Тема 2.8. Сфера послуг населенню

Приступаючи до вивчення теми необхідно уяснити роль сфери послуг І економічному і соціальному розвитку суспільства. Співвідношення понять "соціальна інфраструктура", "сфера обслуговування" і "невиробнича сфера”

Сфера послуг - сукупність галузей, підгалузей і видів діяльності, функціональне значення яких в системі суспільного виробництва виражається в виробництві і реалізації послуг і духовних благ для населення.

Розглянути види послуг і їх класифікацію. Матеріальні і духовні послуги. В залежності від ролі послуг в процесі відтворення, від характеру задовольняючих ними потреб галузі обслуговування можна об'єднати в дві групи: перша група - галузі, діяльність яких спрямована на задоволення соціально-культурних вимог людини, підтримка його нормальної життєдіяльності (освіта, охорона здоров'я, соціальне забезпечення, культура, мистецтво, рекреаційне господарство та інш.); друга група охоплює галузі матеріально-побутового обслуговування (житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування, пасажирський транспорт, невиробничий зв'язок, роздрібна торгівля і громадське харчування). Вони призвані сприяти скороченню витрат праці на ведення домашнього господарства, обслуговуванню членів сім'ї, поширенню можливостей для задоволення духовних вимог, всебічному і гармонічному розвитку особистості. Сфера послуг виступає самостійним сектором економіки.

Слід звернути увагу на те, що існують платні і безплатні послуги.

Розглянути головні фактори розміщення і територіальної організації галузей і підгалузей сфери послуг, проблеми і перспективи розвитку.

Тема 2.9. Транспортний комплекс

Транспортний комплекс - це територіальне поєднання взаємопов`язаних видів транспорту, які . взаємодіючи, найповніше задовольняють потреби суспільного господарства і населення в перевезеннях вантажів і пасажирів. До його складу входить сукупність шляхів сполучення, рухомого складу, засобів управління і зв`язку, різноманітне технічне обладнання, що забезпечує роботу всіх видів транспорту.

Транспорт - це з найбільш важливих галузей народного господарства України. Він забезпечує виробничі і невиробничі потреби матеріального виробництва, невиробничої сфери, а також населення в усіх видах перевезень. За функціональними особливостями транспорт поділяється на вантажний та пасажирський.

Вантажний транспорт-галузь виробничої інфраструктури. Не виробляючи безпосередньо матеріальної продукції, вантажний транспорт є четвертою галуззю матеріального виробництва після видобувної, переробної промисловості і сільського господарства. Жодна з названих трьох основних галузей матеріального виробництва не здатна функціонувати без транспортного забезпечення. Продукт тільки тоді готовий до споживача. Коли він доставлений до споживача. Пасажирський транспорт є галуззю невиробничої сфери і належить до інфраструктури галузей.

Транспорт впливає на собівартість готової продукції: з одного боку , транспорт є неодмінною умовою функціонування самого виробництва, де він здійснює доставку сировини, паливно-енергетичних ресурсів, комплектуючих, устаткування і т.п., а з другого –доставляє готову продукцію до споживача. Зменшення транспортної складової у собівартості виробленої продукції сприяє підвищенню ефективності виробництва.

Транспорт є необхідною умовою спеціалізації і комплексного розвитку народного –господарських комплексів регіонів, формування ТВК, як локального , так і районно утворюючого значення. Він сприяє суспільному територіальному поділу праці, формуванню зв`язків між населеними пунктами та всередині їх.

Безпосередньо з транспортом пов’язані зовнішня та внутрішня торгівля. Економічні відносини України з зарубіжними країнами значною мірою визначають обсяг вантажообороту з ними. Вигідне транспортно-географічне положення України на межі Центральної та Східної Європи сприяє розвитку транзитних транспортних коридорів на її території.

Транспортний комплекс України представлений всіма сучасними видами транспорту і характеризується значним регіональними особливостями галузевої та функціональної структури.

Протяжність магістральної транспортної мережі України становить 190,2 тис. км., у тому числі залізниці-майже 23 тис., автомобільних шляхів загального використання з твердим покриттям - 164тис., внутрішніх судноплавних шляхів –3,2 тис.км.

По вантаж обороту значна частка припадає на трубопровідний транспорт - 46%, на другому місці – залізничний - 40%, на третьому - морський-8%, далі – автомобільний-5%, річковий-1% і авіаційний-0%.

У перевезеннях вантажів найбільша частка припадає на автомобільний транспорт-69%, на другому місці - залізниця –16% і на третьому - трубопровідний-14%. Отже найважливішим видом транспорту за обсягом перевезення вантажів в Україні є автомобільний.

Провідна роль у транспортно-економічних зв’язках належить залізничному транспорту. Проте частка його в загальному вантажообороті комплексу значно знизилась.

І Україні експлуатаційна довжина залізничних колій загального користування у 2001р. становила 22,8 тис. км., а густота залізничної мережі –38 км.на 1 тис. км території.

На території України розташовані залізниці : Південно-Західна (управління в Києві), Донецька (Донецьк), Придніпровська ( Дніпропетровськ), Південна (Харків), Львівська(Львів), і Одеська (Одеса).

Найрозвиненішою є мережа залізниць у Донбасі і Придніпров’ї , де густота залізниць становить 40 км на 1 тис.км території. Тут магістралі різних напрямів забезпечують зв’язок вугільно-металургійного Донбасу з залізо-марганцеворудним Придніпров’ям . важливе значення мають залізничні колії: Дебальцеве -Синельникове – Дніпропетровськ - Кривий Ріг, Іловайськ-Воноваха-Запоріжжя-Кривій Ріг.

У південних напрямках працюють залізничні колії Харьків-Запоріжжя-Сімферополь, Харків-Кременчуг-Одеса, Харків-Дніпропетровськ-Херсон.

У північно-західному напрямі створена магістраль Донбас-Карпати (через Крив бас), яка має важливе значення в міжнародних зв’язках.

У західному регіону пролягають найважливіші магістралі міжнародного значення: Москва-Київ-Львів-Чоп, Москва-Жмеренка-Одеса, Київ-Минськ, Київ-Харків, Київ Донецьк. Від Києва залізниці прокладено в усіх напрямках. На Львівський залізниці створено потужний Чопсько-Батаєвський перевантажувальний комплекс. У 1978 році введено в експлуатацію залізнично-морську поромну переправу Іллічевськ-Варна (Болгарія) довжиною 435 км.

Велика увага приділяється інфраструктурі залізничного транспорту – електрифікації залізниці, протяжність яких у 2001р. досягла 9 тис. км. Внаслідок цього зросла швидкість рухомого складу, пропускна ефективність їх використання.

Залізничний транспорт України займає четверте місце у світі за обсягом товарообороту після Росії, США і Канади. Але залізничний транспорт працює на межі можливостей, оскільки його виробнича база фізично і морально застаріла. Тому для подальшого розвитку залізничного транспорту потрібно створювати виробничі потужності з випуску пасажирських вагонів, електровозів, електро - і дизель-полїздів, контейнерів міжнародних стандартів, колієремонтних машин і устаткування.

Автомобільний транспорт-це сукупність транспортних засобів, шляхів, технічних засобів (складів, вантажно-розвантажувальних пунктів, вантажних і пасажирських станцій , засобів зв’язку і сигналізації тощо).

Автомобільний транспорт - це найбільш маневрений и ефективний вид транспорту для перевезення масових вантажів дрібними партіями на близьку відстань. Цей вид транспорту розпочинає і закінчує транспортний процес на морському, річковому і залізничному транспорті. Автотранспорт забезпечує функціонування і територіальну організацію всіх галузей народного господарства, і насамперед , галузей АПК. Які займають важливе місце в економіці України.

Україна має порівняно густу, рівномірну мережу автомобільних шляхів з твердим покриттям, їх середня щільність складає 271 км на1 тис км/2 території. Найбільш високим відповідним показником виділяються західні області України - 300 км/тис.км-Донецька, Дніпропетровська області і Автономна Республіка Крим. По території країни проходять важливі автомагістралі міжнародного і державного значення, зокрема, Москва-Київ, Москва-Харків-Симферополь, Одеса-Київ Санки-Петербург, Київ-Дніпропетровськ- Донецьк тощо. Територіальна структура автомобільного транспорту представлена головним чином центрами і вузлами автомобільних шляхів. Значними вузлами з сучасними великими автовокзалами є Київ, Харків, Запоріжжя, Донецьк, Львів, Житомир, Тернопіль, Полтава.

Подальший розвиток автомобільного виробництва дизельним і газобалонних автомобілів малої та середньої вантажопідйомності сучасних міських і приміських автобусів. Автотягачів с причепів, які відповідають вимогам міжнародних перевезень.

Морській транспорт концентрується виключно на півдні України - на узбережжі Чорного і Азовського морів, у так званому Азово – Чорноморському басейні, який через Босфор і Дарданелли має вихід у Світовий океан. Цей вид транспорту є порівняно дешевим; він відіграє надзвичайно важливу роль у формуванні зовнішньоекономічних зв’язків України, особливо з країнами далекого зарубіжжя. Загальна довжина морської берегової лінії становить близько більше 1000 км. Багато є зручних бухт, які сприяли формуванню 18 морських портів.

Організаційно морські порти України об’єднані в три морські пароплавства: Чорноморське, Азовське, Україно—Дунайське. До складу Чорноморського пароплавства входять морські порти Одеса, Іллічівськ, Південний, Білгород –Днестровский, Миколаїв, Очаків, Херсон, Скадовськ, Феодосія, Євпаторія. Азовському морському пароплавству (управління в Маріуполе) підпорядковані порти Маріуполь, Бердянськ, Керч. До складу Українсько – Дунайського морського пароплавства (управління в Ізмаїлі) входять морські порти Ізмаїл, Кілія, Рені. Із завершенням будівництва нафтопроводу порт Південний - Броди, Одеський портовий комплекс буде зростати.

За характером лінії перевезень між портами поділяють на вантажні, пасажирські та вантажо-пасажирські; за призначенням – на каботажні (між портами однієї країни) і закордонні (між портами різних країн).

У структуру вантажних морських перевезень значно переважають наймасовіші вантажі, які займають чільне місце і у структурі експортно-імпортних поставок України. Це руди чорних і кольорових металів, кам'яне вугілля, кокс, нафта і нафтопродукти, мінерально-будівельні матеріали. Найбільшу кількість міжнародних перевезень здійснюють чорноморські порти Одеси, Іллічівська і Південний.

Для подальшого розвитку морського транспорту важливе значення матиме будівництво танкерного флоту, суден підвищеної вантажопідйомності, різних спеціалізованих суден, у тому числі паромів і суден для каботажних перевезень; організація будівництва нового класу суден для Українсько – Дунайського пароплавства, придатний для плавання в західноєвропейських воднотранспортній системі.

Річковий транспорт здійснює перевезення вантажів і пасажирів переважно внутрішніми водними шляхами. Експлуатаційна довжина річкових судноплавних шляхів загального користування за останні 10 років скоротилися у 1,5 рази і становить 3,2 тис км.

Річковий транспорт поряд з морським є одним з найдешевших, оскільки використовує природні транспортні магістралі - судноплавні річки.

Основні водні артерії – Дніпро, та його притоки Прип’ять і Десна, Дністер, Південний Буг. Як магістральні річкові шляхи використовуються також ділянки Дністровського Лиману загальною протяжністю більш ніж 30 км., а також гирло Дунаю довжиною 152 км.

Усі інші судноплавні річки – Десна, Стир, Горинь, Дністер, Самара, Південний Буг, Сіверський Донець, Інгулець, Ворскла, Псьол, Орель – за транспортним використанням належать до малих річок. Малі річки використовуються переважно для перевезення будівельних матеріалів, деякої продукції АПК і суттєвої ролі у розміщенні продуктивних сил не відіграють.

Річковий транспорт України системою каналів зв’язаний з річками сусідніх держав: Білорусі і Польщі ( басейн Дніпра з’єднується з басейном Вісли, Дніпро-Бузьким каналом ), що дає вихід у Балтійське море.

Основні вантажно-розвантажувальні роботи здійснюються в таких річкових портах, як Київ, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Дніпродзержинськ, Кременчук, Черкаси, Нікополь, Чернігів , а також Херсон, Миколаїв, Рені, Ізмаїл, Кілія, Вилково. В названих портах річковий транспорт працює у тісному взаємозв’язку із залізничним і морським транспортом. Завдяки використанню суден типу річка-море вантажі перевозяться по Дніпру, Чорному морю, Дунаю і далі в річкові порти Румунії, Болгарії, Угорщини, Австрії, Німеччини; по Чорному і Середземному морях – в морські порти Туреччини, Греції, Італії, Франції, Ізраілю та інші країни Середземномор’я.

У структурі перевезень вантажів переважають мінеральні будівельні матеріали, цемент, руда, метали і металобрухт, вугілля, продукція АПК. Найбільший обсяг вантажних перевезень мають Київська, Дніпропетровська, Запорізька і Херсонська області.

Основними напрямами подальшого розвитку річкового транспорту є координація його роботи з усіма видами транспорту, будівництво суден типу річка-море, впровадження дійових заходів щодо охорони навколишнього середовища.

Трубопровідний транспорт призначений для транспортування рідки, газоподібних або твердих продуктів трубами на значні відстані. Трубопроводний транспорт поділяють на магістральний (загального користування) і технологічний. Магістральний об’єднує магістральні нафто-, нафтопродукто-, газопроводи і відводи від них, а також магістральні водоводи, призначені для транспортування води на великі відстані. До технологічного транспорту належать етилено-, аміако-, вуглепроводи, пневмоконтейнерні лінії тощо.

Перший магістральний газопровід в Україні завдовжки 70 км. Від Дашави (Львівська область) до Львова споруджено в 1940 р.

Нафтопровідний транспорт України включає в себе 12 основних нафтопроводів загальною протяжністю біля 3,0 тис. км. Нафтопровідна мережа представлена трансконтинентальним нафтопроводом “Дружба”, магістральним нафтопроводом Центр-Захід. По ним нафта поставляється з Росії через територію України в країни Центральної Європи (Словаччину і Угорщину). Решта нафтопроводів має внутрідержавне і міждержавне значення і забезпечує нафтопереробні заводи України нафтою, основна частка якої поки що надходить з Росії. Зокрема це нафтопроводи Самара – Лисичанськ – Кременчук – Херсон і Мічурінськ – Кременчук.

Важливе значення мають нафтопроводи, які поставляють вітчизняну нафту на нафтопереробні заводи: Кременчук – Херсон, Гнідинці – Розбищивське – Кременчук, Долина – Дрогобич та ін.

В перспективі важливе значення для забезпечення України нафтою будуть мати поставки з країн Близького і Середнього Сходу. Ця нафта буде поставлятись танкерами до Одеського порту, де через нафта термінал здійснюватиметься її перевалка на Одеський нафтопереробний завод і через систему нафтопроводів – доставка на Херсонський, Кременчуцький і Лисичанський нафтопереробні заводи.

Газопровідний транспорт є не лише найбільш ефективним, а і фактично єдиним видом транспорту в Україні для транспортування газу. Загальна протяжність газопроводів в Україні сягає 33 тис. км. Основу становлять магістральні газопроводи, збудовані в 50-х і 60-х роках для експорту газу з України: Дашава – Київ – Москва, Щебелинка – Брянськ, Щебелинка – Москва, Дашава – Мінськ – Вільнюс – Рига. Зараз вони використовуються для поставок в Україну газу з Росії та Туркменистану. Для газифікації країни були збудовані такі газопроводи: Дашава – Львів, Угорськ – Івано-Франківськ, Щебелинка – Харків, Щебелинка – Дніпропетровськ – Кривий Ріг – Одеса – Кишинів, Щебелинка – Київ – західні райони України. З Прикарпаття йдуть газопроводи в Польщу, Словаччину, Чехію. Через територію України прокладено магістральні ( трансконтинентальні ) газопроводи “Союз” з Оренбурга, Уренгой – Памари – Ужгород, Ямбург – Єлець – Ужгород, якими Росія експортує газ у Західну Європу.

В Україні створено мережу продуктопроводів: аміакопровід Тольяті – Горлівка – Одеса, етиленопровід Чепіль (Угорщина) – Калуш.

Мережею газопостачання охоплено близько 50% міських поселень і лише 8% сільських поселень України, що дуже мало порівняно з європейськими країнами.

В перспективі Україна повинна розширити кількість країн постачальників газу. Значна роль у цьому відводиться Ірану, який має величезні поклади газу і зацікавлений у торгівлі з Україною. З метою вирішення цієї проблеми можливо будівництво газопроводів в Україну через Закавказзя і Північний Кавказ.

У цілому розвиток транспортного комплексу України має орієнтування на поліпшення якості обслуговування населення за рахунок поповнення і поновлення парку пасажирських вагонів, приміських електро- і дизель- поїздів, автобусів, морських і річкових суден, літаків. Передбачається також впровадження організаційно-технічних заходів щодо забезпечення регулярності руху пасажирського транспорту, оптимізації маршрутнох мережі з урахуванням впливу сезенності та режиму роботи підприємств і організацій.