5.1.3. Об’єкти права інтелектуальної власності суб’єктів підприємницької діяльності

Згідно зі ст. 418 ЦК право інтелектуальної власності – це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об’єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншими законами.

Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об’єктів права інтелектуальної власності визначається ЦК та іншим законом.

Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

Згідно зі ст. 420 ЦК до об’єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать:

• літературні та художні твори;

• комп’ютерні програми;

• компіляції даних (бази даних);

• фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення;

• наукові відкриття;

• винаходи, корисні моделі, промислові зразки;

• компонування (топографії) інтегральних мікросхем;

• раціоналізаторські пропозиції;

• сорти рослин, породи тварин;

• комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення;

• комерційні таємниці

• виконання.

5.2. Правові титули закріплення майна за суб’єктами господарювання

Основу правового режиму майна суб‘єктів господарювання, на якій базується їх господарча діяльність, становлять право власності та інші речові права – право господарського відання, право оперативного управління.

Під правовим режимом майна суб‘єктів (правовий титул) господарювання зазвичай розуміють встановлені правовими нормами структуру цього майна, порядок його придбання, використання і вибуття, а також звернення на нього стягнення кредиторів.

Відповідно, найширші повноваження має суб‘єкт господарювання, наділений правом власності, більш вузькі – суб‘єкт, наділений правами господарського відання, оперативного управління або оперативного використання майна.

Право власності

Згідно зі ст. 316 ЦК правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Право власності надає можливість власникові на власний розсуд володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном.

Володіння – це закріплення матеріальних благ за конкретними власниками – індивідуумами і колективами, фактичне утримання речі у сфері господарювання цих осіб.

Користування – це вилучення з речей їх корисних властивостей, які дають можливість задовольнити відповідні потреби індивіда чи колективу.

Розпорядження – це визначення власником юридичної або фактичної долі речі

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

При здійсненні своїх прав та виконанні обов’язків власник зобов’язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Власність зобов’язує.

Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Держава не втручається у здійснення власником права власності.

Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов’язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Особливості здійснення права власності на культурні цінності встановлюються законом.

Згідно зі ст. 320 ЦК власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, установлених законом.

Законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності.