Чотири категорії людей, за описом Айзенка

		Стабільний	Невротичний
	Екстраверт	Спокійний, врівноважений, надійний, контрольований, миролюбний, уважний, турботливий, пасивний	Легко піддається змінам настрою, тривожний, розсудливий, замкнутий, нетовариський, тихий
	Інтроверт	Лідер, безтурботний, веселий, поступливий, чуйний, балакучий, доброзичливий, товариський	Тривожний, агресивний, збудливий, непостійний, імпульсивний, активний, оптимістичний

Кожна категорія, включаючи складові її риси, є результатом комбінації високого і низького рівня інтроверсії і екстраверсії з високим або низьким рівнем стабільності і нейротизму. Варто також зазначити, що Айзенк приділяв велике значення індивідуальним відмінностям поведінки людини, визначити які можна за допомогою факторного аналізу. На основі отриманих даних, проведених досліджень, були виявлені відмінності між екстравертами та інтровертами [39]:

• Інтроверти віддають перевагу теоретичним та науковим види діяльності а екстраверти схильні віддавати перевагу роботі, пов'язаній з спілкуванню іншими людьми.

• У коледжі інтроверти досягають більших успіхів, ніж екстраверти. Також студенти, що залишають коледж через психіатричні хвороби частіше є інтровертами; в той час як ті студенти, які відраховуються з університету частіше екстраверти.

• Інтроверти відчувають себе бадьорими вранці, екстраверти – ввечері.

Отже, особистість у психології є досить складною сферою вивчення. Визначення цього поняття у кожного науковця дається по різному. Особистісні риси були предметом вивчення диспозиційного напрямку. Однією з його проблем є відповідність поведінки людини її реальним особистісним рисам у різний час та різних ситуаціях. У багатьох науковців щодо цього виникає ряд розбіжностей. Критики стверджують, що люди поводяться по-різному у неоднакових ситуаціях, що суперечить диспозиційному напрямку. Вони також вважають, що риси є ніби ярликами до різних видів поведінки, у них проявляються наші стереотипи і уявлення про характеристики особистості. Тобто, згідно з ними, поведінка людини залежить не від особистісних рис а від ситуації в якій вона опинилася. Люди можуть проявляти свої окремі риси постійно а інші лише в окремих ситуаціях.

1.2. Основні характеристики психофізіологічних відмінностей

Психофізіологія вивчає співвідношення психологічних особливостей з біологічними характеристиками людини і її філологічними процесами. Одним з розділів цієї сфери є вчення про типи нервової системи і їх властивості, яке було розвинене І.П. Павловим. Він припускав, що індивідуальні відмінності пов’язані зі швидкістю формування умовних рефлексів, які проявляються в швидкості й інтенсивності на подразники а також легкості переходу між діями. Інтенсивність у його значення характеризує збудження і гальмування, тобто врівноваженість нервових процесів. Здатність швидко реагувати на зміни характеризує їх рухливість. На основі цього він і виділяє такі властивості нервової системи як сила, врівноваженість та рухливість. Павлов класифікує типи нервової системи за силою [28].

Тип вищої нервової діяльності - це сукупність вроджених та індивідуально набутих властивостей процесів збудження і гальмування. Згідно з Б.М. Тепловим, властивості нервової є вродженими і впливають на формування індивідуальних форм поведінки та є фундаментом на якому одні форми поведінки і психічних властивостей формуються легше а інші важче. При цьому психічні властивості детермінуються не лише цією фізіологічною основою а й умовами життя, які мають суспільний характер [37]. Найбільш повну структуру властивостей нервової системи розробив В.Д. Небиліцин [24]. Він виділяв чотири первинні властивості нервової системи: сила, рухливість, динамічність і лабільність, які характеризують як збудження так і гальмування. У сучасній фізіології комплекс цих основних властивостей типами нервової системи.

Сила нервової системи. Сила нервового процесу - це властивість нервових клітин зберігати нормальну працездатність при значному напруженні збудження і гальмування. Павловим було виявлено, що велика інтенсивність подразника і його частота збільшують умовно-рефлекторну реакцію. Однак при досягненні визначеної інтенсивності умовно-рефлекторні реакції починають знижуватися. Цю залежність Павлов називає як «закон сили» [28]. При цьому у одних представників зниження умовно-рефлекторної діяльності настає при меншій інтенсивності або частоті подразнення ніж в інших. Перших він відносить до слабкого типу нервової системи а другі відповідно мають сильний тип. Також, у своїй лабораторії, Б.М. Теплов [37] встановив, що люди із слабкою нервовою системою мають на відмінну більшу чутливість до подразників. Такі представники швидше реагують на слабкі та середні за силою сигнали.

Рис. №1. Зміна часу реакції на за інтенсивністю звукові сигнали у представників зі слабкою та сильною нервовою системою

Завдяки малому порогу чутливості люди, які мають слабкий тип нервової системи реагують на подразник порівняно раніше (рис. №1) [10]. При наростанні гучності від 45 до 105 дБ швидкість реагування поступово підвищується. Однак, при збільшені гучності звуку від 105 до 120 дБ у представників зі слабким типом НС швидкість реагування починає зменшуватися, а в осіб із сильним типом НС навпаки збільшуватися. Згідно з цим і визначається верхній та нижній поріг реагування на подразник обох типів нервової системи: слабкі мають високий а сильні низький, але при досягненні максимального звучання у перших раніше настане межа, після якої, настає тормозний ефект, тобто, зниження швидкості і ефективності реакції. У представники із сильною НС, при наростанні сили подразника, у порівнянні зі слабкою, ефективність реагування зростає завдяки запасу сили, які були мінімально використані при слабкому звучанні. Тобто, сильний тип НС є витривалішим до сильного і довготривалого подразника, вона здатна витримувати величезні навантаження.

Найбільш стійкими до потужного психоемоційного навантаження є представники з сильною нервовою системо. В осіб зі слабкою нервовою системою стан фрустрації проявляється при невеликих але дуже частих невдачах у формі астенії. Відповідно в представників з сильним типом цей стан виникає після тривалого періоду невдач і виражається стенічними реакціями. Є.П. Ільїн зазначає що, сугестивність вище у людей зі слабкою нервовою системою [10].

Рухливість – інертність і лабільність нервової системи. Виділена І.П. Павловим властивість рухливості нервової системи набула багатозначності. Рухливість нервових процесів НС характеризується швидкістю їх виникнення і зміною на протилежний процес [28]. У результаті цього Б.М. Теплов [37] виділив особливості нервової діяльності, які характеризують швидкість функціонування нервових процесів:

1. видкість виникнення нервового процесу;

2. швидкість протікання нервового процесу (іррадіація і концентрація);

3. швидкість зникнення нервового процесу;

4. швидкість зміни одного нервового процесу іншим;

5. швидкість утворення умовного рефлексу.

Лабільність — це здатність збудливої тканини до відтворення нервових імпульсів відповідно до ритму подразнення. Лабільність нервової системи включає в себе швидкість перебігу і згасання нервового процесу.

Нервовий імпульс не зникає одразу після подразнення або виконання якоїсь дії, а згасає поступово. Післядія нервових імпульсів у кожної людини має різну тривалість. В одних цей процес протікає швидко а в інших повільно. Тривалість згасання цих процесів залежить від їх інтенсивності (чим інтенсивніший процес, тим тривалішим буде згасання). У представників зі слабкою нервовою системою, при дії постійного подразника, процес збудження є інтенсивнішим, а його згасання тривалішим ніж у представників із сильною нервовою системою. У лабораторії Теплова – Небиліцина [10] було доведено існування зв’язку між інертністю і слабкістю нервової системи.

Врівноваженість нервової системи. Врівноваженість процесів - це співвідношенням збудження і гальмування.

Психічні процеси людини тісно пов’язані з типологічними особливостями прояву властивостей нервової системи. Наприклад, концентрація уваги краще у представників із сильною нервовою системою а переключення в осіб, які мають слабку. У залежності від умов діяльності ці показники можуть змінюватися. У напружених і ускладнених ситуаціях, переключення уваги буде кращим у людей з сильною нервовою системою. Звичайний текст краще запам’ятовують особи зі слабким типом НС, а наочні об’єкти із сильним [10].

Тип вищої нервової діяльності є фізіологічною основою темпераменту, який є сукупністю індивідуальних особливостей і характеризує динамічну та емоційну сторони поведінки. І.П. Павлов [28] ототожнює типи темпераменту з типами нервової системи. У результаті такого поєднання він виділяє чотири класифікації:

Б.М. Теплов стверджує, що властивості нервової системи є лише фізіологічними ознаками, і тому, їх не можна відносити до психічних [37]. В.С. Мерлін вважав, що тип темпераменту залежить від загального типу нервової системи. Він зазначає, що темперамент регулює динаміку психічної діяльності та є стійким протягом тривалого часу. До його властивостей відносяться особливості емоційно – вольової сфери [22]. В.М. Русалов стверджує, що розвиток темпераменту відбувається слідом за біологічним [31].

Єдиної концепції темпераменту і його типів наразі не існує. Теорія Павлова є загальноприйнятою і найбільш поширеною.

Типи НС є генетично обумовленими, тобто передаються спадково і не змінюються протягом всього життя людини. Підтвердженням цього є результати багатьох досліджень з використанням близнюкового методу, наприклад, лонгітюдне вивчення близнюків від народження до досягнення ними зрілості. Однояйцеві, близнюкі морфологічно і фізіологічно практично подібні між собою. Завдяки зіставленню рівня схожості у прояві властивостей нервової системи монозиготних (однояйцевих) і гетерозиготних (двояйцевих) пар близнюків методом кореляційного аналізу було виявило, за багатьма властивостями, більший зв’язок у перших, ніж у других. Тобто, члени монозиготних пар є подібними між собою [42].

Існують дослідження, результати яких заперечують незмінність типологічних особливостей нервової системи. У деяких із них виявлено, що вони змінюються в окремі вікові періоди розвитку людини. Як зазначає Б.М. Теплов, властивості нервової системи можуть повільно змінюватися під впливом біологічних суттєвих умов життя [37]. За даними В.Е. Чудновської, чим старшим є вік дитини, тим сильнішою є її нервова система [10]. В інших схожих дослідженнях було встановлено, що у період статевого дозрівання підлітків, спостерігається висока рухливість нервових процесів. Це насамперед є результатом біохімічних змін у цей період, наприклад, підвищеним виробленням тестостерону. Результати багатьох дослідження підтверджують вплив окремих гормонів не лише на формування та регуляцію організму а й на поведінку. Наприклад, серотонін, який є гормоном ЦНС, впливає на рухову активність. При високій його концентрації у крові активність людини підвищується а при низькій навпаки стає пасивною. Цікавим є дослідження В.С. Горожаніна, який встановив, що особи зі слабкою нервовою системою мають більшу концентрацію адреналіну і кортизолу. У представників сильного типу навпаки переважає норадреналін з нижчим рівнем кортизолу [10]. Високий рівень концентрації цих гормонів, в плазмі крові, призводить до підвищеної особистісної тривожності, що є більш характерним для представників слабкої нервової системи.

Отже, на психофізіологічному рівні люди суттєво відрізняються за типологічними особливостями нервової системи. По-перше, виділяють слабкий та сильний тип нервової системи, кожен з яких має різні особливості перебігу нервових процесів. Властивості нервових процесів (сила, врівноваженість, рухливість) тісно пов’язані з психофізіологічними особистісними якостями людини. Сила нервових процесів пов’язана з довгочасною витривалістю та витривалістю до екстремального напруження. Вона також пов’язана зі стійкістю. Врівноваженість нервових процесів забезпечує реакції на випадкові подразники. Від рухливості, лабільності та сили нервових процесів залежить швидкість перебігу розумових процесів і пам’яті. По-друге, вони передаються спадково. По-третє, вони є практично незмінними, за винятком окремих вікових періодів життя людини, внаслідок інтенсивного впливу гормонів.

За співвідношенням прояву властивостей нервової системи (сили, врівноваженості і рухливості) об’єднують у чотири типи темпераменту: холерик, сангвінік, флегматик, меланхолік. Вони тісно пов’язані з типологічними особливостями нервової системи та характеризують динамічну й емоційну сторони поведінки.