Тема 2.6. Агропромисловий комплекс

АПК за своїм складом та структурою значно відрізняється від інших міжгалузевих комплексів, передусім тому, що він як головний засіб виробництва використовує землю, на якій вирощується сільськогосподарська продукція та сировина для виробничого та невиробничого споживання. Власне, сільськогосподарське виробництво, що базується на використанні сільськогосподарських угідь, є основою розвитку переробних галузей промисловості.

Формування АПК є відображенням об'єктивного процесу поєднання сільського господарства та промисловості, розвитку різних форм агропромислової інтеграції. Агропромислова інтеграція розвивається на баз спеціалізації сільського господарства за регіонами та окремими господарствами. Розвиток інтеграції сільського господарства та переробної промисловості виражається у переході від традиційних фермерських і селянських господарств до агропромислових утворень: агрофірм, об'єднань.

Сьогодні АПК має такі сфери:

1. Промисловість, що виробляє засоби виробництва для сільського господарства.

2. Власне сільське господарство;

3. Галузі по переробці сільськогосподарської сировини;

4. Виробнича та соціальна інфраструктура АПК.

Сфери АПК рідко організаційно оформлюються. Частіше за все спостерігаються сполучення сільського господарства з харчовою промисловістю та тими галузями легкої промисловості, які споживають сільськогосподарську продукцію у вигляді сировини.

АПК в Україні розвивається у напрямку реформування відносин власності, винайдення нових форм господарювання.

АПК України дає 95% продовольчих ресурсів в за рахунок його продукції формується більше двох третин фонду народного споживання.

Перехід АПК до ринкової економіки вимагає створення системи різноманітних форм господарювання, здатної викликати у робітників сільського господарства інтерес до високопродуктивної праці. Від вибору форм

господарювання залежить успіх організації сільськогосподарського виробництва.

Національна програма розвитку АПК в Україні спрямована на пошуки і підтримку оптимального співіснування господарств різних форм власності і розмірів, кожне з яких в конкретних природно - кліматичних умовах має свої переваги і засоби ефективного функціонування.

Тепер в Україні є такі форми господарювання: колективні сільськогосподарські підприємства (КСП), державні господарства (держгоспи), селянські (фермерські) господарства, акціонерні товариства, асоціації фермерських господарств, кооперативи.

Сільське господарство - одна з головних галузей матеріального виробництва, що має важливе значення для постачання продовольства для населення та сировини для промисловості.

Науково-технічна революція у сільському господарстві полягає у комплексній механізації усіх галузей, у хімізації, в застосуванні досягнень аграрної та біологічної науки.

Основу сільськогосподарського виробництва творять земельні ресурси. Землі, придатні для ведення сільського господарства, одержали назву сільськогосподарських угідь. У структурі сільськогосподарських угідь України провідне місце належить ріллі, проте резерви її збільшення дуже не значні.

Україна має всі умови для розвитку сільського господарства, але вони диференційовані за природними зонами.

Далі слід розглянути агрокліматичні умови за природними (сільськогосподарськими) зонами - лісною (20% території України), лісостепною - (30%), степною (45%), гірською (5%).

Сільське господарство України складається з двох великих взаємопов'язаних комплексів рослинництва і тваринництва.

Необхідно розглянути структуру посівної площі України, розміщення засівів головних культур (зернових, технічних).

Вивчити структуру тваринництва. Провідне місце в його структурі займає скотарство. Ця галузь м'ясо-молочного, молочно-м'ясного та м'ясного напрямку.

Інші галузі тваринництва слід розглянути в аспекті свинарства, вівчарства, птахівництва тощо.

Харчова промисловість. За кількістю зайнятих та за обсягом валової продукції харчова промисловість належить до найважливіших галузей господарства. її розміщення тісно пов'язане з сільським господарство і меншою мірою з промислом риби. їй властива вельми складна структура понад двадцять підгалузей, що виробляють як готову продукцію, так і напівфабрикати. Основними галузями її розміщення вважаються сировинний та споживчий. На сировину орієнтується цукрова, плодоовочеконсервна, рибна, олійницька, а на споживача - хлібопекарна, кондитерська, молочна, м'ясна та інші.

Далі слід розглянути розвиток і розміщення головних підгалузей харчової промисловості - цукрової, м'ясної, цільномолочної, олієжирової, плодоовочеконсервної, виноробної, рибної та ін.

Необхідно вивчити проблеми і перспективи розвитку АПК, сільського господарства і харчової промисловості України.

Земельний фонд України характеризується високим ступенем освоєння. Сільськогосподарські угіддя займають 42,4 млн. га чи 40% загальної земельної площі, землі, що вимагають освоєння, займають лише 2,5% її території.

У структурі сільськогосподарських угідь дуже велика питома вага орних земель - 80%, далі пасовища - 11,4%, косовиці - 5,1% і багаторічні насадження - 2,7%.

Найбільш розорані сільськогосподарські угіддя в лісостеповій зоні - 83,5%, найменш - у Поліссі - 68,9 %.

Україна має запаси продуктивних угідь, які приблизно в 4 рази перевищують її сучасні внутрішні потреби. Загальна земельна площа на одну людину в цілому по Україні складає 0,82 га сільськогосподарських угідь і 0,67 га ріллі.

Щільність основних виробничих фондів сільського господарства вдвічі менше, ніж щільність основних виробничих фондів промисловості.

Сільське господарство уступає промисловості в обсязі виробництва товарної продукції. У зв'язку з цим в Україні переважає промислово-сільськогосподарський тип освоєння території. Важливою складовою частиною освоєння території України є рівень розвитку інфраструктури, особливо комунікаційної. Від територіальної організації інфраструктури, щільності транспортної мережі, її технічного стану, напрямку залізних і автомобільних доріг залежать особливості територіальної організації АПК (Агропромислового комплексу) і регулярність зв'язку між основними ланками.

Одним з головних факторів, що впливають на формування і територіальну організацію АПК і споживання його кінцевої продукції, є характер розподілу, щільність сільського населення і рівень забезпеченості трудовими ресурсами.

Різні природно-географічні зони України нерівномірно забезпечені трудовими ресурсами. У результаті одні регіони мають надлишки трудових ресурсів у сільському господарстві, а інші почувають гостру потребу в них. Найкраще забезпечені трудовими ресурсами лісостепові області, де найвища щільність сільськогосподарського населення. Гостра потреба в трудових ресурсах відчувається в степових областях, де щільність сільського населення найнижча.

Потреба населення в продукції АПК визначається науково обґрунтованими нормами споживання на душу населення і реальних можливостей їхнього задоволення. До деякої міри на обсяг і асортимент необхідних продуктів харчування впливають природно-географічні умови, місцеві національні особливості і традиції.

Ступінь наближення окремих видів продуктів харчування в Україні науково обґрунтованим нормам різна. По деяких продуктах (хліб, борошняні вироби, картопля, молоко) фактичне споживання навіть перевищує раціональну норму. По іншим, насамперед продуктах тваринництва (м'ясо, яйця), рівень споживання ще значно відстає від науково обґрунтованих норм, а по овочах, фруктам і ягодам залишається дуже низьким.

АПК має різну спеціалізацію і, насамперед, поділяються на двох груп: спеціалізовані рослинницько-виробничі комплекси і тваринницько-промислові комплекси.

Спеціалізовані рослинницько-виробничі комплекси - виробництво і промислова переробка сировинних ресурсів рослинного походження. Ці ресурси можна розділити на двох груп:

1. сировина для харчової промисловості;

2. для легкої.

Спеціалізовані тваринницько-промислові комплекси сполучають виробництво і промислову переробку сировинних ресурсів тваринницького походження, реалізацію готової продукції й обслуговування підприємств і організацій.

У результаті агропромислової інтеграції тваринництва з іншими галузями в Україні сформувалися такі спеціалізовані тваринницько-промислові комплекси: м’ясовиробничий, молоко виробничий, і птаховиробничий.

Виділяються локальні, регіональні і народногосподарські АПК. При цьому враховується адміністративно-територіальний устрій країни. Зокрема, локальні АПК, як правило, охоплюють територію окремих низових адміністративних чи районів їхніх груп, що характеризуються схожими природними і суспільно-географічними передумовами розвитку, близькою виробничою спеціалізацією сільського господарства. Прикладами локальних АПК можуть служити Поліська частина Львівської області, передгірна частина Закарпаття і т.д. Регіональні АПК охоплюють території окремих адміністративних чи областей їхніх груп - АПК Донбасу, АПК Наддніпрянщини і т.д.

Народногосподарський АПК - це сукупність взаємодіючих локальних і регіональних АПК країни.

В Україні сформувалося три інтегральні агропромислові зони - поліська, лісостепова, степова. Основою їхнього виділення служать сільськогосподарські зони з визначеною спеціалізацією сільськогосподарського виробництва.

Поліська агропромислова зона охоплює північну частину Львівської, Волинську, Ровенську, велику частину Житомирської, значну частину Київської, Чернігівську і Сумську області, займаючи майже 19% площі України. Ця зона характеризується помірним кліматом з достатньою зволоженістю, дерено-підзолистими ґрунтами. Такі умови визначили виробничу спеціалізацію сільського господарства й інших галузей, функціонально з ними зв'язаних. Основною спеціалізацією сільського господарства Полісся є скотарство, льонарство, виробництво картоплі і жита. Тут в основному розвиваються молокопереробні, м’ясопереробні, плодоовочеконсервні, картопляно– крохмально-спиртові, спеціалізовані комплекси.

Лісостепова агропромислова зона охоплює значну частину Львівської, Чернівецької, Івано-Франківської областей, а також Тернопільську, Хмельницьку, Вінницьку області, південну частину Волинської, Ровенської, Житомирської, Київської, Чернігівської і Сумської, північну частину Кіровоградської, Черкаської, Полтавської, Харківської областей. Вона займає 34% площі України. У порівнянні з Поліссям ця зона характеризується великою розораністю земель (частка ріллі в загальній земельній площі складає 70%, що удвічі вище, ніж у Полісся).

У лісостепу роблять майже 70% цукрового буряка, 40% зерна, 46% картоплі. Це найбільш інтенсивна сільськогосподарська зона - на одиницю площі ріллі приходиться найвищий обсяг виробництва сільськогосподарської продукції.

Основний зональний тип господарства в лісостепу - скотарський, цукрово-буряковий, зерновий. Головною зерновою культурою є озима пшениця, а технічної - цукровий буряк. Значні площі займають кукурудза, ячмінь, гречка, просо; з технічних - конопля, озимий рапс, соняшник. На лісостеп приходиться велика частина товарного виробництва овочів і фруктів.

Степова агропромислова зона охоплює Херсонську, Дніпропетровську, Запорізьку, Донецьку, Луганську, Миколаївську, Одеську, південні райони Кіровоградської, Черкаської, Полтавської областей і Крим. Вона займає 40% площі України. Степова зона характеризується самою високою розораністю земель, на яких більш 90% складають нечорноземи. Ця зона дає 48% зерна, 100% рису, 81% соняшника, 96% винограду.

Степ - основний виробник товарного зерна (озимої пшениці, рису, кукурудзи, ячменя). Тут вирощують соняшник, сою, арахіс, лікарські, баштанні культури, розвите садівництво, овочівництво і виноградарство. Недостатньо продуктивна природна кормова база стримує розвиток тваринництва.

Сільське господарство складається з великої кількості галузей і підгалузей, об'єднаних спільністю виробництва продукції рослинництва і тваринництва.

Найбільшим структурним підрозділом сільського господарства є тваринництво. Рослинництво - ведуча галузь сільськогосподарського виробництва, що включає вирощування зернових, технічних, кормових, овочевих, баштанних культур, картоплі, фруктів, ягід, винограду й ін. До нього відносяться: землеробство, овочівництво, луківництво, садівництво, виноградарство, квітництво.

Землеробство спеціалізується на вирощуванні зернових, зернобобових, технічних, кормових, баштанних, овочевих культур і картоплі.

Зернові культури - озима пшениця, жито, озимий ячмінь, кукурудза, овес, гречка, просо, мал.

Переважають посіви озимої пшениці - 4,5 млн. га (34%) від загальної площі, зайнятої під зерновими. Основними районами вирощування озимої пшениці є лісостепова і степова зони, де ця культура займає більш чверті всіх посівних площ.

Важливою зерновою культурою є озиме жито. Ця культура займає друге місце посівних площ під озимі - 9,8% від посівної площі під зернові. Основні райони вирощування - Полісся і Західні області лісостепової зони.

З інших озимих культур на відносно невеликих площах вирощують озимий ячмінь - Полісся.

З ярових культур основне місце в структурі посівних площ належить яровому ячменю - 4,9 млн. га - 37,1% від загальної посівної площі під зернові. Площі ярового ячменя розширюються в ті роки, коли через погодні умови ними пересіваються озимі. Вирощується яровий ячмінь у віх областях України. Зерно ячменя має високі кормові якості, тому яровий ячмінь є основною зернофуражною культурою.

Другий за площею яровою культурою є кукурудза. Кукурудзі належить важлива роль у забезпеченні тваринництва концентрованими кормами. Найбільші площі під цією культурою розміщені в областях лісостепової і степової зон. Вирощують кукурудзу також у Закарпаття і Прикарпаття.

Велике продовольче значення мають гречка, просо і рис, хоча в структурі посівної площі вони займають лише 5%.

Гречка є однієї з найцінніших круп'яних культур. На її розміщення впливає підвищена потреба у волозі. Тому основні площі посівів гречки зосереджені в Полісся й у Лісостепу.

Україна займає ведуче місце в рівні територіальної концентрації посівних площ технічних культур.

У структурі посівів технічних культур одне з основних місць займає цукровий буряк - доячи в посівній площі - 42,6%. Її значення насамперед у тім, що вона є основним джерелом виробництва цукру, а також важливим фактором зміцнення кормової бази і підвищення культури землеробства.

У лісостепу розміщено більш 3/4 посівів цукрового буряка, частка їх у посівній площі досягає 9-11%. Найбільшими виробниками цукрового буряка є Вінницька, Черкаська і Полтавська області, що дають 25% загального виробництва цієї культури.

Овочівництво поширене по всій території України, але рівень його концентрації і спеціалізації в різних регіонах різний. У Полісся. Наприклад, вирощують переважно огірки, моркву, капусту; у лісостепу - огірки, помідори, цибуля; у степу - помідори, перець, баклажани.

Значні площі в Україні займають баштанні культури - кавуни, дині, кабачки, патисони й ін. розміщені посіви в основному в степовій зоні, на частку якої приходиться 90% валового їхнього збору.

Загальна площа виноградних насаджень склала 162 тис. га. Основні їхні масиви розташовані в південній частині степової зони - Республіка Крим, Одеська, Херсонська і Миколаївська області, а також Закарпаття.

Тваринництво - друге після рослинництва структурне підрозділів сільського господарства, діяльність якого полягає в розведенні сільськогосподарських тваринах і виробництві тваринницької продукції.

Тваринництво України традиційно спеціалізується на виробництві м'яса, м'ясопродуктів, молока, яєць і інших продуктів харчування, а також робить сировина для легкої промисловості. Головні галузі тваринництва - скотарство, свинарство, вівчарство, птахівництво, конярство, кролівництво, рибальство, хутрове звірівництво, бджільництво, шовківництво.

Скотарство - ведуча галузь продуктивного тваринництва, що спеціалізується на розвитку великої рогатої худоби. Скотарство буває трьох напрямків: молочно-м'ясне, м'ясо-молочне, м'ясне. У Поліссі і лісостепу, де маються соковиті природні кормові угіддя, розвиті молочно-м'ясний і м'ясний напрямки, у степу переважає скотарство м'ясо-молочного напрямку, поблизу великих споживачів (міст) переважає молочно-м'ясного напрямку.

Щільність худоби в розрахунку на одиницю сільськогосподарських угідь неоднакова.

Висока щільність - у Карпатах і лісостепу, найменша - у південних районах республіки.

Свинарство як галузь скоростиглого тваринництва розвивається у всіх регіонах республіки. Більш інтенсивно воно розвивається біля приміських зон великих і великих міст.

У південних районах республіки й у Карпатах розвивається вівчарство, хоча воно грає в республіці допоміжну роль. На півдні розводять тонкорунних і напівтонкорунних овець, у лісостепу - овчинні вівці.

Смушкове і молочне вівчарство історично склалося в Карпатах.

Птахівництво - це високорозвинена галузь тваринництва, що спеціалізується на розведенні сільськогосподарського птаха (курей, індиків, утік, гусаків), виробництві м'яса, яєць, пера і пуху. Найбільш поширена в степу і лісостепу.

Перспективною галуззю виробництва є рибне господарство. Воно розвивається на основі водоймищ Дніпра, Дністра, Південного Бугу, Сіверського Дінця, а також уздовж більшості середніх і великих рік.

У Карпатах і Поліссі створені спеціалізовані форельні господарства.

В Україні, в основному в південних районах, розвивається шовківництво - розведення шовкопряда і виробництво шовку-сирцю. Розміщено в Криму, Одеській, Миколаївській і Херсонській областях.

Бджільництво - галузь тваринництва, основна спеціалізація якої - розведення бджіл для одержання меду, воску, прополісу, бджолиної отрути - одержала повсюдне поширення.

Звірівництво - галузь тваринництва, що спеціалізується на розведенні коштовних хутрових звірів (нутрій, норок, блакитного песця, сріблисто-чорних лисиць) на звірофермах у спеціалізованих звірорадгоспах, колгоспах, орендних підприємствах, у приватному секторі. Розміщено звірівництво насамперед у Полісся й у лісостепу.

Основна частина зробленої в сільському господарстві продукції надходить для переробки на підприємства харчової промисловості.

Харчова промисловість - група галузей, організаційно й економічно залежна від агропромислового комплексу. По обсязі валової продукції вона займає друге місце після машинобудування.

Економічна роль харчової промисловості в розвитку виробничих сил України визначається насамперед ті, що вона бере участь у створенні матеріальних умов, необхідних для відтворення робочої сили.

Харчова промисловість має складну галузеву структуру. У її склад входить більш 40 підгалузей і виробництв, загальною ознакою яких при всіх розходженнях (використовувана сировина, характер технології і т.д.) є призначення продукції, що випускається.

На розміщення галузей харчової промисловості впливає в основному два фактори: сировинний (велика матеріалоємність харчової промисловості) і споживчий (швидкопсувна продукція і низька її транспортабельність).

У залежності від ступеня впливу сировинного і споживчого фактора харчова промисловість поділяється на три групи:

1. галузі, що орієнтуються на джерела сировини (при високих нормах витрат сировини) - цукрова, спиртова, молоко консервна, маслоробна, й ін.;

2. галузі, що тяжіють до місць споживання готової продукції - хлібопекарська, пивоварна, кондитерська, макаронна, молочна й ін.;

3. галузі з одночасною орієнтацією на сировину і споживача (при великій вазі сировини в порівнянні з готовою продукцією) - м'ясна, борошномельна, виноробна, тютюнова й ін.

Розміщається цукрова промисловість у районах сировини. вихід цукру-піску з буряка складає по вазі в середньому близько 14%. Тому виділяються насамперед Вінницька, Хмельницька і Тернопільська області - у них виробляється близько 30% цукру в Україні. Значне виробництво цукру-піску мається в Полтавській, Черкаській, Хмельницькій, Харківській, Кіровоградській, Київській і Одеській областях. Усього в Україні працюють 193 цукрових заводу.

М'ясна промисловість розміщається й у районах сировини, і в районах споживача. Промислове виробництво м'яса організоване у всіх областях. Найбільш могутні підприємства знаходяться в Дніпропетровську, Донецьку, Харкові, Києві, Черкасах, Полтаві й у Криму.

Молочна промисловість також розвита у всіх областях. Висока територіальна концентрація - у великих і великих містах, а також у приміських районах. Основними виробниками тваринної олії є Київська, Вінницька, Чернігівська, Хмельницька, Сумська і дніпропетровська області.

Масложирова промисловість в основному розміщена в південних регіонах республіки - у районах сировинних баз. Найбільш могутні підприємства сконцентровані в Дніпропетровською, Полтавською, Харківської, Одесою, Кіровоградській, Запорізькій, Донецькій, Чернівецькій і Вінницькій областях.

У цілому агропромисловий комплекс України має значні можливості розширення виробництва. Однак тільки нарощування виробництва при недосконалій структурі, при недостатньому розвитку системи заготівель, перевезень і переробки сільськогосподарської сировини не вирішує проблему забезпечення населення продуктами харчування. Цього можна досягти лише за умови технічного переоснащення всіх підрозділів АПК, і, насамперед, сільського господарства, удосконалення системи переробки і реалізації продукції.

Нові пріоритети в розвитку сільського господарства складаються в розвитку тих галузей, продукція яких може стати джерелом постійних і значних валютних надходжень, зокрема - це виробництво цукру, м'яса, тваринної і рослинної олії і продуктів їхньої переробки. У тваринництві головним є різке підвищення його продуктивності, скорочення чисельності малопродуктивного поголів'я тварин відповідно до кормової бази, зміна структури тваринництва на користь переважного розвитку свинарства і птахівництва, підвищення обсягу виробництва кормів і їхня збалансованість по якісному складі.

Нові умови господарювання на селі викликали корінні зміни організаційної структур АПК. Розвиток нових форм власності (орендної, приватної) обумовить виникнення високопродуктивних спеціалізованих підприємств, а також підприємств по виробничому і невиробничому обслуговуванню сільського господарства. Господарська самостійність таких підприємств забезпечить ефективне функціонування міжгалузевих агропромислових формувань.