Розділові знаки в складному безсполучниковому реченні

Кома

Двокрапка

Тире

Крапка з комою

Коли однотипні частини виражають одночасність, сумісність чи послідовність дії:

Жести мають супроводжувати усне слово, вони не повинні привертати до себе більшу увагу, ніж сама мова.

Друга частина пояснює, доповнює першу чи розкриває її зміст:

Мене вразила одна особливість його поведінки: він дуже часто кивав головою на знак згоди.

Перша частина вказує на час або умову того, про що говориться в другій (перед нею можна поставити сполучники якщо, коли):

Забудеш рідний край – тобі твій корінь всохне, вселюдське замовчиш – обчухраним зростеш (П. Тич.)

Коли однотипні частини повідомляють про події чи явища, що не мають тісного зв’язку за змістом або коли всередині є коми:

Білі акації будуть цвісти в місячні ночі жагучі; промінь морями заллє золоту річку, і верби, і кручі (В. Сос.).

Друга частина містить причину або підставу того, про що говориться в першій:

І взяти участь у фестивалі йому не довелося: дві двійки зробили свою чорну справу.

Якщо друга частина виражає наслідок або висновок з того, про що говориться в першій (і який наслідок? і що це означає?):

Я сяду, подумаю – лист вийде змістовним.

У першій частині є дієслова знати, чути, бачити, розуміти, вирішувати, дивуватися, дивитися, а в другій – факт:

Я знаю: аргументування – це процес, який повинен відбуватися у певній послідовності й розвитку.

Якщо зміст обох частин зіставляється або протиставляється (наче, а):

Колони йдуть – ріка струмить.

А: “П”.

“П”, – а.

“П, – а, – п”.

“П, – а. – П”.

А: “П”, – а.

Аристотель казав: “На дії і вчинки людей впливають сім чинників: випадок, природа, примус, звичка, розум, бажання, пристрасть”.

“Треба мислити логічно і зрозуміло висловлювати свої думки”, – промовив наостанку лектор.

“Поступись опонентові усім, чим можна поступитися, – повчав його незнайомець, – і не стверджуй нічого такого, чого не можеш довести”.

“Мету виступу треба мати завжди на увазі під час підготовки і виголошення промови, – радив промовець. – Це впливає на її обсяг, упорядкування, спосіб виголошення та аргументацію”.

Іван Петрович слухає промовця і раптом каже: “Ви не досить глибоко обізнані з питаннями, які обговорюються. Дайте можливість висловлюватися тим, хто добре знає цю проблему”, – і обводить поглядом довкола.

Ставиться

Не ставиться

Якщо головні члени речення виражені іменниками в н.в., кількісним числівником, інфінітивом, а дієслово-зв’язка у теперішньому часі відсутня:

Погляд – сигнал, значення якого можна прочитати, беручи до уваги вираз обличчя або ситуацію.

Якщо підмет або присудок виражаються займенником, прикметником, дієприкметником, порядковим числівником:

А він поважний, самовпевнений.

Якщо перед присудком, вираженим іменником або інфінітивом, вживаються вказані частки це, то, ось, значить:

Основа виступу – це схема його основних положень, яка потім заповнюється деталями.

Якщо присудок має порівняльне значення і до його складу входять частки як, ніби, мов, неначе, що:

Доповідь голови як лейтмотив всієї конференції.

Для інтонаційного та стилістичного виділення присудка:

Той день для нас – як музика крила (В. Сос.).

Якщо перед присудком стоїть заперечна частка не:

Не штука наука, а штука розум (Н.тв.).

Якщо між головними членами речення стоїть вставне слово, прислівник або частка:

Ялина також дерево хвойне.