2.4.4. Методи регулювання якості повітряного середовища

і зниження негативного впливу забруднюючих речовин на працівників

Методи регулювання параметрів повітряного середовища є

невід’ємною частиною загальнодержавного підходу до керування нав1

колишнім середовищем відповідно до стандарту ДСТУ ІSO 14001197

(Системи управління навколишнім середовищем. Київ, Держстандарт

України).

Методи керування якістю повітряного середовища можуть бути

класифіковані за рівнем значимості:

глобальний – «безвідходні» і передові технології, нові види пали1

ва й енергії, нові типи двигунів , міжнародне квотування викидів

різних інгредієнтів, міжнародні угоди в галузі екологічного

аудиту й ін.;

регіональний – організаційно1планувальні (вибір території і роз1

ташування промислових об’єктів); організаційно1економічні

(ліцензування діяльності, регіональне квотування викидів, уста1

новлення плати за викиди, штрафні санкції, страхування еколо1

гічних ризиків, пільги); нормативно1правові (установлення гра1

нично допустимих концентрацій забруднюючих речовин у пові1

тряному середовищі, установлення гранично допустимих вики1

дів на джерелах викидів, нормування технологічних викидів,

вимоги по інвентаризації викидів); вибір технологій, палива,

застосування ефективних методів очищення й уловлювання заб1

руднюючих речовин;

підприємства – зниження викидів у джерелі утворення (техноло1

гічні методи, вибір устаткування і рівень його обслуговування,

автоматизація технологічних процесів, придушення шкідливих

речовин у зоні утворення, герметизація устаткування, уловлю1

вання забрудненого повітря й ефективне очищення його, венти1

ляція, контроль якості повітряного середовища, відбір персона1

лу і контроль стану його здоров’я);

на робочому місці – герметизація (локалізація) робочого місця і

створення в ній нормальних параметрів повітряного середови1

ща, застосування засобів індивідуального захисту, організаційні

методи роботи.

Успіх функціонування системи керування параметрами повітряно1

го середовища, що діє на людину, залежить від ефективності всіх її іє1

рархічних і функціональних рівнів. Однак, для сучасного підприєм1

ства найбільш розповсюдженим інженерним методом впливу на атмо1

сферу є організація повітрообміну (вентиляція) у приміщеннях, а

також локалізація джерел викидів з наступним видаленням забрудне1

ного повітря і його очищенням (аспірація).

2.4.5. Вентиляція

Вентиляцією називають організований і регульований повітрообмін,

що забезпечує видалення з приміщення забрудненого повітря і подачу

на його місце свіжого. Задачею вентиляції є забезпечення чистоти пові1

тря і заданих метеорологічних умов у виробничих приміщеннях. За

способом переміщення повітря розрізняють системи природної, меха$

нічної і змішаної вентиляції. Головним параметром вентиляції є

повітрообмін, тобто обсяг повітря, що видаляється (Lв) або надходить у

приміщення (Lп).

Для ефективної роботи вентиляції необхідно дотримувати ряду вимог:

1. Обсяг припливу повітря Lп у приміщення повинний відповідати обсягу

витяжки Lв. Різниця між цими обсягами не повинна перевищувати 10–15%.

Можлива організація повітрообміну, коли обсяг припливного повітря більше

обсягу повітря, що видаляється. При цьому в приміщенні створюється над1

лишковий тиск у порівнянні з атмосферним, що виключає інфільтрацію заб1

руднюючих речовин у дане приміщення. Така організація вентиляції здій1

снюється у виробництвах, що пред’являють підвищені вимоги до чистоти

повітряного середовища (наприклад, виробництво електронного устаткуван1

ня). Для виключення витоків із приміщень з підвищеним рівнем забруднен1

ня обсяг повітря, що видаляється з них, повинен перевищувати обсяг повітря,

що надходить. У такому приміщенні створюється незначне зниження тиску в

порівнянні з тиском у зовнішньому середовищі.

2. При організації повітрообміну необхідно свіже повітря подавати в ті

частини приміщення, де концентрація шкідливих речовин мінімальна, а вида1

ляти повітря необхідно з найбільш забруднених зон. Якщо щільність шкідли1

вих газів нижче щільності повітря, то видалення забрудненого повітря вико1

нується з верхньої частини приміщення, при видаленні шкідливих речовин із

щільністю більшою – з нижньої зони.

3. Система вентиляції не повинна створювати додаткових шкідливих і

небезпечних факторів (переохолодження, перегрів, шум, вібрацію, пожежо1

вибухонебезпечність).

4. Система вентиляції повинна бути надійної в експлуатації і економіч1

ною.

Визначення необхідного повітрообміну при загальнообмінній вентиляції.

Відповідно до санітарних норм усі виробничі і допоміжні приміщення повин1

ні вентилюватися. Необхідний повітрообмін (кількість повітря, що подається

176

177

чи видаляється з приміщення) в одиницю часу (L, м3/год) може бути визна1

чений різними методами в залежності від конкретних умов.

1. При нормальному мікрокліматі і відсутності шкідливих речовин пові1

трообмін може бути визначений по формулі:

L = n · L ’, (2.2)

де n – число працюючих;

L’ – витрата повітря на одного працюючого, прийнята у залежності від об’єму

приміщення, що приходиться на одного працюючого V’, м3 (при

V’ < 20 м3 L’ = 30 м3/год; при V’ = 20...40 м3 L’ = 20 м3/год; при V’ > 40 м3 і при

наявності природної вентиляції повітрообмін не розраховують); при відсут1

ності природної вентиляції (герметичні кабіни) L’ = 60 м3/год).