1. Закони менделя

1)При схрещуванні гомозиготних особин, які відрізняються одна від одної за однією парою альтернативних станів ознаки (контрастуючих), усе потомство у першому поколінні одноманітне як за фенотипом, так і за генотипом.

2) При схрещуванні двох гібридів першого покоління, які аналізуються за однією альтернативною парою станів ознаки, у потомстві спостерігається розщеплення за фенотипом у співвідношенні 3:1, і за генотипом у співвідношенні 1:2:1.

3) При схре­щуванні двох гомозиготних особин, відмінних одна від одної за двома і більше парами альтернативних ознак, гени і відповідні їм ознаки успадковуються незалежно один від одного і комбінують­ся у всіх можливих поєднаннях.

2. Аналізуюче схрещування

— схрещування особин із домінантною ознакою у фенотипі і невідомим генотипом із рецесивною гомозиготою, з метою визначити генотип першої особини. Вперше аналізуючі схрещування проводив Грегор Мендель для підтвердження своєї моделі спадковості.

3. Закон незалежного комбінування ознак

кожна пара альтернативних варіантів ознак успадковується незалежно від інших пар і дає розщеплення 3:1 за кожною з пар (як і при моногібридному схрещуванні). При дигібридному схрещуванні (коли спостереження ведеться за двома ознаками) серед гібридів другого покоління спостерігають розщеплення 9:3:3:1. 

4. Проміжний характер успадкування ознак--

успадкування, при якому між парою алелів одного гену домінування відсутнє. При проміжному успадкуванні у гібридних особин ознака за своїм виявом займає проміжне значення між ознаками батьків. У гетерозигот функціонують обидва алелі, тому ознака одного із батьків «розбавлена» ознакою іншого Прикладом може бути волосся: кучеряве (АА), хвилясте (Аа), пряме (аа). Пропозиція Г.Менделя закріпилась в генетиці. Гени позначають так, щоббуло зрозуміло, які гени є алельними, але відрізняють їх за способом написання або за індексами. Різні гени позначають різними літерами.

5. Взаємодія алельних генів — це явище, при якому за прояв однієї ознаки відповідають кілька алельних генів. Якщо ці алелі одного гена, то взаємодії називаються алельними, якщо різних - неалельними. Розрізняють такі основні форми взаємодії алельних генів: повне домінування, неповне домінування, кодомінування

6. взаємодія неалельних генів — У багатьох рослин виявлено взаємодію неалельних генів. Наслідком цієї взаємодії є поява у потомстві дигетерозиготи рідкісного розщеплення за фенотипом: 9:7; 9:3:4; 9:6:1; 12:3:1; 13:3; 15:1. Таким чином виявляються модифікації відомої менделевскої формули 9:3:3:1. Вивчено факти взаємодії двох, трьох і більше неалельних генів. 

Усі вони об'єднуються в такі основні типи:

1. Компліментарність.

2. Полімерія.

3. Епістаз. 

При комплементарній (додатковій) взаємодії неалельних домінантних генів у нащадків з'являється ознака, якої не має жоден з батьків. Наприклад, при схрещуванні двох сортів запашного горошку, що мають квітки білого забарвлення, у нащадків появлются пурпурові квіти. При цьому гібрид F1 з обома домінантними генами (А і В) набуває біохімічну основу для продукування пурпурного пігменту антоциану, тоді як окремо жоден з генів А або В не могли контролювати синтез даного пігменту. Синтез антоциана, зумовлюючого пурпурний колір, має визначатися як мінімум двома неалельними генами. В інших випадках квітки у запашного горошку білі.

При наступному самозапиленні рослин з F1 в F2 зазначалося розщеплення на пурпурні й білоквіткові форми у співвідношенні приблизно 9:7. При цьому пурпурові квіти були у 9 з 16 рослин, а білі у решти 7 з 16.

Полімерія (однозначна дія генів) являє собою взаємодію декількох неалельних генів з однотипною дією. Такі гени і є полімерні. Чим більше число доз домінантних алелів у генотипі рослини, тим більш виражений прояв певної ознаки, адже при збільшенні дози гена його дія акумулюється (підсумовується).

Такий тип взаємодії неалельних генів, як полімерія, служить основоположним чинником у спадкуванні довжини колоса у злаків, вмісту цукру в цукрових буряках, жирів у насінні соняшнику, ін.

При епістазі алелі одного гена пригнічують прояв алелей інших. Ті гени, які надають переважний вплив на інші, називаються епістатичними інгібіторами (супресорами). Гени, які пригнічені, - гіпостатічні.

Виділяють домінантний епістаз, в результаті якого дія одного домінантного гена пригнічується іншим домінантним геном, а також рецесивний епістаз, при якому рецесивні гени в гомозиготному стані пригнічують домінантний ген або рецесивні гени з іншої пари алелей.

7. генетика груп крові людини — це опис індивідуальних антигенних характеристик еритроцитів, що визначається за допомогою методів ідентифікації специфічних груп вуглеводів і білків, включених до мембрани еритроцитів людини і тварин.

   Червоні кров'яні тільця однієї людини можуть переносити молекули, що діють як антигени (речовини, які організм людини розглядає як чужорідні або потенційно небезпечні і проти якого починає виробляти власні антитіла) в той час як в іншої людини еритроцити можуть не містити таких антигенів.

    Термін «група крові» характеризує системи еритроцитарних антигенів, контрольованих певними локусами, що містять різну кількість алельних генів, таких, наприклад, як A, B і 0 у системі AB0. Термін «тип крові» відображає антигенний фенотип людини (повний антигенний «портрет», або антигенний профіль) - сукупність всіх групових антигенних характеристик крові.

     Міжнародне товариство переливання крові в даний час визнає 29 основних систем груп крові.  Дві найважливіші класифікації груп крові людини - це система AB0 і резус-система. Проте, у мембрані еритроцитів людини міститься більше 300 різних антигенних детермінант, молекулярна будова яких закодована відповідними генними алелями хромосомних локусів. Кількість таких алелів і локусів в даний час точно не встановлена.     Таким чином, на додаток до антигенів ABO і Rhesus є багато інших антигенів.