Виникнення і розвиток соціології релігії

Одним з перших мислителів нового часу, який обґрунтував можливість розгляду релігії з позицій наукового мислення, був І.Кант(1724-1804).

Заслуга філософа полягає в тому, що він відокремив питання існування Бога, душі, волі – питання теоретичного розуму –від питання практичного розуму: що ми повинні роботи?

Згідно з І. Кантом, теоретично недовідні ідеї Бога і безсмертя душі мають практичну значущість оскільки людина, хоча і є носієм загального розуму, одночасно е взаємною обмеженою історією, яка потребує підтримки свого виробу на користь моральної поведінки.

Перші кроки в пошуках наукового пояснення феномену релігії зробив фундатор соціології О.Конт(1798 -1857).

Відповідно до його вчення людський дух у своєму розвитку проходить три стадії: теологічну, метафізичну і позитивну. Позитивізм виступає з вимогою „чистого досвіду”, тобто дослідження явищ без філософії і будь –якого оцінного знання. О.Конт ще не створює соціологію релігії як наукову дисципліну , але він створює підґрунтя для її виникнення переважно завдяки тому, що сприяє утвердженню такого підходу до релігії, який бачить у ній необхідний в їхньому індивідуальному існуванні, а й такий, що забезпечує їхню єдність у соціальному житті.

Ідея органічної єдності соціальної системі та еволюції нового прогресу була центральною в соціології Г.Спенсера (1820 -1903).

22

Пояснюючи роль релігії у „статиці” і „динаміці” суспільства, Г.Спенсера виділяє істотні соціальні функції релігії. На його думку , релігія :

1. Підсилює сімейні зв’язки, інтегрує родину як соціальну групу за допомогою інституту похорону і культурного шанування предків;

2. Є основною управління поведінкою людей, легітимізуючи його традиційні форми;

3. Обґрунтує і підсилює національну єдність, що спочатку повинна мислитися як релігійна єдність;

4. Виправдовує інститут власності, оскільки табулізація священних предметів і місць переноситься за аналогією на приватне володіння .Г.Спенсер бачить у релігії принцип соціального безперервності, що гарантує відповідну ідентичність суспільства.

Ці ідеї свого часу розвинув передусім Е.Дюркгейм(1858 -1917).

Е.Дюркгему по праву можна вважати одним з основоположників соціальної релігії. Його основа праця з цієї тематики „Елементарні форми релігійного життя. Тотемна система в Австралії” побачила світ у 1912р.

Згідно з Е.Дюркгеймом, соціологія повинна вивчати релігію як „соціальний факт”. Для визначення релігійного феномену він першорядного значення поділу всіх речей на „священні” і „ світські”. Відповідно релігія визначається ним як пов’язана система вірувань і звичаїв, що належать до священних речей, тобто речей відділених, заборонених, це система таких вірувань, що поєднують в одну мораль громаду, що називається церквою, усіх тих, хто визнає ці вірування і звичаї.

Релігія – це сфера духовного життя суспільства, групи, індивіда , способів практичного духовного освоєння світу й галузь духовного виробництва. Як така вона являє собою: 1) проявів сутності суспільства; 2) з необхідністю виникає у процесі становлення людини і суспільства аспект їхнього життєдіяльності; 3) спосіб існування і подолання людського само відчуження ; 4)відображення дійсності; 5) суспільну підсистему; 6) феномен культури.