Тема 3.8. Поняття, цілі та завдання регіональної економічної політики України

Регіональна економічна політика за організаційною сутніс­тю являє собою сукупність організаційно-правових та економічних заходів, які за допомогою відповідних адміністративних важелів та фінансово-економічних інструментів забезпечують стимулювання ефективного, пропорційного та збалансованого розвитку економіки регіонів, раціональне та економне використання їх ресурсного по­тенціалу з метою підвищення життєвого рівня та якості населення з максимальним збереженням природного середовища функціону­вання продуктивних сил.

Державна регіональна політика при цьому являє собою сис­тему заходів, що здійснюється органами державної влади з метою забезпечення управління політичним, економічним та соціальним розвитком регіонів і територіально-адміністративних одиниці.. Вона передбачає: створення ефективно діючої системи влади та управ­ління в центрі і в регіонах, їх фінансово-економічне та нормативно-правове забезпечення на основі оптимального поєднання загально­державних, регіональних та місцевих інтересів. Державна регіональ­на політика спрямовується па надання істотного динамізму регіо­нальному соціально-економічному розвитку шляхом більш повного та ефективного залучення в господарський оборот ресурсного по­тенціалу регіонів, використання переваг територіального поділу і кооперації праці на основі розширення повноважень і підвищення відповідальності регіональних та місцевих органів влади і» управ­ління за вирішення поточних і перспективних проблем територій.

Об'єктами державної регіональної політики є адміністра­тивно-територіальні одиниці чи їх сукупності, що визначаються чинним адміністративно-територіальним устроєм України.

Суб'єктами державної регіональної політики виступають цен­тральні, регіональні і місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які в межах своєї компетенції вирішують питання регіонального соціально-економічного розвитку.

Основною метою регіональної економічної політики є ство­рення необхідних організаційно-правових та економічних умов, що надають відносно рівні можливості кожному регіону для ефективно­го економічного розвитку, раціонального використання природних, трудових, фінансових ресурсів і задоволення потреб населення.

У регіонах концентруються інтереси держави, вітчизняних і зарубіжних підприємств, організацій, олігархів тощо. Та під понят­тям регіональна політика зазвичай розуміють лише політику держа­ви. І дійсно, багато регіональних проблем не можна вирішити зусил­лями лише окремих підприємств, зокрема екологічні, демографічні та інші. Таким чином, державна регіональна політика - це су­купність заходів, які здійснюються державою у сфері комплексного розвитку регіонів країни відповідно до її поточних і стратегічних цілей. Ці заходи спрямовуються на стимулювання ефективного роз­витку продуктивних сил регіонів, раціональне використання їхнього ресурсного потенціалу, створення нормальних умов життєдіяльності населення, забезпечення екологічної безпеки та вдосконалення тери­торіальної організації суспільства.

Регіональна політика є органічною складовою загальнодержавної політики. Вихідними положеннями для її формування є ступінь економічної міцності регіонів, рівень життя населення у них, політичне, екологічне, релігійне становище. Така політика, з одного боку, спрямовується на забезпечення всебічного розвитку регіонів, а з другого - на збереження територіальної цілісності держави. Здій­снення першого напряму відбувається завдяки чіткому розмежуван­ню повноважень між центральними і місцевими органами виконав­чої влади та органами місцевого самоврядування. За умови вдалого, науково обґрунтованого розподілу повноважень підвищується пра­вова відповідальність усіх сторін за вирішення завдань життєзабезпечення населення регіонів і комплексного розвитку територій. При здійсненні другого напряму регіональної політики визначаль­ним є принцип дотримання пріоритетів загальнодержавного значен­ня, органічної єдності комплексного розвитку регіонів і країни в цілому. Цей напрям коригується виключно центральними органами виконавчої влади згідно з наданими їм Конституцією країни та відповідними законодавчими актами повноваженнями.

Таким чином, всебічно обґрунтована державна регіональна політика повинна базуватися на врахуванні та оптимальному поєднанні загальнодержавних, регіональних і місцевих інтересів. Тому провадити її повинні згідно з визначеними повноваженнями управлінські структури центральних. регіональних і місцевих органів виконавчої влади, правильно застосовуючи чинне законодавчо затверджене нормативно-правове і фінансово-економічне забезпечення проведення та­кої політики. При цьому пріоритетними цілями державної регіональної політики є наступні:

• збільшення національного багатства країни шляхом ефективного використання природно-ресурсного та науково-тех­нічного потенціалу кожного регіону і тісного співробітництва між ними;

• поступове вирівнювання та зближення рівнів економіч­ного і соціального розвитку регіонів України;

• сприяння гармонійному та збалансованому розвитку регіо­нів, надання фінансово-економічної підтримки депресивним та проблемним регіонам;

• запровадження єдиних мінімальних соціальних стандартів та дієвих механізмів соціального захисту населення незалежно від економічних можливостей регіонів;

• для реалізації головної мети та пріоритетних цілей державної регіональної політики належить вирішити такі завдання;

• створення належної фінансової, матеріальної і правової основи регіонального управління та місцевого самовря­дування, удосконалення фінансово-бюджетних відносин між центром і регіонами, вироблення критеріїв та механізмів на­дання державної підтримки регіонам;

• структурна перебудова економіки регіонів, створення но­вих високоефективних виробничих потужностей, налагод­ження системи коопераційних міжрегіональних зв'язків;

• досягнення продуктивної зайнятості населення, стабілі­зації та покращання демографічної ситуації, збільшення тривалості життя та природного приросту населення в регіонах;

• перерозподіл повноважень між різними рівнями влади на основі децентралізації управління соціально-економічними процесами шляхом здійснення повномасштабної державно - правової реформи;

• забезпечення взаємного представництва центральних і регіональних органів влади.

В регіональному вимірі у регіональній політиці визначаються наступні пріоритетні завдання:

• Забезпечення комплексного і збалансованого соціаль­но-економічного розвитку усіх регіонів шляхом раціонального ви­користання їх економічного потенціалу.

• Всебічна підтримка депресивних регіонів, у першу чер­гу - аграрно-промислових, із порівняно низьким рівнем соціально - економічного розвитку (території Полісся, Поділля Карпатський та Південний райони тощо).

• Зниження рівня сировинної орієнтації економіки, здійснення відповідної структурної перебудови в напрямку розвитку високотехнологічних ресурсозберігаючих виробництв у традиційно промислових районах України, для - яких характерна концентрація підприємств важкої промисловості й складна економічна ситуація. Це в першу чергу: Донецька, Дніпропетровська, Запорізька, Лу­ганська, міста Харків, Одеса, Київ.

• Оздоровлення екологічного стану промислових регіо­нів Прикарпаття, Донбасу, Придніпров'я, а також територій, що за­ знали радіоактивного забруднення в результаті аварії на ЧАЕС. Створення в цих регіонах сприятливих умов для життєдіяльності населення.

• Формування раціональної системи розселення шляхом зміцнення сільської її мережі, активізація функціонування сільських населених пунктів, малих сільських поселень на базі малого і серед­ нього підприємництва.

• Широкий розвиток прикордонної торгівлі та міжнародного співробітництва, в першу чергу з сусідніми державами та країнами СНД.

• Розвиток регіональних і міжрегіональних інфраструктурних систем транспорту, зв’язку, інформатики, які забезпечують і стимулюють ефективність територіального поділу праці.

• Раціональне використання рекреаційних ресурсів в Криму, районах Чорноморського і Азовського узбережжя, Карпатах, в екологічно чистих зонах інших областей України шляхом створення розгалуженої мережі транспортних комунікацій, об’єктів соціальної інфраструктури.