Заклик до боротьби за вільну Україну в «Заповіті» т. Шевченка

Тараса Григоровича Шевченка завжди хвилювала тема боротьби рідного народу за свою свободу і незалежність. Усе життя поет присвятив справі служіння народові.

У поезії «Заповіт» Шевченко підкреслює необхідність активних, рішучих дій проти існуючого ладу. Недаремно цей вірш має таку назву, адже є справжнім заповітом, який Кобзар передав сучасності:

Як умру, то поховайте

Мене на могилі.

Серед степу широкого,

На Вкраїні милій…

Для поета найбільшим бажанням було назавжди залишитись на рідній Батьківщині, адже за життя Шевченко змушений був часто покидати рідний край.

Але не лише це заповідає Тарас Григорович наступним поколінням. Він хоче, щоб його нащадки продовжили справу народного звільнення, порвали свої кайдани, підняли похилені голови й знайшли в собі сили для активної боротьби:

Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте

І  вражою злою кров’ю

Волю окропіте.

Ми бачимо, що поет наголошує уже на реальних, фізичних діях проти народних гнобителів, він висловлює революційні ідеї. Шевченко переконаний, що лише таким шляхом можливе творення вільної української держави. Він мріє про народну пам’ять, що люди не забудуть його внесок у справу народної свободи.

У своїй великій поезії «Заповіт» Тарас Григорович Шевченко висловив свої найпотаємніші мрії про вільне й незалежне майбутнє України.

Значення творчості т. Шевченка в історії української літератури

Важко переоцінити значення творчості Тараса Шевченка для української літератури. Цей національний поет глибоко розкрив душевне багатство українського народу, осмислив минуле, сучасне й майбутнє України.  Творчість Шевченка стала духовною основою формування сучасної української нації, тому що для українців всіх наступних поколінь Великий Кобзар став могутнім джерелом національної свідомості, символом України.  Іван Дзюба писав про нього: «Великий подвиг Тараса Шевченка полягає передусім у тому, що він, відродивши поняття про свій народ — повернувши цьому Поняттю його споконвічну гідність, — водночас підніс до загальнолюдського рівня і відроджувану літературу цього народу. Власне, це був колективний подвиг, колективна праця цілої когорти інтелігенції, яка національно пробуджувалася..., але саме геній Тараса Шевченка осяяв цей подвиг і цей труд незвичайно яскравим і чарівним світлом».  Творчість Тараса Шевченка воістину багатогранна й невичерпна, вона відобразила в собі всі сторони життя української нації в різних часових пластах. Його прекрасні поеми «Причинна», «Катерина», «Наймичка», «Марія» зображують надзвичайно виразні й глибокі жіночі типи, українських жінок — закоханих і щасливих, зневажених і гордих, жінок-покриток і жінок-матерів, ладних віддати своє життя заради дитини . Образ жінки в поезії Т. Шевченка опоетизований, він є символом самої України, прекрасної й сумної Батьківщини Великого Кобзаря, яка дала йому непересічний талант, та не дала долі, так само як не могла дати долі своїй дитині покритка Катерина. Узагалі, до жінки-матері поет ставиться з любов'ю і повагою. І, можливо, жодному поетові після нього не вдавалося створити такі глибокі й правдиві у своїй простоті жіночі образи.  Громадянська лірика Т. Шевченка, зокрема його твори «Заповіт», «Імертвим, іживим...», «Сон», «Кавказ», відображає його позицію стосовно пануючих класів та простого народу, намагання відтворити у своїй творчості страждання пригнобленого селянства, його прагнення до волі й правди, обурення пригноблювачами, ницими у своєму прагненні безмірного визискування. Поет усією душею вболіває за свою Батьківщину та її народ, який у цьому «раї на землі» живе зовсім не райським життям.  Тарас Шевченко для українського народу не лише геніальний поет. Він — його сумління, совість, бунтівний розум, його ніжне щире серце, сповнене великою любов'ю і безмежним стражданням. Ось чому його люблять і шанують усі — незалежно від віку, естетичних уподобань, ідейних позицій.  У найважчі роки ідейного чи соціального розшарування, духовного звиродніння Великий Кобзар щоразу ставав прапором української нації, гаслом, її духовим маяком.  Витоки могутнього таланту Т. Г. Шевченка, звичайно, слід шукати в духовному житті українського народу — в його етносі, думах, героїчних і ліричних піснях, навіть оригінальна форма шевченківського вірша, так званий «коломийковий», а також «колядковий» вірші, запозичені ним з народної поезії. Але Шевченко не є таким собі канонізованим, спрощеним поетом з народу, простаком-селянином. Навряд чи він піднявся б до рівня найосвіченіших людей свого часу, у товариство яких увійшов з часом, якби не отримав належної освіти, не став справді інтелігентною людиною. Отже, Шевченко став не просто символом народного поета, але й символом сили потягу простої української людини до навчання, до опанування мистецтвом, світовою літературою.  Шевченко е для нас образом людини-правдошука-ча, людини творчої, непересічної у своєму поетичному й малярському таланті, людини настійливої в досягненні своєї мети, справжнього патріота, поета, який кожен свій поетичний рядок-думу спрямовував до рідної землі, рідного українського читача. Це справжній приклад для прийдешніх поколінь, приклад вірного служіння своїй Батьківщині.  Твори Великого Кобзаря перекладені багатьма мовами народів світу. Величезний вплив мала його творчість на розвиток культури західного та південного слов'янства. Поезії Шевченка дали високу оцінку у своїх творах І.Тургенєв, М. Некрасов, Л. Толстой, М. Добролюбов. «Кобзар» знайшов свого читача не ли- ' ше в більшості країн Європи, але й далеко за її межа- ! ми — в США, Канаді, Індії, Китаї, Японії, у багатьох інших країнах світу. І навіть Джон Ф. Кеннеді у свій час сказав: «Я радий, що можу додати свій голос до тих,, що вшановують великого українського поета Тараса Шевченка. Ми вшановуємо його за великий вклад у культуру не тільки України, яку він дуже любив і так промовисто описував, а й культуру світу. Його творчість є благородною частиною нашої історичної спадщини».

Виховне значення творчої спадщини

Тараса Григоровича Шевченка

 

"Учитесь, читайте, чужого навчайтесь, й свого не цурайтесь"

Т.Г. Шевченко

Є такі постаті в нашій історії, які вбирають у себе живу душу народу, стають невід'ємною частиною його життя. Такою постаттю для нас, українців, є Тарас Григорович Шевченко.

Кожний, хто вивчає творчість Великого Кобзаря, переконується, що вона має світове значення. Твори великого сина України перекладені багатьма мовами світу. Про світову славу Тараса Шевченка свідчать пам'ятники, установлені у різних країнах: Канаді (Палермо), Сполучених Штатах Америки (Вашингтон, Нью-Йорк), Франції (Париж), Румунії (Бухарест).

Ім'я Шевченка ніколи не підлягало забуттю. Мало хто з великих людей був таким популярним за життя. Про поета говорили завжди, говорили багато. В 40-х роках ХІХ століття поезії Шевченка були особливо популярними серед молоді, про що не раз говорили його сучасники. Перше видання "Кобзаря" зробила митця відомим на теренах Російської імперії, у тому числи на українських землях, що входили до її складу.

 

"Це було щось зовсім особливе, нове, оригінальне. "Кобзар" уразив нас! Не лише нас, а всіх своїх читачів. Навіть величний (…) генерал удостоїв зупинити мене на вулиці й передати своє захоплення Шевченком, що надіслав йому свою книжку"

 Видавець альманаху "Сніп" Олександр Корсун,

1841 р.

 

Шевченка називали доступним, абсолютно зрозумілим кожній простій людині, його розуміли та любили, але це надавало спрощеності сприйняття поетового феномену.

Шевченка називали революціонером, знаходячи в його творчості мотиви, співзвучні кривавій, жорстокій добі. Так, теми вогню, боротьби, повстання, помсти яскраво представлені в доробку поета. Проте подібні жорсткі мотиви не зменшують якості його як лірика.

Шевченка називали атеїстом, вириваючи з поезій слова докори Богові, тимчасової зневіри, гнівного протесту, але забували про його глибоку віру, на якій базувались світогляд і світовідчуття митця.

Не все, що говорилося про Тараса Григоровича, було правдою, але і правда часто була здрібненою. Він же своєю творчістю намагався відкрити нам основи, на яких тримаються людина і світ. І сам його життєвий шлях може сказати не менше, ніж творчість Тараса Григоровича.

 

Тарас Шевченко народився 9 березня (за новим стилем) 1814 року в селі Моринцях Звенигородського повіту на Київщині (нині Черкаська область) у сім'ї кріпака. Через два роки родина перебралася до села Кирилівки, де невдовзі померла мати, а потім і батько. Тарас рано залишився круглим сиротою, зазнав і горя, і принижень, але вони не пригасили жадоби знань та великого прагнення волі. Навчаючись у дяків Павла Рубана й Петра Богорського, хлопець опанував граматику, Псалтир, познайомився з деякими творами української літератури. Він змалку відчував непереборний потяг до малювання. У 1828 році чотирнадцятилітнього юнака узяв до своєї обслуги пан Енгельгардт. Але роль хлопчика на побігеньках тяжко пригнічувала Тараса, і, може, саме тоді визрівало те неприйняття будь-яких форм рабства, яким буде перейнята майбутня Шевченкова поезія.

Від лютого 1831 року починається петербурзький період у житті Тараса Шевченка. Його пан хотів мати свого придворного живописця, тому віддав хлопця в навчання до майстра Василя Ширяєва, що працював у столиці Російської імперії. Тарас уперто навчається, але мріє про волю. І, зрештою, дістає її - завдяки українським і російським друзям, які оцінили його талант і знайшли високих покровителів; 25 квітня 1838 року в петербурзькій майстерні Карла Брюллова Василь Жуковський вручив Шевченкові відпусткну. Настали найщасливіші дні творчості й навчання в Академії мистецтв, у колі видатних майстрів.

Саме в той час Тарас усвідомлює і свою самотність, і свою пророчу місію воскресіння Слова, і своє призначення Поета як виразника волі Господа. Шевченко розуміє, що Слово має набути особливої духовної сили, інакше воно не відкриє рабські вуста, незапалить серця святим вогнем творчості, не стане духовним пастирем рідного народу. Поет відчуває в собі це Слово. Тривожить Шевченка інше - сам шлях його Слова до народу України. Призначення Слова спрямоване у майбутнє, тому поет відчуває естетичну необхідність пробудження духовної енергії, яка вливалася б у процес національного самоусвідомлення народу.

Поет-пророк засвідчує: його поетичні думи, пісні підуть в Україну, а він загине в столиці. У 1840 році у Петербурзі з'являється друкована перша збірка поета під назвою "Кобзар", до якої тоді ввійшло лише вісім творів.

Національна слава України, її велич та християнська віра хвилюють поета, тому він звертається до Господа, закликає його звернути свій погляд на народ, який не відчуває сил, аби піднятися з колін і здобути волю. Тим часом поета спіткала тяжка недуга. Відчуваючи загрозу смерті, Тарас записує слова свого "Заповіту", у якому говорить з Богом, то прохаючи, то вимагаючи відповіді. На щастя, поет одужав. Важка хвороба схилила Шевченка до остаточного вибору своєї долі. Він бачив себе національним поетом, духовним провідником свого народу. Шевченкове слово поверталося в Україну, щоб розбудити дух, вселити віру у кращий день.

Велика любов покладає великі обов'язки і дає великі права. І той, у кого тяжкі муки душі зародили слова палкої любові до багатостраждальної Вітчизни, той мав право говорити їй і найгіркіші слова болю, гніву та сорому. Він був покликаний сказати "святую правду на землі". Тому кріпацтво, панщина - одна з головних тем Шевченкової поезії. Бо закріпачення - найбільше лихо народу. Шевченко пережив арешт, ізоляцію від світу, коли за два перших роки заслання не написав жодного рядка.

В останні роки життя Шевченко написав цілу низку своїх найкращих творів. Саме тоді вийшло нове видання "Кобзаря".

10 березня 1861 року життя Шевченка обірвалося. У травні тіло поета було перевезено в Україну і поховано над Дніпром біля Канева. Друзі виконали його заповіт, тому перепоховання поета стало символічною національною акцією.

 

Літературна спадщина Тараса Григоровича Шевченка - це збірка "Кобзар", дев'ять повістей, п'єса "Назар Стодоля", кілька уривків інших драматичних творів, щоденники та листи. Геній Шевченка стає могутнім рушієм процесу становлення українськоїкультури. У невеликих за обсягом творах Тарас Григорович зумів охопити питання, що хвилювали народ. Про що б не писав поет, у центрі його уваги - знедолена, скривджена проста людина.

Значення й актуальність творчості Тараса Григоровича Шевченка - це передусім значення його "Кобзаря", який збагатив українське письменство новими темами та ідеями, образами й жанрами, ритмами й віршовими розмірами, тропами йстилістичними фігурами. У цій книзі зображено минуле й сучасне українського народу, його історія та географія, побут та мораль.

Тарас Григорович є основоположником сучасної української літературної мови. Він, продовжуючи справу, розпочату І.П.Котляревським, довів усьому світові, що український народ має свою національну культуру.

Народ, природа, життя, праця становлять для Шевченка невичерпне джерело прекрасного. Усе, до чого торкаються руки трудівника, оживає, сповнюється красою і значущістю. Уявлення про працю як благо людини в концепції Тараса Григоровича органічно зливається з поняттям добра. Усе прекрасне і добре, за Шевченком, твориться в житті на основі трудового діяння. Сама людина стає прекрасною в тій мірі, у якій вона вносить свою частку творчої праці в працю суспільну.

Прилучення до світу прекрасного є важливим чинником морального удосконалення особистості, а значить і суспільства. Чистою і чесною, гуманною і правдивою, працьовитою і товариською, сповненою власної гідності і пошани до всіх, хтопрацює, повинна бути людина світу. У такій щедрій на любов, добро, приязнь і взаємопідтримку людині є те, про що мріяв, до чого прагнув досягти всією своєю творчістю Тарас Шевченко.

Шевченка справедливо називають поетом слова, пензля та співу. Під впливом його живописного слова в нашій уяві постають яскраві картини, образи, а саме слово звучить, як пісня. Тому й належить він до числа наймузичніших поетів світу. Тож не дивно, що переважна більшість поетичних творів Шевченка дістала друге, музичне життя. На тексти й мотиви "Кобзаря" композитори створили близько 500 творів. Засобами малярства, графіки, скульптури образ Шевченка та героїв його творів змалювали сотні митців.

Шевченко легко сходився з людьми, незважаючи на їх заможність, вік чи соціальний стан. Він став для нас прикладом того, що віра, любов одне до одного і до рідної землі, жага до свободи руйнують бар’єри між людьми.

 

"Він належав до тієї невеликої кількості обраних, які,  обдаровані провидінням, не мають потреби належати до якогось стану суспільства й бувають прийняті всіма з особливою увагою. Він був поет... Поет у всій широті цього слова: він віршами своїми перемагав усіх, він викликав в очах слухачів сльози розчулення й співчуття, він налаштовував душі на високий діапазон своєї захопленої ліри, він кликав за собою старих і молодих, холодних і палких."

Княгиня В.Н.Репніна,

1841 р.

 

Творчість Шевченка, яка має не тільки літературно-мистецьке, а й величезне суспільне значення, і є завжди актуальною.

З 1918 року вшанування пам’яті Великого Кобзаря 9 березня стало в нашій країні щорічним і всенародним. Було відкрито пам’ятники поетові в Києві, Каневі, Харкові та в інших містах України, могилу великого Тараса оголошено заповідником, ім’я Шевченка присвоєно Київському університетові, театру опери та балету; масовими тиражами видаються його твори, відкрито Державний музей Т.Г.Шевченка, його ім’я присвоєно навчальним закладам і науковим установам, вулицям, бульварам, площам, пароплавам.

Починаючи з 1962 року, щорічно присуджуються Державні премії України імені Т.Г.Шевченка в галузі літератури і мистецтва. За цей час почесного звання шевченківського лауреата удостоєні такі відомі українські поети і прозаїки як Павло Тичина, Олесь Гончар, Павло Загребельний, Володимир Сосюра, Микола Бажан, Григір Тютюнник, Юрій Збанацький, Павло Майборода, Андрій Малишко, Іван Драч, Дмитро Павличко, Микола Вінграновський, Василь Стус та інші митці. За рішенням ЮНЕСКО, ювілеї Т.Г.Шевченка відзначалися в усіх державах світу. У багатьох державах вийшли переклади "Кобзаря" національними мовами. Таким чином, Шевченко став одним із символів України в очах світової спільноти.

Кожний, хто глибоко вивчає творчість великого сина України, неминуче переконується, що має вона світове значення.

Шевченко - явище унікальне. Тарас... Говоримо: Тарас - і немає такого українця, який би не знав, про кого йдеться. У цьому імені вся наша історія, усе буття, уява і найпотаємніші сни. "Тарас" у перекладі з грецької означає: бунтар. Бунтарство, і справді, є невід’ємним мотивом неспокійного, штормового моря шевченківської поезії. Він - вершинна парость родового дерева нашої нації, виразник і хранитель народного духу. Навіть плоть його вознесена на вершину. Іншої такої могили на Україні нема. Вона - немов козацька вежа, де при наближенні небезпеки запалювали сторожовий вогонь.

 

"Художня муза його була довершеною, модерною і на десятиліття випереджала його мистецький пошук, такою ж була його поетична муза і сьогодні вона вражає своїм аристократизмом і непроминаючою сучасністю."

Президент України В.Ф.Янукович,

2010 р.

 

Переступивши поріг третього тисячоліття, ми усвідомлюємо, що маємо національну самостійність, національну самосвідомість, національну мову, національну культуру, національну ментальність, волю до здійснення національної мети, національну державу.Нарешті відчуваємо себе не натовпом, що змушений жити на певній географічній території, а народом, спільнотою громадян. Ми продовжуємо змінюватися і розвиватися, ми відчуваємо себе справжніми господарями на своїй рідній землі, про що мріяв колись тарас Григорович.

Шевченко — центральна постать не лише в історії української літератури, а й у всьому культурному житті України. У Шевченкові ми і зараз бачимо нашого сучасника і соратника, він дорогий, близький нам своїм немеркнучим словом, бо слово це звеличує красу боротьби і перемоги, виховує найкращі людські почуття, закликає до дружби і творчого співробітництва народи світу.