Глава 40 Цивільного кодексу України «Зобов’язання, що виника1

ють внаслідок заподіяння шкоди» регулює загальні підстави відшко1

дування шкоди і у т. ч. відповідальність за ушкодження здоров’я і

смерть працівника у зв’язку з виконанням ним трудових обов’язків.

Карний кодекс України містить розділ Х «Злочини проти вироб1

ництва», 271–275 статті якого встановлюють кримінальну відпові1

дальність за порушення вимог охорони праці, які привели до ушко1

дження здоров’я або смерті працівника або створили ситуацію, що

загрожує життю людей.

Крім вищезазначених законів, правові відносини у сфері охорони

праці регулюють інші національні законодавчі акти, міжнародні дого1

вори та угоди, до яких Україна приєдналася в установленому порядку,

50

51

підзаконні нормативні акти: Укази і розпорядження Президента Укра1

їни, рішення Уряду України, нормативні акти міністерств та інших

центральних органів державної влади. На сьогодні кілька десятків

міжнародних нормативних актів та договорів, до яких приєдналася

Україна, а також більше сотні національних законів України безпосе1

редньо стосуються або мають точки перетину із сферою охорони

праці. Для регулювання окремих питань охорони праці у відповідно1

сті з Законом «Про охорону праці» діють майже 2000 підзаконних

нормативних актів. Всі ці документи створюють єдине правове поле

охорони праці в нашій країні.

1.3.2. Принципи державної політики в галузі охорони праці

Ст. 2 Закону України «Про охорону праці» встановлює, що дія

його поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб, які відповід1

но до законодавства використовують найману працю, та на всіх пра1

цюючих.

У ст. 4 Закон визначає, що засади державної політики в галузі охо1

рони праці базуються на 10 основних принципах.

1. Пріоритет життя і здоров’я працівників, повна відповідаль_

ність роботодавця за створення належних, безпечних і здо_

рових умов праці.

Цей принцип вимагає від всіх суб’єктів господарювання того, щоб

в разі реконструкції, модернізації виробництв, при розробці нових

технологічних процесів передусім розглядалися питання впливу цих

робіт на життя і здоров’я працівників. Економічна доцільність не

повинна йти всупереч охороні праці. Роботодавець несе повну відпо1

відальність за стан охорони праці на підконтрольних йому об’єктах

господарювання.

2. Підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення

суцільного технічного контролю за станом виробництв,

технологій та продукції, а також сприяння підприємствам

у створенні безпечних та нешкідливих умов праці.

Контроль за станом охорони праці здійснюється органами держав1

ного нагляду, трудовими колективами підприємств та організацій,

професійними спілками та іншими громадськими організаціями,

функціями яких є не лише з’ясування недоліків, а й діяльність спря1

мована на запобігання травматизму та професійним захворюванням.

Питання державного нагляду і громадського контролю детально роз1

глядаються у цьому підручнику.

3. Комплексне розв’язання завдань охорони праці на основі

загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього

питання та з урахуванням інших напрямів економічної і

соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та

охорони довкілля.

Вирішення проблем охорони праці в більшості випадків вимагає

комплексності. З цією метою в країні кожні п’ять років приймається і

виконується Національна програма покращання стану безпеки, гігієни

праці та виробничої санітарії, інші програми, реалізація яких сприяє

покращанню наглядової, навчально1методичної та контрольної діяль1

ності у сфері охорони праці; розробці нових методів, систем і засобів

діагностики устаткування, попередження та локалізації аварій на

потенційно небезпечних об’єктах; розробці нових технічних засобів

захисту працюючих від небезпечних та шкідливих виробничих факто1

рів; створенню нових безпечних технологій тощо.