Тема 1.2 Закономірності, принципи і фактори розміщення продуктивних сил.

Закономірності розміщення продуктивних сил.

Розміщення продуктивних сил – це результат дії об’єктивних законів і закономірностей, а також суб’єктивних процесів, що виникають в результаті діяльності людини.

Вихідною позицією для характеристики закономірностей є термін "закон". Закон розглядається наукою як необхідне, суттєве, стійке, повторюване відношення між явищами в природі і суспільстві. Економічні закони – це наукова абстракція, центральна категорія науки. Вони відображають об’єктивно існуючі, найзагальніші стійкі зв’язки у виробничих відносинах. Закони не належать до сфери явищ. Це категорії сутності. Отже, економічний закон – це причинно-наслідкові зв’язки у процесі розвитку суспільства.

Економічні закони, що відображають найбільш істотні, стійкі, об’єктивні причинно-наслідкові зв’язки і відносини між суспільними процесами і територіями, дістали назву закономірностей розміщення продуктивних сил [5, с. 16]. Закономірності розміщення продуктивних сил є модифікацією економічних законів у специфічних умовах конкретної території. Вони є просторовою формою економічних законів і характеризуються загальними з ними рисами. До основних із них належать такі:

1. Закономірність раціонального (ефективного) розміщення продуктивних сил. Вона випливає із загального економічного закону економії праці. Ця закономірність має забезпечувати постійне зростання продуктивності суспільної праці на основі її всебічної інтенсифікації за найменших сукупних витрат. Закономірність раціонального розміщення продуктивних сил реалізується насамперед через принцип розміщення виробництва з огляду на приближення його до джерел сировини, палива, робочої сили і споживача.

Зниження або недостатнє зростання ефективності суспільного виробництва засвідчує, що розміщення продуктивних сил не можна визначити раціональним.

2. Закономірності пропорційного розміщення продуктивних сил випливає з економічного закону концентрації виробництва. Пропорційність розміщення – співрозмірність, співвідношення між окремими елементами і сферами суспільного виробництва та існуючими можливостями. Пропорційність має забезпечуватися між усіма елементами суспільного виробництва (соціальними, економічними, природними) на будь-якій території. Це стосується також пропорцій всередині міста, між містами, між екологічними районами всередині них тощо.

Для визначення економічної суті територіальних пропорцій в економіці проводять аналіз синтетичних економічних показників, які відображають роль кожного району у валовому суспільному продукті, національному доході, капітальних витрат, підвищенні продуктивності суспільної праці. Порівнянням отриманого в регіонах чистого прибутку із затратами праці та засобів виробництва визначають ефективність господарського розвитку кожного регіону. Економічна політика держави повинна бути спрямована на те, щоб не допустити надмірних розривів між найбільш розвиненими регіонами і тими, що мають найнижчі показники розвитку економіки. Вважається, що розрив між найбільш і найменш розвиненими районами країни не повинен перевищувати 20-25 % [ с. 67].

3. Закономірність комплексного розміщення продуктивних сил є проявом економічного закону суспільного поділу праці, який у просторовому аспекті модифікується в закон територіального поділу праці і виявляється у формуванні економічних регіонів та спеціалізації їх господарств. Основними якісними ознаками комплексного розміщення продуктивних сил виступають: економічно обґрунтований, раціональний режим використання природних ресурсів; максимально повне використання трудового потенціалу регіону; збалансованість галузевої структури економіки регіону за природними, трудовими і виробничими параметрами; тісний взаємозв’язок між основними ланками господарства регіону.

4. Закономірність соціальна спрямованість розвитку і розміщення продуктивних сил проявилась в контексті нових методологічних основ їх формування [с. 18]. Це соціальна спрямованість та усталеність розвитку продуктивних сил, відповідність їх вимогам національної економічної безпеки, а також забезпечення планомірності, керованості процесів розміщення продуктивних сил, їх орієнтації на досягнення високої економічної ефективності господарської діяльності та конкурентоспроможності виготовленої продукції.

Соціальна спрямованість розвитку і розміщення продуктивних сил логічно випливає з необхідності загальної спеціалізації економічної системи, оскільки саме всебічний розвиток людини та задоволення її потреб є метою економічного прогресу. Вона реалізується через врахування інтересів населення щодо піднесення рівня соціально-економічного розвитку території, пріоритетність вирішення соціальних проблем та реалізацію права усіх громадян на вільний вибір місця і сфери прикладання праці.

5. Закономірність сталого розвитку продуктивних сил визначає стратегічний напрямок досягнення збалансованості економічної, соціальної і екологічної складових регіональної господарської системи [1, с. 19]. Сталий розвиток продуктивних сил України можливий лише на основі кардинальної структурної перебудови економіки, техніко-технологічного переозброєння виробництва, інтенсивного розвитку наукомістких галузей, екологізації усіх сфер суспільного життя. Основна ідея сталого розвитку щодо продуктивних сил полягає у: забезпеченні раціонального природовикористання; відтворенні ресурсної бази виробництва; реструктуризації господарського комплексу регіону у зв’язку з новими економічними і соціальними умовами; ефективному використанні трудового і виробничого потенціалу (с. 73-75).

6. Закономірність територіального поділу праці об’єктивно відображає принципові відмінності між територіями за природними, соціально-економічними та національно-історичними особливостями, максимально повне врахування яких в господарській діяльності зумовлює певну спеціалізацію територій. Завдяки цьому досягається істотне зростання продуктивності суспільної праці.

Основні принципи розміщення продуктивних сил.

Розміщення і розвиток продуктивних сил здійснюються на основі певних принципів. Принципи розміщення продуктивних сил – правила діяльності та управління економікою, економічна політика держави в реалізації законів розміщення, ними має керуватися суспільство на певному історичному етапі. Вони суб’єктивні за формою і об’єктивні за змістом. Порівняно з закономірностями принципи є більш динамічними.

Одним з головних є принцип раціонального розміщення виробництва. Суть цього принципу полягає у тому, щоб при розміщенні об’єктів досягалась висока ефективність народного господарства. Раціональне розміщення виробництва передбачає: наближення матеріаломістких, енергомістких, водомістких виробництв до джерел відповідної сировини, палива і енергії, водних ресурсів; наближення виробництва низькотранспортабельної продукції до місць її споживання; уникнення зустрічних перевезень однотипної продукції, сировини і палива з одного регіону в інший.

Принцип збалансованості і пропорційності означає таке розміщення виробництва, за якого: структура комплексу є оптимальною, тобто підтримуються доцільні пропорції між головними, допоміжними та обслуговуючими галузями спеціалізації.

Принцип забезпечення екологічної рівноваги передбачає формування еколого-безпечного типу господарювання, раціональне і комплексне використання природних ресурсів, забезпечення здорових умов життя і праці населення.

Принцип вирівнювання рівнів господарського і соціального розвитку областей та економічних районів передбачає зближення територій за інтегральними показниками, що характеризують кінцеву результативність і господарської діяльності (напр., національний доход на душу населення).

Принців урахування інтересів економічної інтеграції в європейський і світовий простір означає, що кожна держава розвиває ті виробництва, для яких вона має найкращі природні та економічні умови, а виготовлена продукція є конкурентоспроможною на світовому ринку. При цьому враховуються і інтереси інтеграції в світовий економічний простір.

Принципи розміщення в різних країнах можуть бути неоднаковими. Пріоритетність кожного з них визначається загальною стратегією економічного розвитку держави. На сучасному етапі на перший план виступають соціально та екологічно спрямовані принципи розміщення і розвитку продуктивних сил.

Фактори розміщення продуктивних сил.

Закономірності і принципи втілюють в практику розміщення продуктивних сил через врахування конкретних факторів, що впливають як на розміщення окремих об’єктів так і на формування територіально-виробничих комплексів (ТВК).

Факторами розміщення продуктивних сил називають усю сукупність аргументів (причин), що зумовлюють вибір місця для окремих підприємств, їх груп і галузей.

Розрізнять такі групи факторів: природно-географічні, геополітичні, демографічні, техніко-економічні, соціально-економічні і екологічні.

Природно-географічні фактори включають якісну і кількісну характеристику природних ресурсів, умови їх експлуатації і використання, кліматичні, гідрогеологічні, орографічні умови тощо. Ця характеристика визначає розмір підприємств, методи видобутку копалин, техніко-економічні показники (собівартість, продуктивність праці, фондо- і капіталомісткість, рентабельність тощо).

Геополітичні фактори розвитку і розміщення продуктивних сил охоплюють: географічне положення території; конкурентні переваги вітчизняних товаровиробників у системі світового господарства; модель інтеграції в світовий економічний простір. В цілому географічне положення України є сприятливим для економічного розвитку.

Дія геополітичних факторів забезпечує інтеграцію продуктивних сил країни чи певного регіону в структуру світового економічного простору і міжнародного поділу праці на основі розвитку зовнішньоекономічних зв’язків. При цьому визначальну роль відіграють певні конкурентні переваги держави в світогосподарській сфері, які залежать від рівня ефективності використання природно-ресурсного потенціалу, структури економіки, курсу зовнішньоекономічної політики.

Демографічні фактори включають чисельність населення, його структуру, режим відтворення та територіальні особливості розміщення, кількісна та якісна оцінка трудових ресурсів, їх територіально-галузевий розвиток, чисельність робочої сили, основні форми її зайнятості, рівень безробіття, мобільність робочої сили та форми її економічного руху.

Демографічні фактори чинять вагомий вплив на розміщення трудо- та наукомістких галузей промисловості, а також тих галузей які потребують робочої сили певного професійно-кваліфікаційного складу.

У зв’язку зі зміною соціально-економічної ситуації в державі та появою значного контингенту незайнятого населення ця обставина також враховується при вирішенні територіальної організації продуктивних сил. Зокрема, формування вільних економічних зон сприяє піднесенню ділової активності населення, зростанню рівня зайнятості та відповідно скороченню різних форм безробіття, особливо соціально небезпечних.

Техніко-економічні включають науково-технічний прогрес, транспортні умови, форми суспільної організації виробництва. Сукупна дія цих факторів створює можливості для рівномірного розміщення продуктивних сил на основі зниження трудо-, фондо- і матеріаломісткості виробництва, встановлення раціональних, міжгалузевих і внутрігалузевих зв’язків, забезпечення ефективного використання усіх видів ресурсів.

Розміщення промислового виробництва істотно залежить від форм його суспільної організації – концентрації, спеціалізації, кооперування і комбінування. Вдосконалення цих форм забезпечує зростання потужності підприємств, розмірів сировинних та паливно-енергетичних баз в економічному районі.

Соціально-економічні фактори розміщення і розвитку продуктивних сил охоплюють: рівень розвитку соціальної інфраструктури, що задовольняє потреби населення в освіті, охороні здоров’я, сфері послуг та житлово-комунальному обслуговуванні, стан навколишнього середовища і природоохоронну діяльність, санітарно-гігієнічні умови праці.

З розвитком продуктивних сил актуальність соціально-економічних факторів постійно зростає. В площині практичних дій це означає необхідність створення потужного інфраструктурного потенціалу всієї соціальної сфери та вирішення питань щодо задоволення відповідних соціальних потреб населення. Важливо досягнути внутрірегіональної збалансованості в економічному і соціальному розвитку, і в першу чергу на рівні міських і сільських поселень.

За сучасної економічної ситуації, крім традиційних цілей, соціально-економічні фактори повинні забезпечити зменшення масштабів бідності та посилення соціального захисту населення, розширення продуктивної зайнятості населення і скорочення безробіття.