2.2.3. Організація праці на робочому місці

Організація праці на робочому місці – це комплекс заходів, що

забезпечують трудовий процес та ефективне використання знарядь

виробництва і предметів праці.

Робоче місце – це зона, яка оснащена технічними засобами і в якій

відбувається трудова діяльність працівника чи групи працівників.

Організація праці на робочому місці полягає у виборі робочої пози та

системи робочих рухів, визначення розмірів робочої зони та розміщення

у ній органів керування, інструментів, заготовок, матеріалів, пристроїв і

та ін., а також у виборі оптимального режиму праці та відпочинку.

Робоча поза. Правильно вибрана робоча поза сприяє зменшенню

втоми та збереженню працездатності працівника. Робоча поза може

бути вільною або заданою (табл. 2.3).

Вільна поза роботи означає можливість працювати поперемінно

сидячи і стоячи. Це найбільш зручна поза, бо дозволяє чергувати

завантаження м’язів та зменшує загальну втому.

Задані робочі пози – сидячи або стоячи. Робоча поза «сидячи» най1

більш зручна, вона може застосовуватись для робіт з невеликими

фізичними зусиллями, з помірним темпом, потребуючих великої точ1

ності. Поза «стоячи» є найбільш тяжкою, бо вимагає витрачати енер1

гію і на виконання роботи і на підтримку тіла у вертикальному чи

похилому положенні, що зумовлює швидке стомлення.

Система робочих рухів. Основним принципом при виборі системи

робочих рухів є принцип «економії рухів», який сприяє підвищенню

154

155

продуктивності праці і, у той же час, зменшенню стомлюваності, кіль1

кості помилок і травматизму.

Принципи «економії рухів» полягають у наступних положеннях:

обидві руки повинні починати і закінчувати рух одночасно; руки не

повинні бути бездіяльними, окрім періодів відпочинку; рухи рук

повинні виконуватись одночасно у протилежних і симетричних

напрямках; найкращою є така послідовність дій, яка вміщує наймен1

ше число елементарних рухів; руки слід звільняти від усякої роботи,

яка може успішно виконуватись ногами чи іншими частинами тіла;

при можливості об’єкт праці має закріплюватись за допомогою спе1

ціальних пристроїв, щоб руки були вільні для виконання операцій.

Робота має організовуватись так, щоб ритм робочих операцій був, за

можливості, чітким та природнім, а послідовність рухів такою, щоб один

рух легко переходив у інші. Рух менш стомлюючий, якщо він відбуваєть1

ся у напрямку, що співпадає з напрямком сили тяжіння. Різкі коливання

швидкості та невеликі перерви у русі мають бути виключені.

Слід також враховувати ряд положень щодо швидкості руху рук людини:

там, де вимагається швидка реакція, слід використовувати рух «до себе»;

Таблиця 2.3.

Характеристика робочих поз людини

Робоча поза Зусилля, Н Рухливість

під час роботи

Радіус

робочої зони,

мм

Особливості

діяльності

Сидячи1стоячи

(поперемінно)

50…100 Середня

(можливість

періодичної

зміни пози)

500…750 Достатньо вели1

кий огляд і зона

досяжності рук

Сидячи до 80 Обмежена 380…500 Невелика статична

стомлюваність,

більш спокійне по1

ложення рук,

можливість вико1

нання точної ро1

боти

Стоячи 100…120 Велика

(вільність пози

і рухів)

750 та

більше

Краще використо1

вування сили,

більший огляд; пе1

редчасна стомлю1

ваність

швидкість руху зліва направо для правої руки більша, ніж у зворотному

напрямі; обертові рухи у 1,5 рази швидше, ніж поступальні; плавні криволі1

нійні рухи рук швидші, ніж прямолінійні з миттєвою зміною напрямку; рухи

з великим розмахом швидші; рухи, орієнтовані механізмами, швидші, ніж

рухи, орієнтовані «на око»; рухи слід обмежувати обмежувачами скрізь, де це

можливо. Також слід уникати рухів, метою яких є точне встановлення вруч1

ну, наприклад, збіг двох рисок мікрометра; вільні ненапружені рухи викону1

ються швидше, легше і точніше, ніж вимушені рухи, що визначаються певни1

ми обмежувачами; точні рухи краще виконувати сидячи, ніж стоячи. Макси1

мальна частота рухів руки (при згинанні та розгинанні) – біля 80; ноги – 45,

корпуса – 30 раз на хвилину, а пальця – 6 раз і долоні – 3 рази на секунду.

Оснащення робочого місця. Оснащення та обладнання робочого

місця залежить від виконуваної роботи (технологічних операцій), від

характеру роботи (розумова, фізична, тяжка, монотонна) та від умов

праці (комфортні, нормальні, несприятливі).

Безпосередньо на робочому місці слід передбачати інформаційне

устаткування і органи управління, а також технологічну оснастку

(опорні елементи, швидкодіючі затискачі, шарнірні монтажні голов1

ки, настільні бункери і касети з гніздами і та ін.); додаткове обладнан1

ня (робочий стіл, сидіння оператора, підставка для ніг, шафа для

інструментів та ін.); транспортні засоби (транспортери, підвісні кон1

веєри і та ін.); пристрої для укладення матеріалів, заготовок, готових

виробів; засоби сигналізації; засоби техніки безпеки.

Робоче місце працівника (особливо, оператора) характеризує два

поля: інформаційне поле (простір із засобами відображення інформа1

ції) і моторне поле (простір з органами управління та об’єктом праці).

В інформаційному полі зорового спостереження (рис. 2.1) виділя1

ють три зони: у зоні 1 розміщують засоби відображення інформації,

які використовуються дуже часто і вимагають точного та швидкого

зчитування інформації; у зоні 2 – засоби інформації, які використову1

ються часто і вимагають менш точного і швидкого зчитування інфор1

мації; у зоні 3 – засоби відображення інформації, які використовують1

ся рідко.

В моторному полі (рис. 2.2) теж виділяють три зони: 1 – зона опти1

мальної досяжності, в якій розміщують дуже важливі і дуже часто

використовувані (більше 2 раз за хвилину) органи управління; 2 –

зона легкої досяжності, в якій розміщують часто використовувані (2

рази за хвилину) органи управління; 3 – зона досяжності, в якій роз1

міщують рідко використовувані (менше 2 раз за хвилину) органи

управління. Зони в моторному полі при виконанні робочих операцій

при робочій позі «стоячи» наведені на рис. 2.3.

156

157

Приклади організації робочого місця монтажника радіоапаратури

та токаря представлені на рис. 2.4 та 2.5.

Вимоги виробничої санітарії до робочого місця. Кожне робоче міс1

це повинно:

обладнуватись необхідними засобами колективного захисту;

укомплектовуватись необхідними засобами індивідуального за1

хисту;

Рис. 2.1. Зони в полі зорового спостереження:

а–в горизонтальній площині; б – у вертикальній площині

Горизонтальна

лінія погляду

Нормальна

лінія погляду

120î

60î

30î

15î

3

2

1

120î

60î

30î

à á

Рис. 2.2. Зона в моторному полі при виконанні ручних операцій

та розміщення органів управління при робочій позі «сидячи»:

1 – зона оптимальної досяжності; 2 – зона легкої досяжності; 3 – зона досяжності

ìì

1400

1200

1000

800

600

400

200

0

ìì

600

400

200

0

200

400

400 200 0 200 400 ìì 600 400 200 0 200 400 ìì

Край робочої

поверхні

120o

60o

3

3

2 1 2

3

мати достатнє природне

та штучне освітлення;

мати параметри мікроклі1

мату відповідно до санітарних

норм;

мати вентиляцію;

мати параметри інших са1

нітарно1гігієнічних факторів

такими, що не перевищують

гранично допустимих значень

відповідних нормативних

документів.

Вибір оптимального режи_

му роботи і відпочинку. Під

час роботи від працівника

вимагається підвищена увага,

певна швидкість виконання

окремих технологічних опера1

цій, швидка переробка одержа1

ної інформації, точна коорди1

нація рухів і ін., що може

викладати перевантаження і

перевтому організму та зни1

ження працездатності. До

таких же наслідків призводить

і монотонна робота при вико1

нанні спрощених одноманіт1

них операцій у примусовому

режимі та заданій позі (напри1

клад, при роботах на конвеєрах

чи поточно1механізованих лі1

ніях). Таку перевтому можна

зменшити створенням опти1

мального режиму праці і відпо1

чинку.

Під оптимальним режимом

праці і відпочинку слід розумі1

ти таке чергування періодів

праці і відпочинку, при якому

158

1300

1100 1

1300 1300

775 1225

2

Рис. 2.3. Зони в моторному полі при виконанні

ручних операцій при робочій позі «стоячи»:

1 – оптимальна робоча зона;

2 – зона досяжності рук

при фіксованому положенні ніг

3

4

2 1

5

Рис. 2.4. Організація робочого місця

монтажника радіоапаратури (робочі столи

розташовані один за одним):

1– робочий стіл (1300 х 700 мм);

2– шафа для зберігання матеріалів

та інструментів (960 х 900 мм);

3 – стілець (діаметр сидіння 350 мм);

4 – стіна; 5 – виробнича площа,

що зайнята робочим місцем

(заштрихована і обмежена пунктиром)

досягається найбільша

ефективність трудової

діяльності людини і хо11

роший стан її здоров’я.

Оптимальний режим

праці і відпочинку дося1

гається: паузами та пе1

рервами в роботі (для

прийому їжі, обігріван1

ня, охолодження), змі1

ною форми роботи (на1

приклад, розумової і

фізичної), зміною умов

довкілля (наприклад,

роботою при низьких і

нормальних температу1

рах), усуненням моно1

тонності в роботі, відпо1

чинком у спеціальних

кімнатах психологічно1

го розвантаження і від1

починку, використанням психічного впливу музики.

Чергування праці і відпочинку встановлюють в залежності від

зміни працездатності людини на протязі робочого дня (рис. 2.6). На

початку зміни завжди має місце стадія «впрацьовування» або нарос1

таючої працездатності (1), коли відбувається відновлення робочих

навичок. Тривалість цього періоду 0,5…1,5 години в залежності від ха1

рактеру праці і тривалості попередньої перерви в роботі. Швидкість і

точність дій у цей період невеликі. Потім настає стадія високої стій1

кої працездатності (2) тривалістю до 3 годин в залежності від харак1

теру роботи, ступеню підготовки та стану працівника. Після цього

наступає стадія зменшення працездатності або стація розвитку втоми

(3), рухи уповільнюються і увага розсіюється, сприйняття приту1

пляється. В цей час, звичайно, роблять обідню перерву.

Після обідньої перерви впрацьовування настає швидко – за 10…15

хвилин, бо робочі навики не втрачені. Працездатність у другій поло1

вині дня дещо нижча, ніж до обіду, і становить 80…90% дообіднього

рівня. Через 2,5…3 години після обідньої перерви працездатність

зменшується і в кінці робочого дня приблизно сягає рівня, який був

на початку робочого дня.

159

II

I III

9 8

7

6 5

4

11 1 2 3

10

Рис. 2.5. Організація робочого місця токаря:

I – зона обслуговування, II – робоча зона,

III – зона розміщення заготовок та деталей;

1 – верстат, 2 – екран,

3 – лоток, 4 – столик, 5 – тара, 6 – грати,

7 – тумбочка, 8 – стілець, 9 – пульт зв’язку,

10 – урна для сміття, 11 – планшет для креслень

Для зменшення стомлення встановлюють регламентовані перерви

в роботі у періоди, що передують зменшенню працездатності. Так, при

тяжкій фізичній праці рекомендують часті (через 2…2,5 години)

короткі перерви (по 5…10 хвилин), а при розумовій праці ефективні

довгі перерви на відпочинок і переключення на фізичну роботу.

Загальна тривалість відпочинку встановлюється у відсотках до трива1

лості робочої заміни: при фізичній роботі вона має становити 4…20%,

при роботі із нервовою напругою – 14…25%, а при розумовій праці –

до 10…12%.

Зараз, при дефіциті м’язових зусиль (рухова недостатність) з одно1

часним збільшенням нервової напруги така форма відпочинку, як спо1

кій, не може задовольнити потреби організму. Тому під час перерв у

роботі рекомендується активний відпочинок, наприклад, спеціально

розроблені комплекси виробничої гімнастики.

160

Рис. 2.6. Зміна працездатності (продуктивності праці) на протязі робочого дня:

1 – стадія «впрацьовування» (наростаючої працездатності);

2 – стадія високої стабільної працездатності;

3 – стадія зменшення працездатності (розвитку втоми)

120

100

80

60

40

20

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Робоча зміна, год.

Рівень працездатності

Обідня перерва

1 2 3 1 2 3

161