Додатки:

1. Список рекомендованої літератури:

1. Герасимчук А.А. та ін. Соціологія: Конспект лекцій для сільськогосподарськи вузів. - К., 1992.

2. Городяненко В. Г. й др. Зкономическая социология. Словарь-справочник понятий й терминов. - Днепропетровск: ДГУ, 1996. - 90 с. .

3. Економічна соціологія: Навч. посібник (В. М. Ворона та ін.) - К.: Інститут соціології НАН України, 1997. - 273 с.

4. Захарченко М. В., Погорілий О. І. Історія соціології (від античності до початку XX ст.). - К.: Либідь, 1993. - 336 с.

5. Здравомыслов А. Г. Социология конфликта. Учебн. Пособие. - М.: Аспект Пресе, 1 995. -317с.

6. Комаров М. С. Социальная стратификация й социальная структура //Социолог. исследования. — 1992. ~ №7.

7. Кон И. С. Социология личности. - М.: Политиздат, 1967. - 383 с.

8. Конецкая В. П. Социология коммуникаций. - М.: Межд. ун.-т бизнеса и управлення, 1997. - 304 с.

9. Кравченко А. И. Основны социологии: Учеб. пособ.для студентов средних специальных учеб. завед. - М.: Академия, 1997. - 368 с.

10. Краткий словарь по социологии / Под общ. ред. Д. М. Гвишиани, Н.ИЛапина. - М., 1989.

11. Кушерець В. Г., Полторак В. А. Вибори до Рад і громадська думка. - К., 1990.

12. Лукашевич М.Й. Соціологія: загальний курс. – К., 2004. – 456с.

13. Маркевич Д. Социология труда. - М.: Прогрес, 1988. - 632 с.

14. Мацковский М. С. Социология семьи. - М.: Наука, 1989. -116с.

15. Паніна Н. В. Технологія соціологічного дослідження. Курс лекцій. - К.: Наукова думка, 1996. -232 с.

16. Погорілий О. І. Соціологічна думка XX століття: Навч. посібник. — К.: Либідь, 1996. -224с.

17. Полтарак В. А. Соціологія: Основи соціології праці та управління. - К., 1992.

18. Попова И. М. Социология. Введение в специальность. - К.: Тандем, 1998. - 288 с.

19. Радаев В. В. Зкономическая социология. Курс лекций: Учебн. пособ. - М.: Аспект Пресе, 1997. - 368 с.

38

Науковий плюралізм довше зберігався у прикладній соціології. Так, у 20-ті роки в Україні певні пози­ції займало фрейдистське вчення. Відомий фізіолог, професор А. Зелений, досліджуючи біологічні, фізіо­логічні, рефлексологічні аспекти суспільного життя, твердив про майбутню «соціофізіологію». Соціальні проблеми управління розробляв Всеукраїнський інсти­тут праці (Харків). Тут були започатковані дослідження організації виробництва, підготовки кадрів, стиму­лювання і нормування праці.

3 кінця 20-х років на теорію та практику соціологічної (практично «марксистсько-ленінської») науки починають впливати сталінські «теоретичні» положен­ня. До «вторгнення» Сталіна у філософію та соціологію вчені інколи дозволяли собі різні трактування предмета, теорії, структури, методології соціології, хоча виходити за межі марксистського напряму не ризи­кували. У цей час, правда, інколи висловлювалися су­мніви щодо існування соціології як науки. Згодом Сталін вольовим рішенням «скасував» її, як і інші неугодні йому науки — генетику, психологію, кібернети­ку та ін. Теоретичне обґрунтування цього містить роз­діл «Про діалектичний та історичний матеріалізм» короткого курсу «Історія Всесоюзної Комуністичної партії (більшовиків)» (1938).

«Скасування» соціології як науки було зумовлено тим, що її принципи, теорія і методи пізнання та осво­єння соціальної дійсності не вписувалися у сталінське волюнтаристське управління суспільством.

Соціологічна думка в СРСР (у тому числі й в Україні) приглушувалася до початку 60-х років. А праці з історичного матеріалізму аналізували соціальні яви­ща, процеси на загальному, абстрактно-теоретичному, рівні, відірвано від реального життя. Філософський детермінізм, заперечення соціологічного мислення відкривали дорогу безмежному пануванню консерватиз­му в науці про суспільство. Відродження соціологіч­них досліджень почалося з настанням «хрущовської відлиги». Але якщо ці дослідження визнавалися, то соціологія як наука — ні. У науковому обігу побутувало визначення соціології як науки, що займається тільки конкретними дослідженнями.

У 1958 р. виникла Радянська Соціологічна Асоці­ація. Через два роки в Інституті філософії AH CPCP був створений перший соціологічний підрозділ — сектор дослідження нових форм праці й побуту, пізніше перетворений на відділ конкретних соціологічних до­сліджень. У 1968 р. почав працювати Інститут конк­ретних соціальних досліджень. У 1974 р. побачив світ перший і до середини 80-х років єдиний у СРСР фаховий журнал «Социологические исследования».

В Україні перший науковий підрозділ соціологіч­ного профілю — відділ конкретних соціологічних досліджень Інституту філософії АН України — почав функціонувати у 1969 р. Вплив хрущовських лібе­ральних реформ на розвиток соціології було посилено імпортом соціологічної фразеології. З 1957 по 1961 рік тільки Інститут філософії у Москві відвідали 217 зарубіжних філософів і соціологів.

У 60-ті роки започатковуються соціологічні дослідження різної тематичної спрямованості. Зокрема на металургійних, текстильних, машинобудівних підприємствах Дніпропетровська, Запоріжжя, Одеси соціологи вивчали умови життя, залежність способу життя від соціально-побутових і соціально-демографічних чинників. Досвід соціологічної служби Дніпропетров­ського металургійного заводу ім. Петровського в 70-х роках поширювався через періодичні видання, знайшов своє відображення у повісті письменника Олександра Билінова «Вибір» (Дніпропетровськ: Про­мінь, 1980).

Соціологічний підрозділ Львівського відділення Інституту економіки АН УРСР розробив методики соціального планування на промислових підприємствах республіки. Ці методики і пов'язані з ними концепції, як і розробки Донецького відділення Інституту економіки АН України, помітно збагатили промислову со­ціологію та соціологію праці в Україні.

Широкий спектр соціальних проблем шлюбу і сім'ї був типізований у праці Л. Харчева «Шлюб і сім'я в СРСР» (1965). У 1966 р. випущено двотомник «Соціологія в СРСР», в якому узагальнювався досвід емпі­ричних досліджень різних сфер суспільства, а також досліджень із загальної соціологічної теорії, різнома­нітних проблем функціонування і розвитку соціальної сфери (праці, побуту тощо). Водночас у Великобрита­нії були опубліковані два томи вибраних праць радян­ських соціологів під назвами «Індустрія і праця в СРСР», «Місто, регіон і народонаселення». У деяких університетах були запроваджені спецкурси з прикладної соціології.

7

Для аспірантів і студентів підгото­влені перші навчальні посібники («Робоча книга соці­олога», 1976; «Теорія і практика соціологічних до­сліджень в СРСР», 1979 та ін.).

Але марксистська ідеологія не збиралася відводити соціології належне їй місце. За розквіту адміністра­тивно-командної системи (кінець 60-х — середина 80-х років) відбувся ще один наступ на неї. ЦК КПРС були піддані різкій критиці книги Ю. Левади. Колек­тив Інституту соціологічних досліджень звинувачено у «насадженні буржуазних теоретичних концепцій і по­глядів». Було перекроєно кадровий склад інституту, проти деяких соціологів робилися спроби порушити кримінальні справи.

Сприятливішими для розвитку соціології стали 80-ті роки, коли вона нарешті відновила статус самостійної науки. У червні 1988 р. ЦК КПРС видав постанову «Про підвищення ролі марксистсько-ленінської соціо­логії у вирішенні вузлових проблем радянського суспільства». Наприкінці 80-х років виникла принци­пово нова для радянської системи інституція — Всесо­юзний центр вивчення громадської думки (директор Т. І. Заславська), що став безперечним лідером у масо­вих опитуваннях. Почали відкриватися нові дослідни­цькі центри. Восени 1990 р. створено Інститут соціоло­гії Академії наук України. Згодом засновано Українсь­ку соціологічну асоціацію, в університетах відкрито факультети і відділення з підготовки професійних со­ціологів, утворено спеціалізовані ради із захисту ди­сертацій, виходить журнал «Соціологія: теорія, мето­ди, маркетинг». Тож соціологія стала універсальною академічною дисципліною, основи якої тепер вивча­ють у всіх вузах.

Нині вітчизняна соціологія, намагаючись викристалізувати свою теоретичну базу, предмет і методи до­сліджень, активно інтегрується у світову соціологічну науку. Основні напрями сучасних соціологічних дослі­джень стосуються особливостей соціально-статусної стратифікації в умовах перехідної економіки, соціаль­них умов і механізмів формування сучасної ринкової економіки, факторів виникнення і механізмів подо­лання соціальних конфліктів у процесі трансформації суспільства, національних аспектів. Активно викорис­товуються прикладні дослідження щодо різних сфер соціально-економічного, політичного і духовного жит­тя. Значні результати сучасних українських соціоло­гів напрацьовані у сферах вивчення соціальних проб­лем, соціальної структури та професійної орієнтації молоді (С. Макеєв, В. Чорноволенко), впливу засобів масової інформації на самовизначення молоді (Є. Головаха, В. Осовський), застосування математичних ме­тодів у соціологічних дослідженнях (А. Горбачик, В. Максименко), вивчення історії соціології (А. Руч­ка, В. Танчер), соціології освіти, проблем вищої шко­ли (В. Бакіров, В. Волович, О. Якуба), етносоціології (Т. Рудницька, М. Шульга), соціології підприємницт­ва (В. Ворона, В. Пилипенко, Є. Суїменко) тощо.

Все активніше включається в методичне керівниц­тво науково-дослідною діяльністю Соціологічна Асо­ціація України (САУ). З 1993 р. вона є колективним членом Міжнародної соціологічної асоціації.

В Україні протягом останнього десятиліття XX ст. сформувалися нові соціальні групи, верстви, нові со­ціальні відносини. Процес соціальної диференціації супроводжувався соціальними протистояннями, суттє­во вплинув на соціальне самопочуття суспільства, особливості взаємодії суб'єктів вітчизняного соціуму. Це суттєво позначилося на зростанні ролі соціології в дослідженні та управлінні суспільними процесами.

Однак, щоб соціологія посіла відповідне місце у науковому та практичному житті, потрібні час і подолання соціально-економічних труднощів, які на по­чатку XXI ст. переживає українська держава. Низку різноманітних теоретичних, методологічних, організа­ційних проблем висуває гуманізація освіти. Необхідне справді наукове застосування соціології у різних галу­зях суспільного життя, очищене від намагань маніпу­лювати громадською думкою під прикриттям так зва­них «соціологічних досліджень». Цьому мала б сприя­ти реалізація Указу Президента України від 25 квітня 2001 р. «Про розвиток соціологічної науки в Україні», з яким передбачено започаткування державних науко­вих програм у галузі соціології, створення банку со­ціологічних даних, розвиток соціологічних і соціаль­но-психологічних служб на підприємствах, установах, навчальних закладах, поширення соціологічних знань серед населення.

8

1. Методологічна функція пов’язана з розробкою засобів пізнання суспільних процесів, які стосуються освіти.

2. Прогностична функція пов’язана спрямована на передбачення наслідків відповідних освітніх концепцій, рішень ,ідей, теорій, задумів.

3. Прикладна функція пов’язана з практикою освіти, використання досягнень педагогіки, психології в освітянському житті суспільства , з розробкою критеріїв соціальної ефективності діяльності шкіл, технікумів, ліцеїв, вищих навчальних закладів тощо.

4. Гуманістична функція досліджує процеси гуманізації освіти, виділяє як приоритетні такі напрями соціологічних досліджень, що пов’язані з гуманітарними проблемами освіти :

5. Інноваційна функція зобов’язує соціологію освіти крокувати попереду практики, постійно випереджувати її , збагачувати новаціями, науковими ідеями .Інновації можуть бути радикальними , вдосконалюючи ми , комбінаторними або сукупними.

6. Світоглядна функція відображає формування освітянської свідомості, поведінки особистості. Її позиції, оцінки щодо певних освітніх концепцій .

Виходячи з предметної специфіки соціології освіти, на часі є виділення як інтегруючої соціалізаційної функції, пов’язаної з соціологічним забезпеченням і супроводом процесу соціалізації.