Зміст мирової угоди

Згідно із ч. 4 ст. 37 Закону мирова угода має містити:

1) обов'язкові положення про:

• розміри, порядок і строки виконання зобов'язань боржника;

• відстрочку чи розстрочку або прощення (списання) боргів чи їх частини.

2) факультативні положення про:

• виконання зобов'язань боржника третіми особами;

• обмін вимог кредиторів на активи боржника або його корпоративні права;

• задоволення вимог кредиторів іншими способами, що не суперечать закону.

Розгляд мирової угоди в господарському суді

Розгляд мирової угоди в господарському суді регламентується ст. 38 Закону.

Арбітражний керуючий протягом п'яти днів з дня укладення мирової угоди повинен подати до господарського суду заяву про затвердження мирової угоди.

Перелік документів, які додаються до заяви, зазначені в абз. 2 ч. 1 ст. 38 Закону.

Про дату розгляду мирової угоди господарський суд повідомляє сторони мирової угоди.

Господарський суд має право відмовити в затвердженні мирової угоди у разі:

• порушення порядку укладення мирової угоди, встановленого Законом;

• якщо умови мирової угоди суперечать чинному законодавству.

Винесення господарським судом ухвали про відмову у затвердженні мирової угоди не перешкоджає укладенню нової мирової угоди з іншими умовами.

У свою чергу, затвердження господарським судом мирової угоди є підставою для припинення провадження у справі про банкрутство.

Протягом п'яти днів з дня затвердження господарським судом мирової угоди керуючий санацією або ліквідатор повідомляє про це орган або посадову особу органу, до компетенції якого належить призначення керівника (органів управління) боржника, у разі необхідності забезпечує проведення зборів чи засідання відповідного органу та продовжує виконувати повноваження керівника (органів управління) боржника до призначення в установленому порядку керівника (органів управління) боржника.

Недійсність мирової угоди або її розірвання та наслідки невиконання передбачені в ст. 39 Закону.

Засідання господарського суду щодо прийняття постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури

Ліквідаційна процедура у справі про банкрутство – це така судова процедура, основним призначенням якої є ліквідація визнаної судом заборгованості банкрута шляхом продажу майна банкрута та проведення розрахунків за його боргами.

У свою чергу, згідно з абз. 15 ст. 1 Закону ліквідація – припинення діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна.

Відповідно до Закону господарський суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру у разі, якщо:

• комітет кредиторів відхилив план санації і звернувся до господарського суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури (абз. 2 ч. 5 ст. 18 Закону);

• протягом шести місяців із дня винесення ухвали про санацію боржника до господарського суду не подано плану санації боржника (ч. 6 ст. 18 Закону);

• за результатами розгляду звіту керуючого санацією збори кредиторів приймають рішення про звернення до суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури (абз. 3 ч. 5 ст. 21 Закону);

• за результатами розгляду звіту керуючого санацією зборами кредиторів не прийнято жодного рішення або таке рішення не подано до господарського суду протягом 15 днів із дня закінчення санації чи виникнення підстав для її дострокового припинення (ч. 6 ст. 21 Закону);

• розрахунки з кредиторами не проведено у строки, передбачені планом санації та в разі відсутності клопотання комітету кредиторів про продовження термінів, передбачених планом санації, і внесення відповідних змін до плану санації (ч. 11 ст. 21 Закону);

Строк ліквідаційної процедури не може перевищувати дванадцяти місяців. Господарський суд може продовжити цей строк на шість місяців, якщо інше не передбачено Законом.

Наслідки визнання боржника банкрутом передбачені в ст. 23 Закону.

У постанові про визнання боржника банкрутом господарський суд відкриває ліквідаційну процедуру, призначає ліквідатора в порядку, передбаченому для призначення керуючого санацією.

Господарський суд має право призначити ліквідатором особу, яка виконувала повноваження розпорядника майна або (та) керуючого санацією боржника.

Згідно з абз. 16 ст. 1 Закону ліквідатор – фізична особа, яка відповідно до рішення господарського суду організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує задоволення визнаних судом вимог кредиторів у встановленому Законом порядку.

З дня призначення ліквідатора до нього переходять права керівника (органів управління) юридичної особи – банкрута та припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, керівник банкрута звільняється з роботи у зв'язку з банкрутством підприємства, про що робиться запис у його трудовій книжці, а також припиняються повноваження власника (власників) майна банкрута, якщо цього не було зроблено раніше. Опублікування відомостей про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури здійснюється ліквідатором у офіційних друкованих органах за рахунок банкрута у п'ятиденний строк з дня прийняття постанови про визнання боржника банкрутом.

За клопотанням ліквідатора, погодженим з комітетом кредиторів, господарський суд призначає членів ліквідаційної комісії.

До складу ліквідаційної комісії включаються представники кредиторів, уповноважена особа акціонерів або учасників товариства з обмеженою чи додатковою відповідальністю, фінансових органів, а в разі необхідності – також представники державного органу у справах нагляду за страховою діяльністю, Антимонопольного комітету України, державного органу з питань банкрутства, якщо банкрутом визнано державне підприємство, та представник органів місцевого самоврядування.

Повноваження ліквідатора та членів ліквідаційної комісії передбачені в ст. 25 Закону.

Протягом 15 днів з дня призначення ліквідатора відповідні посадові особи банкрута зобов'язані передати бухгалтерську та іншу документацію банкрута, печатки і штампи, матеріальні та інші цінності банкрута ліквідатору. У разі ухилення від виконання зазначених обов'язків відповідні посадові особи банкрута несуть відповідальність згідно чинного законодавства України.