Гарячка як комплексна температурна і нетемпературна реакція на інтерлейкін-1.
Гарячка ‑ патологічний процес, у який втягується не тільки система терморегуляції, але й інші системи, насамперед імунна. Це стає зрозумілим, якщо врахувати, що лихоманка в еволюції виникла як реакція на інфекцію. Звертає на себе увагу також зв'язок між гарячкою і запаленням. Можна навіть сказати, що гарячка, імунітет (алергія) і запалення являють собою своєрідну тріаду, що визначає відповідь на дію мікроорганізму (відповідь "гострої фази"). Зв'язок між цими трьома реакціями настільки тісна, що окремо вони не існують, а розвинувшись, підтримують один одного.
Коли в організм проникає мікроорганізм і з нього звільняється токсин (він же піроген), на останній реагують макрофаги, які у відповідь на цей специфічний стимул виробляють і виділяють інтерлейкін-1 (ІЛ-1). Для нього, крім терморегуляційного центру, існує багато інших мішеней, у тому числі системи, відповідальні за імунітет і за запалення.
Як видно, ІЛ-1 діє на лімфоцити Т и В, стимулюючи їх до поділу і вироблення антитіл, а також лімфокінів. Друга мішень ІЛ-1 ‑ гепатоцити, що у відповідь на стимул синтезують і секретують у кров різні білки, у тому числі церулоплазмін, С-реактивний білок, фібриноген і т.д. Фібробласти реагують проліферацією, синтезом колагену, простагландинів. Ендотеліоцити в цій ситуації більше виробляють факторів коагуляції, простагландинів. Є мішені, що на ІЛ-1 реагують інакше. У м'язах спостерігається протеоліз, у хондроцитах підсилюється продукування колагенази і руйнується хрящова тканина.
У мозку й у цереброспінальній рідині при лихоманці збільшується кількість бета-ендорфіну. З цим зв'язують появу сонливості, марення, що спостерігаються при лихоманці. Болі в м'язах і суглобах теж пояснюються дією ІЛ-1.
Зміни в органах і системах при гарячці.
Крім розладів терморегуляції, при лихоманці спостерігається і цілий ряд інших, нетемпературних змін, у тому числі порушення обміну речовин, серцево-судинної і дихальної систем, секреторних і екскреторних функцій. Виникає цілий комплекс явищ, і важко розрізнити, яке з них залежить від впливу пірогену, інтерлейкіну-1 і безпосередньо від хвороби (пневмонія, інфаркт, гепатит), при якій виникла лихоманка.
Найбільш виражені зміни при гарячці спостерігаються в системі кровообігу. За правилом Лібермейстера, підвищення температури на 1°С супроводжується прискоренням пульсу на 8 – 10 ударів. Оскільки локальне зігрівання вузла – водія ритму серця – супроводжується почастішанням скорочень серця, то саме цим і пояснюють тахікардію при гарячці. Крім того, має значення підвищення тонусу симпатичних нервів. Ударний і хвилинний обєм крові збільшуються. У I стадії гарячки артеріальний тиск може підвищуватися, відбувається звуження судин шкіри і їхнє розширення у внутрішніх органах. У III стадії при критичному зниженні температури може наступити колапс унаслідок різкого зниження тонусу артерій.
Слід зазначити, що тахікардія при гарячці відмічається не завжди. При деяких інфекційних захворюваннях температура підвищується й у той же час спостерігається брадикардія. Прикладом цього є черевний і поворотний тиф – захворювання, що протікають із сильною інтоксикацією, коли серце реагує не стільки на високу температуру, скільки на дію токсичних речовин екзогенного й ендогенного походження.
Зовнішнє дихання у I стадії гарячки трохи сповільнюється. Надалі, при досягненні максимальної температури, дихання почащується, іноді в 2 – 3 рази. Оскільки при цьому глибина дихання зменшується, то легенева вентиляція істотно не змінюється. Порушення частоти дихання є наслідком підвищення температури головного мозку, що викликає почащення дихання (поліпное).
Система травлення при гарячці також піддається значним змінам – пригнічується відділення слини (язик сухий, обкладений), зменшується кількість і знижується кислотність шлункового соку, погіршується апетит. Гальмується активність травних ферментів. Спостерігається зниження секреції панкреатичного соку і жовчі. Виникає атонія кишок, запор і метеоризм. Однак вираженість цих явищ неоднакова й у значній мірі залежить від характеру захворювання. Наприклад, при грипі ці зміни менш виражені, ніж при черевному тифі.
Гарячка супроводжується змінами ендокринної системи – активізується система гіпофіз – наднирникові залози, спостерігаються ознаки стресу. При інфекційній гарячці підсилюється викид гормонів щитовидної залози, що забезпечує підвищення основного обміну.
У центральній нервовій системі спостерігаються зміни процесів збудження і гальмування. На електроенцефалограмі з'являється повільний альфа-ритм, характерний для гальмування кори великого мозку. При введенні пірогенів у людини можуть відмічатися безсоння, почуття розбитості, втома, головний біль. При інфекційних захворюваннях усі ці явища протікають значно важче: із втратою свідомості, маренням, галюцинаціями. Оскільки ці явища спостерігаються і при помірному підвищенні температури, то вони, мабуть, зв'язані не стільки з підвищенням температури, скільки з інтоксикацією.
Основний обмін при гарячці підвищений, хоча прямий зв'язок між активізацією обміну і підвищенням температури відсутній. Азотний баланс при ряді інфекційних захворювань стає негативним. Для гарячки характерна зміна водно-електролітного обміну. У I стадії спостерігається збільшення діурезу внаслідок підвищення артеріального тиску і припливу крові до внутрішніх органів. В II стадії, у результаті посилення продукування альдостерону, у тканинах затримується натрій, а отже і вода. Діурез зменшений. У III стадії збільшується виведення хлоридів, у тому числі натрію хлориду, вода "залишає" тканини, збільшується кількість сечі і поту.