18. Системи підтримки прийняття управлінських рішень.

системи підтримки прийняття рішень - СППР (Decision Support System - DSS) - це інформаційні системи третього покоління. СППР - інтерактивна комп’ютерна система, яка призначена для підтримки різних видів діяльності в разі прийняттярішень зі слабкоструктурованих або не-структурованих проблем.

Інтерес до СППР як перспективної галузі викорис-тання обчислювальної техніки постійно зростає. У багатьох країнах розробка і реалізащя СППР перетворилася на сферу бізнесу, що швидко розвивається. СППР мають не тільки загальне інформаційне забезпечення, а й загальне математичне забезпечення - бази моделей, тобто реалізована від розподілу обчислень. Слід зазначити, що інформаційні системи нового покоління не витісняли попередні ІС, а просто розширювався діапазон застосування інфор-маційних систем.

Серед ІС, які використовують для проблематики економіки і бізнесу, полярні позиції посідають два типи систем:

- інформаційні системи в менеджменті (ІСМ), котрі інколи називаються системами обробки транзакцій (СОТ);

- експертні системи (ЕС).

Проміжне місце між цими полярними ІС посідають СППР і виконавчі ІС (ВІС) як особлива форма СППР. Існують десятки типів гібридних ІС.

19. Види інформаційних систем: експертні, управлінських знань, стратегічної інформації, бізнес-інформації, інтегровані інформаційні системи.

Експертна система - це програма для комп'ютера, що оперує зі знаннями в певній предметній області з метою виробітку рекомендацій або розв'язання проблем. 

Експертна система може цілком взяти на себе функції, виконання яких звичайно вимагає залучення досвіду людини-фахівця, або відігравати роль асистента для людини, що приймає рішення. Інакше кажучи, система (технічна або соціальна), що вимагає ухвалення рішення, може дістати його безпосередньо від програми або через проміжну ланку - людини, що спілкується із програмою. Той, хто приймає рішення, може бути експертом зі своїми власними правами, і в цьому випадку програма може «виправдати» своє існування, підвищуючи ефективність його роботи. Альтернативний варіант - людина, що працює в співробітництві з такою програмою, може домогтися з її допомогою результатів більш високої якості. Загалом кажучи, правильний розподіл функцій між людиною і машиною є однією з ключових умов високої ефективності впровадження експертних систем.

Технологія експертних систем є одним з напрямків нової області дослідження, що отримала найменування штучного інтелекту (Artificial Intelligence - AI). Дослідження в цій області сконцентровані на розробці і впровадженні комп'ютерних програм, здатних емулювати (імітувати, відтворювати) ті області діяльності людини, які вимагають мислення, певної майстерності і накопиченого досвіду. До них належать задачі прийняття рішень, розпізнавання образів і розуміння людської мови. Ця технологія вже успішно застосовується в деяких областях техніки і життя суспільства - органічній хімії, пошуку корисних копалин, медичній діагностиці. 

Перелік типових задач, розв'язуваних експертними системами, включає: 

♦ добування інформації з первинних даних; 

♦ діагностика несправностей (як у технічних системах, так і в людському організмі); 

♦ структурний аналіз складних об'єктів (наприклад, хімічних сполук); 

♦ вибір конфігурації складних багатокомпонентних систем (наприклад, розподілених комп'ютерних систем); 

♦ планування послідовності виконання операцій, що приводять до заданої мети (наприклад, виконуваних промисловими роботами). 

Експертна система акумулює професійні знання керівників і фахівців, використовуючи їх для формування бази знань, яка містить набір взаємопов'язаних правил. При прийнятті рішень стає можливим аналіз наслідків різних рішень у вигляді питань «що буде, якщо...», не витрачаючи часу на трудомісткий процес програмування. 

Створення експертних систем - це спроба значного розширення області застосування комп'ютерної техніки і суттєвого збільшення її можливостей як допомоги людині у її інтелектуальній роботі. 

Сучасні експертні системи використовуються у всіляких областях діяльності: від медичної діагностики до консультацій з питань інвестування капіталу, від юридичних висновків до управління виробництвом.

Система управління знаннями – це система, яку будує організація для запровадження менеджменту знань, підтримуючи збирання, зберігання, пошук, відтворення, а також застосування знань. Це передбачає підтримку з боку керівництва, управління процесами обміну знаннями і застосування інформаційних технологій. 

Основними цілями управління знаннями в організації як процесу менеджменту постають наступні: 

● перетворення скритих знань у наявні або виділення тих, які у майбутньому повинні давати віддачу у вигляді конкретного фінансового результату; 

● створення середовища, в якому відтворюються знання (інтелектуальний продукт); 

● виявлення, збереження й ефективне використання знань працівників. 

Основне завдання управління знаннями – це перетворення інтелектуального капіталу в інтелектуальні активи, витяг його із джерел, носіями яких є окремі співробітники підприємства. Наразі ризик, який пов'язаний із залежністю від конкретних людей, стане меншим, а знання можна буде вільно передавати, поширювати й ефективно застосовувати там, де це потрібно, в інтересах підприємства. 

При побудові системи менеджменту знань підприємства необхідно здійснювати покроковий моніторинг: 

1. Визначати які знання мають вирішальне значення для успіху організації 

2. Отримувати і набувати існуючі знання, досвід, методи, кваліфікацію. 

3. Відбирати зібрані знання та оцінювати їх рівень корисності. 

4. Економіка, планування і управління галузі 

4. Класифікувати відібрані знання з метою їх збереження і внесення до організаційної (корпоративної) пам'яті (фіксування на різних носіях, у людській пам'яті). 

5. Розподіляти: знання вилучаються з корпоративної пам'яті, стають доступними. 

6. Використовувати при здійсненні завдань, вирішенні проблем, прийнятті рішень, пошуку ідей та навчанні. 

7. Виробляти на основі спостережень за клієнтами зворотній зв'язок, методи еталонного тестування, експериментування, дослідження, креативне мислення, розробку даних, що проявляються (створюються знання). На основі інтелектуального капіталу (знань) реалізовувати нові продукти та послуги поза межами організації. 

Основними перешкодами на шляху ефективного створення системи менеджменту знань в українських підприємствах, на думку більшості керівників, є низький рівень кваліфікації персоналу та відсутність навичок застосування цих механізмів, загроза інформаційній безпеці процесів менеджменту. Знання в організації, так само як і процеси, існують незалежно від того, чи усвідомлюють це співробітники чи ні. Тому, створюючи організаційну інфраструктуру менеджменту знань, важливо отримати підтримку вищого керівництва, залучити у процес максимальну кількість працівників підприємства та їх взаємодію, забезпечити надійне інформаційне середовище, організувати навчання персоналу, розробити модель мотивації ключових фахівців і представників топ-менеджменту задіяних в управлінні.

При цьому необхідно мати на увазі, що ефективність управління знаннями досягається формуванням корпоративних стандартів інформаційної безпеки та положенням корпоративної кадрової політики внутрішніх і зовнішніх комунікацій. 

Отже, впровадження системи управління знаннями – це збереження досвіду, знань, інформації і даних про події в організації, які потім застосовуються для підтримки прийняття рішень у майбутньому. І саме соціально-економічний капітал виступає рушійною силою, що впливає на управління потоками знань, їх швидкість та змістову інтенсивність. 

Система стратегічної інформації. Стратегічна інформація отримується в результаті обробки тактичної інформації. Вона містить короткі змістовні звіти, зведення, прогнози. На її основі здійснюється довготривале планування і розробка політики підприємства в цілому. Ця інформація призначена для вищого керівництва підприємства, що включає менеджерів-керівників, які визначають цілі управління, зовнішню політику, матеріальні, фінансові і трудові ресурси, розвивають довготривалі плани і стратегію їх реалізації. В їх компетенції може входити аналіз ринку і конкурентів, пошук альтернативних стратегій розвитку підприємства у випадку виявлення загрозливих тенденцій в сфері його інтересів, тощо. 

Існуючі інформаційні системи надають керівникам підприємств інформацію, орієнтовану в основному на внутрішнє середовище - технологію, організацію виробництва, фінансово-економічні ретроспективні показники. 

Інформація про зовнішнє середовище має фрагментарний, несистемний характер. Немає інформації про економічні тенденції, науково-технічні досягнення, ринки і конкуренцію на них, споживачів і їх потреби і т.п. До того ж недостатньо соціально-політичної інформації, збором і аналізом якої навіть дослідницькі інститути займаються мало. Все це приводить до домінування суб'єктивних уявлень про ситуацію на підприємстві і зовні нього, що не дає можливості складати обґрунтовані прогнози і ухвалювати стратегічні рішення про пристосування до майбутнього і формування самого майбутнього. 

Навіть якщо обсяг необхідної інформації достатній, це не завжди забезпечує ухвалення ефективних рішень. Існуючу інформацію можна інтерпретувати по-різному: залежно від специфіки гіпотези про функціонування об'єкту аналізу, методів збору, перевірки і напрямів використовування інформації. Гіпотези, моделі, системи не можуть бути жорстко встановлені, особливо враховуючи переваги і знання того або іншого керівника підприємства. Висуваючи гіпотези, необхідно враховувати стратегічні інформаційні потреби підприємства. 

У базі стратегічних даних міститься інформація про вплив окремих складових і чинників процесу стратегічного аналізу і управління на формування стратегічних альтернатив, а також інформація, що дозволяє вибрати ті або інші рішення з певних альтернативних варіантів, тобто база стратегічних даних (БСД) може трактуватися як підсистема підтримки управлінських рішень. 

Система бізнес-інформації містить зведення про ринкові ціни та їх тенденції, рівень конкуренції, строки і об'єми надходження продукції, сервіс та рекламу, можливості комерційних операцій, підприємництво, комерційний ризик. 

Варто зазначити, що інформація грає усе більш важливу роль у бізнесі і як ресурс, і як товар. За останні тридцять років різко зріс обсяг доступної фірмам інформації, а з упровадженням нових комунікаційних технологій швидкість доступу до інформації збільшилася в багато разів. 

Існує безліч видів і джерел бізнесу-інформації. Основне розмежування полягає в тому, з якого джерела надійшла інформація: первинного (інформація, зібрана фірмою при безпосереднім чи дослідженні узята зі звітів про дослідження) чи вторинного (уже кимсь зібрана інформація, що має бути проаналізувати). Відповідне, зв'язане з цим розходження полягає в тому, чи є ця інформація загальнодоступної чи доступ до неї обмежений. 

Усі бізнеси-процеси деякою мірою залежать від інформації, що необхідна для зниження ризику при прийнятті рішень і розробці стратегії. Керування інформацією є основною функцією керуючих у більшості фірм, особливо у великих компаніях і транснаціональних корпораціях. Керування інформацією визначають як одержання своєчасної, точної і необхідної інформації і передача її працівникам усіх рівнів. 

Задача бізнесу-інформації, як буде показано нижче, полягає в наданні менеджерам деякої основи знань як про внутрішнє середовище фірми, зв'язаної з її роботою, так і про зовнішній, у якій функціонує фірма. Основна мета збору інформації полягає в тому, щоб на її основі як можна точніше, з мінімальним рівнем невизначеності, формувати знання і приймати рішення. Відповідно при одержанні бізнесу-інформації акцент повинний бути зроблений на зборі реальних, економічних, детерміністських і безумовних фактів. Однак цей акцент може привести до скорочення числа альтернатив (а отже, і потенціалу інформації) за рахунок виключення з розгляду всієї інформації, що не відповідає вимозі строгої “релевантності”. 

Інтегрована інформаційна система (ІІС) – комплекс програмно-технічних, інформаційних та організаційно-методичних засобів, що забезпечує стабільне спільне функціонування та розвиток окремих інформаційних систем.  Основна функція інформаційної системи на підприємстві — забезпечення управляючої дії на виробництво. Метою ж виробництва, є створення конкурентоздатної продукції з мінімальними витратами, що забезпечують найбільший прибуток. 

З метою підвищення конкурентоспроможності створюється інтегрована інформаційна система підприємства, що забезпечує випуск конкурентоздатної продукції та підвищення конкурентоспроможності підприємства. Процес планування ІІС розпочинається з оцінки використовування інформації і інформаційних технологій у всій організації і з оцінки самої по собі діючої інформаційної системи. 

Щоб мати ефективну інтегровану інформаційну систему підприємства, що забезпечує зростання конкурентоспроможності необхідно ретельно планувати її створення, що дозволить: 

— створити ІС, відповідну стратегії розвитку бізнесу і інформаційних технологій; 

— орієнтувати проект по впровадженню ІС на бізнес-результати, а не на терміни його закінчення; 

— краще враховувати при виборі, впровадженні і розвитку ІС підприємства потреби кінцевих користувачів ІС; 

— ефективно використовувати вже впроваджену ІС; 

— краще враховувати майбутні потреби розвитку бізнесу в інформаційних ресурсах — закладати можливості розвитку існуючої ІС і її інтеграції з майбутніми ІС. 

Розробка механізму формування інтегрованої інформаційної системи (ІІС) повинна починатися з аналізу цілей і задач підприємства. ІІС повинна звести воєдино засоби, інструменти і методи, що використовуються для вдосконалення, підтримку і забезпечення господарської діяльності підприємства. Формування ІІС необхідно пов'язати з рішенням проблем конкурентоспроможності підприємства (скорочення періоду освоєння, витрат на розробку, необхідність дотримуватися методів роботи, що використовуються замовником і т. п.).