх буферних систем крові. Нормальні величини – 40-60 ммоль/л.
Фізико-хімічні властивості крові
До них відноситься пластичність, осмотичні властивості, гематокрит, в’язкість, швидкість осідання еритроцитів.
Пластичність. Нормальний еритроцит може легко змінювати свою форму під дією зовнішніх сил. Внаслідок цього відносна в’язкість крові в дрібних судинах суттєво менша, ніж у судинах з діаметром більше 7,5 мкм. Ця властивість еритроцитів зумовлена наявністю в них НвА.
Осмотична резистентність. Вміст білків у еритроцитах вищий, а низькомолекулярних речовин нижчий, ніж у плазмі. Осмотичний тиск, створений високою концентрацією білків всередині клітини, компенсується малою концентрацією низькомолекулярних речовин, і тому осмотичний тиск в еритроцитах тільки трохи вищий, ніж у плазмі: величина його достатня для забезпечення нормального тургору. Мембрана еритроцитів пропускає з різною проникністю низькомолекулярні речовини. Завдяки цьому при пригніченні активного транспорту іонів (активно переноситься через мембрану Na+ i K+: Na+ – з клітини, а К+ – в клітину) знижується їх трансмембранний концентраційний градієнт. Високий внутрішньоклітинний вміст білків, який при цьому залишається постійним, перестає компенсуватися, і осмотичний тиск у еритроциті зростає. У результаті вода починає поступати в еритроцити. Це триває до того часу, поки мембрана його не трісне і гемоглобін не вийде в плазму. Це так званий осмотичний гемоліз.
Якщо позаклітинна рідина тільки помірно гіпотонічна, еритроцити набрякають і набувають форми близької до сферичної, і, навпаки, в гіпертонічному середовищі вони втрачають воду і зморщуються.
Вивчення осмотичної резистентності еритроцитів проводять у середовищах із зростаючою гіпотонічністю. Мінімальна осмотична резистентність еритроцитів свіжої крові спостерігається в 0,50-0,45 % NaCl, максимальна – в 0,34-0,32 % NaCl.
Осмотичний гемоліз еритроцитів настає також в ізотонічних розчинах речовин, які легко проникають через їх мембрану, наприклад, сечовина. Сечовина рівномірно розташовується в еритроцитах і зовнішньому середовищі. Так як клітинна мембрана затримує великі молекули всередині еритроцитів, осмотичний тиск у них стає більшим, ніж зовні (різниця між поза- і внутрішньоклітинним осмотичним тиском у цьому випадку буде пропорційна кількості сечовини, яка зайшла в клітину). В еритроцити починає поступати вода, що призводить до розриву мембрани.
Гемоліз може відбутися і при дії речовин, які розчиняють жири (наприклад, хлороформ, ефір). Ці речовини вимивають ліпіди з мембрани еритроцитів, залишаючи отвори. Гемолітична дія мил, сапонінів і синтетичних миючих засобів зумовлена тим, що вони знижують поверхневий натяг між водною і ліпідними сторонами мембрани. Це веде до емульгації жирів, вимивання їх з мембрани і утворення отворів, через які виходить вміст клітини.
Гематокрит. Це співвідношення об’єму форменних елементів до загального об’єму крові. Визначається за допомогою гематокрита – капіляра, який поділений на 100 позначок. При центрифугуванні клітини крові осідають з одного боку капіляра, а далі йде плазма. За кількістю поділок читаємо величину гематокритного показника або гематокрита. У нормі виражається в процентах або в одиницях СІ – літр/літр і становить у жінок – 0,38-0,42 л/л (38-42 %), у чоловіків – 0,40-0,48 л/л (40-48 %).
В’язкість крові. Це сила тертя, яка виникає між шарами рідини, які рухаються з різною швидкістю. Оскільки у судинному руслі з різною швидкістю рухаються форменні елементи крові та плазма, то в’язкість якраз і залежить від них. Визначається даний показник за допомогою віскозиметра. У нормі в’язкість крові дорівнює приблизно 5 (так як в’язкість води становить 1).
Швидкість осідання еритроцитів (ШОЕ). При розміщенні крові, яка не має здатності до зсідання, у вертикальному стані спостерігається повільне осідання еритроцитів на дно. Це відбувається тому, що відносна густина еритроцитів вища (становить 1,090-1,098 г/см3), ніж плазми (1,025-1,034 г/см3). Це швидкість осідання еритроцитів. Вона виражається в міліметрах висоти стовпчика плазми, що з’явилася над шаром еритроцитів, які осіли, за одиницю часу (звичайно за годину).
У здорових людей ШОЕ становить: у жінок – 2-15 мм/год; у чоловіків –2-10 мм/год.
Механізм осідання еритроцитів є складним і залежить від багатьох факторів. До них належить кількість еритроцитів, їх морфологічні особливості, величина заряду, здатність до агломерації, білковий склад плазми.
Так ШОЕ буває збільшена при схильності еритроцитів до утворення агрегатів. Опір таких агрегатів тертю менший, ніж сумарний опір складових їх елементів, так як при утворенні агрегатів знижується відношення поверхні до об’єму; тому вони осідають швидше.
ШОЕ збільшується при значному зменшенні числа еритроцитів, так як при цьому знижується в’язкість крові; при збільшенні гематокриту (зростанні числа еритроцитів) спостерігається зворотний процес.
ШОЕ значно змінюється при зміні білкового складу плазми. ШОЕ знижується при збільшенні в плазмі альбумінів і збільшується при збільшенні фібриногену, гаптоглобіну, церулоплазміну і ліпопротеїнів, а також парапротеїнів – імуноглобулінів, які утворюються в надлишку при деяких патологічних станах. Кожен з цих факторів може посилювати інший. Білки плазми, які пришвидшують осідання еритроцитів називаються агломеринами. Було відмічено, що альбуміни і глобуліни мають протилежну дію на ШОЕ. При зсуві альбуміно-глобулінового коефіцієнту в бік глобулінів ШОЕ зростає.
На величину ШОЕ впливає фізіологічний стан організму. Осідання значно пришвидшується при вагітності (зростає кількість високомолекулярних білків, фібриногену), при посиленій м’язовій роботі. У новонароджених ШОЕ низьке (мало високомолекулярних білків).