2002. Наприклад, максимальні межі вогнестійкості несучих стін змен1

шуються з 2,5 години для І ступеня вогнестійкості до 0,5 годин для

IVа ступеня, а максимальні межі поширення вогню по них складають

0 Для I, II, III, iiIа ступенів і 40 см для ступенів iiIб, IV, iVа. Для V сту1

пеня показники вогнестійкості усіх типів будівельних конструкцій не

нормуються.

Перевірка відповідності будівельних конструкцій вимогам пожеж1

ної безпеки здійснюється у відповідності до вимог СНиП і ДБН.

В умовах пожежі за незначний час різко підвищується температу1

ра, виникають динамічні навантаження від падаючих уламків елемен1

тів будівель та пролитої для гасіння пожежі води, можливе різкі коли1

вання температур та тиску ,які можуть призвести до руйнування окре1

мих конструкцій і будівлі в цілому. Зрозуміло, що стійкість до впливу

факторів пожежі визначається, перш за все, матеріалами, з яких вико1

нано будівельні конструкції.

Вогнестійкість кам’яних конструкцій визначається їх перетином,

конструктивним виконанням, теплофізичними властивостями мате1

ріалів. Велику межу вогнестійкості мають конструкції з глиняної

цегли. В умовах пожежі цегляні конструкції задовільно витримують

нагрівання до 700–900оС, не знижуючи міцність та не руйнуючись.

Здатність залізобетонних конструкцій протистояти вогню зал1

ежить від інтенсивності та тривалості температурного впливу, класу

бетону, арматури та виду заповнювача, розмірів та конфігурації кон1

струкції. Негорючість та відносно невелика теплопровідність бетону

забезпечують таку його вогнестійкість, що задовольняє вимогам без1

пеки. У той же час слід зауважити, що кам’яні та залізобетонні кон1

струкції не можуть чинити опір впливу пожежі без кінця.

Незахищені металеві конструкції під впливом високої температури

деформуються, втрачають свою несучу здатність та завалюються.

Вони мають невисоку межу вогнестійкості (15 хв.), що визначається

часом нагріву до критичної температури, яка для конструкцій різних

сталей складає, в середньому, 470–550оС, з алюмінієвих сплавів –

165–225оС. Щоб обмежити зниження міцності металевих конструк1

цій в умовах пожежі необхідно зменшити швидкість їх нагріву. Для

410

цих цілей використовують два методи захисту: тепловідвід та

теплоізоляцію. Тепловідвід здійснюється охолодженням порожни1

стих металевих конструкцій рідиною, що циркулює, заповненням

порожнистих колон бетоном чи водою, зрошенням металевих кон1

струкцій струменем води. Вогнезахист методом теплоізоляції здій1

снюється, в основному, трьома способами: збільшенням товщини

захисного шару шляхом обкладення цеглою, бетонуванням, штукату1

ренням встановленням теплоізолюючих облицювань (екранів); нане1

сенням вогнезахисних покриттів.

Дерев’яні будівельні конструкції, природно, мають підвищену

пожежну небезпеку. Низька температура займання (280–300оС) приз1

водить до того, що дерев’яні конструкції можуть загорятися навіть

при незначному осередку пожежі, а полум’я може поширюватися зі

швидкістю до 2 м/хв. Все це створює серйозну пожежну небезпеку і

потребує вогнезахисту деревини та конструкцій, що виконані з неї. До

поширених способів вогнезахисту дерев’яних конструкцій відносять

традиційне штукатурення, завтовшки до 30 мм, а також вогнезахисне

просочування, глибина якого може коливатися від 1 до 15 мм в залеж1

ності від технології її проведення. Вибір способу вогнезахисту дереви1

ни та параметрів його реалізації проводять з урахуванням конструк1

тивних, технологічних і техніко1економічних вимог, що висуваються

до вогнезахищеної деревини, та згідно з умовами її використання.

Особливу пожежну небезпеку являють полістирольний пінопласт,

що використовується для теплоізоляції легких покриттів, різноманіт1

ні оздоблювальні вироби з полімерних матеріалів, килимові та пла1

стикові покриття та текстильні матеріали підлог тощо. Всі вони, як

правило, вельми пожежонебезпечні, тому що є горючими матеріала1

ми, мають високу димотворну здатність, при горінні виділяють ток1

сичні продукти. Для зменшення пожежної небезпеки, взагалі, та

швидкості поширення пожежі, зокрема, необхідно зводити до мініму1

му об’єм використання подібних речовин та матеріалів на об’єкті, а

найбільш радикальним і ефективним заходом є повна відмова від їх

використання або заміна на більш пожежобезпечні.

Одним з найпоширеніших у будівництві заходів для запобігання

можливості розповсюдження пожежі на сусідні будівлі та споруди є

протипожежні відстані, які, крім того, створюють сприятливі умови

для забезпечення маневрування, встановлення, розгортання пожеж1

ної техніки та підрозділів пожежної охорони. Потрібні величини про1

типожежних відстаней наведені у додатку 3.1 до ДБН 360192. Цим

документом регламентуються протипожежні відстані між житловими,

громадськими і допоміжними будинками промислових підприємств,

411

відстані від житлових, громадських, адміністративно1побутових буді1

вель до виробничих будинків, промислових підприємств, сільськогос1

подарських будівель і споруд. Чинними будівельними нормами вста1

новлюються відстані між виробничими будинками промислових під1

приємств, будинками і спорудами сільськогосподарських підпри1

ємств, протипожежні відстані від житлових і громадських будинків до

трамвайних, тролейбусних, автобусних парків, депо метрополітену,

складів з горючими речовинами.

Протипожежні відстані не дозволяється захаращувати, використо1

вувати для складування матеріалів та устаткування, стоянок транс1

порту, будівництва та встановлення тимчасових будівель, споруд,

індивідуальних гаражів.

Для запобігання розповсюдженню пожежі та продуктів горіння з

приміщень або пожежного відсіку з осередком пожежі в інші примі1

щення, створюють протипожежні перешкоди. Протипожежна переш1

кода – це будівельна конструкція, інженерна споруда чи технічний

засіб, що має нормовану межу вогнестійкості і перешкоджає поширен1

ню вогню. Вогнестійкість протипожежної перешкоди визначається

вогнестійкістю її елементів, до яких належать огороджувальні частини,

конструкції, що забезпечують стійкість перешкоди, елементи опори та

вузли кріплення. Тому межі вогнестійкості вказаних вище елементів

не повинні бути меншими, ніж потрібні межі вогнестійкості огороджу1

вальної частини протипожежної перешкоди. До протипожежних

перешкод належать: протипожежні стіни, перегородки, перекриття,

зони, тамбури1шлюзи, двері, вікна, люки, клапани, гребені, тощо.

Вертикальні перешкоди, що розділяють будівлю за висотою, нази1

вають протипожежними стінами, а об’єм будинку (споруди), виділе1

ний протипожежними стінами – пожежним відсіком. Якщо верти1

кальна перешкода відділяє одне приміщення від іншого в межах

поверху ,то її іменують протипожежною перегородкою, а приміщення,

що розділяють, називають секціями. Протипожежні двері, вікна, воро1

та, люки, клапани тощо служать для захисту дверних та віконних про1

різів, а також отворів для прокладання технологічних комунікацій.

Гребені, козирки, діафрагми, пояси обмежують розповсюдження

пожежі по поверхнях конструкцій, по рідині, що розлита, та інших

горючих матеріалах. За допомогою перешкод, які обмежують розпов1

сюдження пожежі та продуктів горіння, можуть бути створені безпеч1

ні зони або приміщення для тривалого чи короткочасного перебуван1

ня людей, що сприяє успішному проведенню операцій їх рятування у

разі пожежі. Типи протипожежних перешкод та їх мінімальні межі

вогнестійкості приведені в ДБН В.1.11712002. У цьому ж документі,

412

відповідних інших ДБН та нормативних актах визначені поняття, сут1

ність межі використання, кількісні параметри решти способів та засо1

бів попередження розповсюдження і розвитку пожежі.

Захист людей у разі пожежі є найважливішим завданням всієї

системи протипожежного захисту. Вирішення цього завдання стано1

вить велику складність, оскільки має власну специфіку та здійснюєть1

ся іншими шляхами, ніж захист будівельних конструкцій чи мате1

ріальних цінностей.

Рятування являє собою вимушене переміщення людей назовні при

впливові на них небезпечних факторів пожежі або при виникненні без1

посередньої загрози цього впливу. Вимушений процес руху людей з

метою рятування називається евакуацією. Евакуація людей із будівель

та споруд здійснюється через евакуаційні виходи. Шляхом евакуації є

безпечний для руху людей шлях, який веде до евакуаційного виходу.

Евакуаційний вихід – це вихід з будинку (споруди) безпосередньо

назовні або вихід із приміщення, що веде до коридору чи сходової

клітки безпосередньо або через суміжне приміщення. Виходи вважа1

ються евакуаційними, якщо вони ведуть із приміщень:

першого поверху безпосередньо назовні або через вестибюль,

коридор, сходову клітку;

будь1якого поверху, крім першого у коридор, що веде на внутріш1

ню сходову клітку або безпосередньо на зовнішні відкриті сходи;

у сусіднє приміщення на тому ж поверсі, яке забезпечене вихода1

ми, зазначеними у попередніх пунктах;

цокольного, підвального, підземного поверху назовні безпосе1

редньо через сходову клітку або коридор, що веде на сходову клітку,

яка має вихід назовні.

Із приміщень, розташованих на другому та більш високих поверхах

(висотою не більше 30 м) допускається передбачати евакуаційний

(запасний) вихід на зовнішні сталеві сходи. Кількість евакуаційних

виходів із приміщень та з кожного поверху будівель потрібно прийма1

ти за ДБН В.1.11712002, але не менше двох. Евакуаційні виходи

повинні розташовуватись розосереджено. Мінімальну відстань між

найбільш віддаленими один від одного евакуаційними виходами з

приміщення можна визначати за формулою:

L = 1,5√П,

де П – периметр приміщення.

Ширина шляхів евакуації в світлі повинна бути не менша 1 м, висо1

та проходу – не менша 2 м. Улаштування гвинтових сходів на шляхах

413

евакуації не допускається. Між маршами сходів необхідно передбача1

ти горизонтальний зазор не менше 50 мм.

Двері на шляху евакуації повинні відкриватися за напрямком

виходу з приміщення. Двері на балкони та площадки, призначені для

евакуації з приміщень із одночасним перебуванням не більше 15 лю1

дей, а також із комор з площею не більше 200 м2 та санітарних вузлів,

допускається проектувати такими, що відкриваються в середину при1

міщення. Улаштування розсувних та в’їзних дверей на шляхах евакуа1

ції не допускається. Мінімальна ширина дверей на шляхах евакуації

повинна бути 0,8 м. Ширина зовнішніх дверей сходових кліток повин1

на бути не менша ширини маршу сходів.

Відстань від найбільш віддаленого робочого місця до найближчого

евакуаційного виходу із приміщення безпосередньо назовні або на

сходову клітку не повинна перевищувати значень, наведених у ДБН

В1.11712002.

Шляхи евакуації людей на випадок пожеж мають забезпечити ева1

куацію в терміни, що не перевищують значень, приведених у табл. 4.2.

Таблиця 4.2

Необхідний час евакуації людей (хв.) із виробничих будинків

І і ІІ ступеню вогнестійкості відповідно до СНиП ІІ_2_80

Категорія

виробництва

Об’єм приміщення, тис. м3

до 15 30 40 50

А, Б 0,50 0,75 1,00 1,50

В 1,25 2,00 2,00 2,50

Г, Д Не

обмежується

При проміжних значеннях об’ємів

необхідний час варто визначати інтерполяцією

Виконання нормативних вимог до шляхів евакуації ще не гарантує

повного успіху евакуації людей у разі пожежі. Для забезпечення орга1

нізованого руху під час евакуації та попередження паніки технічні

рішення повинні бути доповнені організаційними заходами, до яких,

передусім, відносяться інструктаж та навчання персоналу. З цією ж

метою розробляють плани евакуації з будівель та місць з масовим

перебуванням людей.

414

План евакуації складається з двох частин: графічної і текстової.

Графічна частина являє собою план поверху або приміщення, на який

нанесено пронумеровані евакуаційні шляхи і виходи з маршрутами

руху. Маршрути руху до основних евакуаційних виходів зображують1

ся суцільними лініями зі стрілками зеленого кольору, маршрути до

запасних виходів – пунктирними зеленими лініями зі стрілками.

Окрім маршруту руху на плані позначаються місця розташування

засобів оповіщення та пожежогасіння.

Текстова частина плану евакуації, яка являє собою таблицю з пере1

ліком та послідовністю дій у разі пожежі для конкретних посадових

осіб і працівників, затверджується керівником об’єкту. План евакуації

вивішується на видному місці, а його положення повинні систематич1

но відпрацьовуватись на практиці.

Дуже важливо для безпеки людей створити протидимний захист

приміщень і особливо шляхів евакуації. Протидимний захист забезпе1

чується обмеженням розповсюдження продуктів горіння по будівлях

та приміщеннях, ізоляцією можливих місць виникнення пожежі, при1

мусовим видаленням диму. Ці задачі вирішуються за допомогою

об’ємно1планувальних та конструктивних рішень при проектуванні

об’єктів, деякими технологічними прийомами в процесі будівництва,

завдяки використанню спеціальних пристроїв і вентиляційних

систем, які призначені для видалення диму, зниження температури і

конденсації продуктів горіння.

Виявлення та гасіння пожежі є важливою складовою у справі

забезпечення пожежної безпеки.

Для своєчасного здійснення заходів з евакуації людей, включення

стаціонарних установок пожежогасіння, виклику пожежників тощо,

вибухопожежонебезпечні об’єкти обладнуються системами пожежної

сигналізації, запуск яких може здійснюватись автоматично або вручну.

Система пожежної сигналізації повинна швидко виявляти місця

виникнення пожежі, надійно передавати сигнал на приймальнокон1

трольний прилад і до пункту прийому сигналів про пожежу, перетво1

рювати сигнал про пожежу у сприйнятливу для персоналу об’єкту, що

захищується, форму, вмикати існуючі стаціонарні системи пожежога1

сіння, забезпечувати самоконтроль функціонування.

До складу будь1якої системи пожежної сигналізації входять

пожежні сповіщувачі, приймальний прилад та автономне джерело

електроживлення.

Пожежний сповіщувач – це пристрій для формування сигналу

про пожежу. В залежності від способу формування сигнали ПС бува1

ють ручні та автоматичні.

415

Ручний сповіщувач являє собою технічний пристрій (кнопка, тум1

блер тощо), за допомогою якого особа, яка виявила пожежу, може пода1

ти повідомлення на приймальний прилад або пульт пожежної сигналіза1

ції. Ручні сповіщувачі встановлюються всередині приміщень на відстані