Тема 2.4. Хіміко-лісовий комплекс України

Хімічний комплекс – один з провідних у структурі сучасної економіки. Від його розвитку, як і від розвитку машинобудування, значною мірою залежить науково-технічний прогрес. Комплекс хімічних виробництв виготовляє продукцію для всіх основних галузей промисловості, сільського господарства, транспорту, оборони і т.д. Галузі хімічної промисловості є основою хімізації народного господарства – процесу широкого застосування хімічних технологій, синтетичних матеріалів у різних його галузях.

Структура хімічного комплексу досить складна. Як правило, виділяють основну (неорганічну) хімію, хімію органічного синтезу, гірнохімічну промисловість, фармацевтичну промисловість, мікробіологічну промисловість, побутову хімію.

Використання хімічної продукції в промисловості дає змогу виготовляти значну кількість використаних виробів, необхідних таким прогресивним галузям виробництва як атомна енергетика, радіоелектроніка тощо. Продукція хімічної промисловості часто заміщує природну сировину, яка дорого коштує, сприяє зниженню вартості кінцевої продукції, підвищенню якості виробів.

Рівень розвитку хімічної промисловості тієї чи іншої країни є важливим показником її індустріального розвитку і економічної незалежності. Що стосується України, то хімічна промисловість є однією із провідних галузей її народногосподарського комплексу, галуззю її спеціалізації у міжнародному поділі праці.

Україна має великі потенційні можливості для розвитку хімічної промисловості. Особливістю галузі є те, що в структурі постачання сировини, матеріалів і напівфабрикатів близько 60-70% їх обсягу становили поставки за зв’язками по кооперації з підприємствами республік колишнього Радянського Союзу. У цих же регіонах реалізовувалася значна частка виробленої продукції галузі.

Формування в Україні ринкових відносин супроводжується проявом кризових явищ як у цілому в економіці країни, так, зокрема, і в хімічній промисловості. Це обумовлено, з одного боку, порушенням налагоджених господарських зв’язків, а з другого – недостатньою адаптацією галузі до ринкових умов функціонування.

Розміщення хімічної промисловості має свої особливості, у зв’язку с тим, що на нього впливає велика кількість факторів: сировинний, споживчий, паливно-енергетичний.

Частка сировини становить від 40-45 до 90% всієї вартості готової продукції цієї галузі. Найбільш відомі види хімічної сировини: апатити, фосфорити, калійні солі, мірабіліт, кухонні солі, сірка, барити, вапняки, чіпси і ін. Крім хімічної мінеральної сировини, хімія використовує для переробки величезну кількість органічного полива – нафти, газу, вугілля, а також деревини, та іншої сировини рослинного походження. У процесі хімічної переробки різних видів сировинних ресурсів хімія використовує у великій кількості прісну воду і повітря.

Сировинний фактор має вирішальне значення для виробництва капролактаму, ацетилену, аміаку. Великі витрати сировини необхідні для виробництва соди, синтетичного каучуку, азотних і калійних туків, спастичних мас.

Крім гірничо-хімічної та органічної сировини, хімія споживає велику кількість води. Забезпечення хімічних виробництв водою – актуальне завдання сучасної територіальної організації промисловості. За водомісткістю хімія значно випереджає такі галузі, як чорна і кольорова металургія, целюлозно-паперова і текстильна промисловість. Тому водний фактор стає певною мірою на перешкоді розвитку хімії в районах з напруженим водним балансом.

Крім того, хімічні виробництва потребують, як правило, багато паливної та електричної енергії. Це стосується, перш за все, виробництва полімерних матеріалів та їх переробки. Так, наприклад, при виробництві 1 т синтетичного волокна в середньому необхідно 15 тис. кВТ-год електроенергії і 7-8 т пари. Для розміщення таких виробництв особливо важливе значення має наближення їх до теплоелектростанцій.

При великих розмірах хімічних підприємств та високому ступені автоматизації і механізації виробництв у цілому хімічна промисловість належить до галузей з невисокою трудомісткістю виробництва. Її підприємства можна розмістити в слабо заселених районах. Винятком є виробництва хімічних волокон і фармацевтична промисловість.

Споживчий фактор впливає головним чином на виробництво основної хімії (виробництва мінеральних добрив, крім калійних, сірчаної кислоти тощо), а також на верхні поверхи деяких виробництв, що переробляють напівфабрикати хімії органічного синтезу (виробництво хімічних волокон, гумово-технічні вироби тощо).

При розміщенні хімічних підприємств істотне значення має врахування технологічного фактора. Необхідно вдосконалювати технологію виробництв, впроваджувати безвідходні технології, уникати надмірної територіальної концентрації виробництва.

Гірничо - хімічна промисловість спирається значною мірою на власні ресурси калійних солей, самородної сірки, кухонної солі, фосфатної сировини (фосфорити), баритів, карбонатної сировини, солей йоду і брому, мінеральних фарб.

Залягання гірничо-хімічної сировини в межах України виявлені у Прикарпатті, на території Донбасу (Слов’янсько - Артемівський район), у Причорноморському районі (Сиваш) та деяких інших районах.

Один з найбільших районів гірничої хімії - прикарпатський. На базі розвіданих родовищ самородної сірки тут працює два великі сірчані комбінати у Роздолі та Новояворівську (Львівська обл.). Запаси калійних солей зосереджені у Калузькому і Стебницькому родовищах. Сировина переробляється на комбінатах, які виробляють хлорні калійні добрива та ряд інших хімічних продуктів.

Важливим районом гірничо-хімічної промисловості залишається Донбас, в межах якого залягають кам’яні солі (Артемівське, Слов’янське та Новокарфагенське родовища). На базі їх працюють комбінати у Слов’янську, Лисичанську.

В недрах України видобуваються мінеральні барвники: кольорові глини, окислені залізні руди, азурити, кіновар, ярозит, титанових руд (для виробництва пігментного двоокису титану) та інша гірничо-хімічна сировина, з якої виробляються природні фарбувальні пігменти з високим антикорозійними властивостями. Розробляються три родовища мінеральних барвників: Цілик (Дніпропетровська обл.) і Яснохальське (Донецька обл.). На Кіровоградщині розробляються поклади графіту (Завальське родовище).

Основна хімія розвивається в місцях видобування сировини та в районах споживання готової продукції. Вона представлена виробництвом мінеральних добрив, неорганічних кислот, соди. Виробництво азотних добрив зосереджено в центрах коксохімічної промистовості - у Донбасі (Горлівка, Сєверодонецьк, Лисичанськ, Алчевськ) та Придніпров’ї (Дніпродзержинськ, Запоріжжя). В районах споживання розміщені окремі заводи, які використовують як сировину природний газ (Черкаси, Рівне).

Калійна промисловість зосереджена в Івано-Франківській та Львівській областях, де видуваються калійні солі (Калуш, Стебник).

Виробництво фосфатних добрив переважно тяжіє до районів споживання (бурякосічні райони лісостепової зони). Найбільшими підприємствами є Вінницький та Сумський заводи. Центрами виробництва є також Костянтинівна (Донецька обл.) та Одеса. Для виробництва фосфатних добрив використовується довізний апатитовий концентрат, місцеві фосфорити та відходи промислових підприємств.

Однією з старих традиційних галузей основної хімії на Україні є сірчанокислотна. Вона застосовується у виробництві мінеральних добрив, у металургійній, нафтопереробній, текстильній, харчовій промисловості та в інших галузях. Найбільшими центрами виробництва сірчаної кислоти є такі: Суми, Рівне, Новий Роздол, Дніпродзержинськ).

Україна - один з великих виробників солі, споживачами якої є скляна, текстильна миловарна нафтопереробна, харчова, фармацевтична галузі. Вона розміщується де є достатня кількість сировини (сировинномістка галузь) і палива (тепломістська). Це, перш за все, Донбас - Слов’янськ, Лисичанськ. Виробництво соди розвивається також у Північному Криму (Красноперекопськ), де використовується ропа Сиваша та високоякісні вапняки. Паливом служить природний газ, який надходить сюди з газопроводу.

Промисловість органічного синтезу представлена виробництвом полімерних матеріалів (синтетичних смол, пластмас, хімічних волокон, синтетичного каучуку і ниток). Її розвиток набуває поширення і базується на використанні продуктів переважно нафтопереробної, газової, коксохімічної галузей. Найбільші підприємства зосереджені у Донецькому та Придніпровському районах - Донецьк, Сєверодонецьк, Запоріжжя, Дніпропетровськ, Горлівка, Дніпродзержинськ, Первомайськ, Калуш, Одеса, Київ та інші центри.

Виробництво хімічних волокон зосереджено в центрах з достатньою кількість водних, паливно-енергетичних і трудових ресурсів. Це зумовлено тим, що на 1 т готової продукції витрачається від 5-7 до 20 тис. кВТ-год електроенергії і до 5 тис. куб. м технічної води. Центрами виробництва виступають: Чернігів, Київ, Черкаси, Сокаль (Львівська обл.), Житомир.

Нафтохімічна і гулюазбестова промисловість розвивається на базі переробки нафти і природного газу і використовує каучук. Нафтохімія поєднується з нафтопереробкою (Лисичанськ, Кременчук, Херсон, Борислав, Бердянськ). Підприємства гумової промисловості виконують широкий асортимент продукції: автомобільні, тракторні, мотоциклетні шини, гумові шланги, транспортерні стрічки, різні предмети широкого вжитку. Найбільші підприємства: Дніпропетровський шинний завод, виробниче об’єднання “Білоцерківшина”, Лисичанський завод гумотехнічних виробів, Київський завод “Червоний гумовик” та ряд інших.

У великих містах, що мають значні науково-дослідні заклади, розвинути фімічно-фармацевтична промисловість. Її центри - Київ, Житомир, Харків, Полтава, Луганськ, Львів, Одеса.

В результаті розвитку і розміщення хімічної промисловості в Україні сформувались три основні райони: Донецький, Придніпровський, Прикарпатський. Донецький район добре забезпечений паливом і різноманітною хімічною сировиною. Тут розвинені майже всі хімічні виробництва, що пов’язані з металургією, машинобудуванням, скляною, текстильною галузями. На базі використання відходів чорної і кольорової металургії та природної хімічної сировини сформувалися найбільші вузли хімічної промисловості: Слав’яно-Артемівський, Лисичансько-Рубіжанський, Горлівський, Маріупольський.

У Прикарпатському районі головними центрами хімії є Дрогобицько-Роздільський та Калузько-Долинський промислові вузли. Вони спаціалізуються на виробництві природної сірки, калійних добрив, металічного магнію, сажі газової, виробництві органічних напівпродуктів з нафти.

Хімічна промисловість Придніпровського району представлена коксохімією, виробництвом азотних добрив, автомобільних шин, лаків і фарб, широкою гамою товарів побутової хімії. Виробництво хімічної продукції зосереджено у Дніпровсько-Дніпродзержинському, запорізькому та Криворізькому промислових вузлах.

Основні напрямки розвитку комплексу хімічних виробництв пов’язуються з поглибленням комплексної хімічної переробки органічного палива та більш повним використанням місцевих сировинних ресурсів. Головним завданням прискореного розвитку галузей хімії є застосування прогресивних технологій та модернізація матеріально-технічної бази на підприємствах комплексу. Необхідно також вдосконалити галузеву структуру хімічного комплексу, надати пріоритетності таким галузям, як виробництво синтетичних смол і пластмас, синтетичних волокон, синтетичного каучуку, лакофарбових матеріалів, мінеральних добрив та хімічних засобів захисту рослин.

Лісовиробничий комплекс (ЛПК) України - це міжгалузевий комплекс, що об’єднує лісові галузі, які пов’язані з вирощуванням і переробкою лісової сировини. Цей комплекс складний за структурою міжгалузевими зв’язками. Так, поставками готової продукції та лісоматеріалів ЛПК пов’язаний з більш як 100 галузями.

Лісовиробничий комплекс України має добре розвинену галузеву та територіальну структури. До галузевого складу комплексу входять гострі групи:

• лісогосподарська: лісове господарство, лісозаготівельна промисловість;

• деревопереробна: лісопильна промисловість, фанерна, меблева, виробництво деревостружкових і деревоволокнистих пліт, виробництво будівельних матеріалів з деревної сировини;

• целюлозно-паперова: целюлозна промисловість, виробництво картона;

• лісохімічна: гідролізна промисловість, дубильно-екстрактова, піротехнічне виробництво, каніфольне виробництво, хвойно-ефірне виробництво та інші.

Україна не має достатніх запасів лісових ресурсів, які служать сировинною базою для розвитку ЛПК. Загальна площа лісового фонду України становить близько 10 млн. га, в тому числі вкрита лісом - 8,6 млн.га. Ліси України поділяються на дві групи. До першої, яка займає 50% загальної площі лісів, належать водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні та оздоровчі. Друга частина - ліси, що мають захист та обмежене експлуатаційне значення.

Ліси розміщені не рівномірно. При середній лисистості 14,3%, в Українських Карпатах вона становить 40,5%, у Кримських горах - 325, на Поліссі - 26,1%.

У лісостеповій зоні цей показник дорівнює 12,2%, а в степовій - 3,8%. До найбільш лісистих областей належать Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Житомирська, Волинська і Чернівецька. Лісові ресурси України забезпечують потреби господарства майже на 20%. Лісовим господарствам займаються в основному лісництва, а лісозаготівлею - лісгоспзаги. Основними лісозаготівельними регіонами є Карпати та Полісся (Волинська, Житомирська, Київська і Чернігівська області).

Деревопереробний комплекс представлений рядом галузей. Підприємства переважно завершальних стадій деревообробного циклу розміщені в усіх областях України. Однак лісопильна промисловість тяжіє, як правило, до районів лісозаготівель. Майже 4/5 великих центрів лісопильної промисловості знаходяться в Карпатському регіоні: Чернівці, Вигода, Надвірна, Брошнів, Берегамет (Прикарпаття); Рахів, Свалява (Закарпаття). В Поліссі: Ківерці, Костопіль, Сарни, Ковель, Камінець-Каширський. Підприємства фанерної промисловості зосереджені у Львові, Оржеві, Костополі, Сарни, Чернивцях, Києві.

Серед галузей ЛПК України профілююче місце посідає меблева промисловість. Її підприємства тяжіють до регіонів зосередження сировини і трудових ресурсів та споживання продукції. Особливо висока концентрація виробництва меблів у Закарпатській, Івано-Франківській, Чернігівській областях, які виготовляють понад 1/4 загальної кількості меблів, що виробляються в Україні. В інших регіонах осередками меблевої промисловості є обласні центри. Відносно слабо розвинута меблева промисловість у східних областях - Донецькій, Луганській, Харківській, Полтавській.

Найбільші підприємства з виготовлення меблів розташовані у Києві, Харкові, Львові, Ужгороді, Мукачеві, Одесі, Дніпропетровську, Луганську, Донецьку, Івано-Франківську, Чернівцях та інших містах.

Целюлозно-паперовий підкомплекс в Україні розвинений недостатньо. Для його розвитку необхідне поєднання таких факторів, як наявність сировини, води, електроенергії. Найбільшими підприємствами виступають: Жидачівський картонно-паперовий комбінат (Львівська обл.), Рахівська картонна фабрика (Закарпатська обл.), Херсонський целюлозно-паперовий та Ізмаілівський целюлозний заводи, Дніпропетровська паперова фабрика, Копсоківська фабрика технічного паперу.

Лісохімічний підкомплекс охоплює рід галузей, що зайняті переробкою деревини і тяжіють до лісосировинних районів. Підприємства виготовляють деревне вугілля, оцтовий порошок, оцтову кислоту, метоловий спирт, формалін, антиокислювачі, флотаційні масла, карбомідні смоли, каніфоль, скипидар, ефірну олію тощо. Найбільш потужна група лісохімічних підприємств склалася у Закарпатській області. (Свалявський, Перечинський, Великобичівський лісохімічні комбінати).

Великі підприємства працюють у Києві, Запоріжжі, Білгороді-Дністровському. Значними центрами лісохімії є також Славута Хмельницької області та Вигода Івано-Франківської області.

Галузі лісовиробничого комплексу України зосереджені переважно у двох великих районах - поліському і Карпатському.

Поліській район охоплює територію північних областей правобережної частини України. Тут розвивається лісопильна, меблева, целюлозно-паперова, лісохімічна, каніфольна галузі. Головні лісопромислові центри - Костопиль, Житомир, Київ, Чернигів, Новгород-Волинський. Целюлозно-паперова промисловість розвивається у Понінці та Малині.

Карпатський район сформувався на базі лісових ресурсів Карпат, що простягаються на території Закарпатської, Івано-Франківської, Чернівецької та Львівської областях. Головними галузями є - меблева, целюлозно-паперова, лісохімічна, фанерна, виробництво оцтової кислоти, клею. Найбільші лісопромислові центри району: Жидачів, Івано-Франківськ, Ужгород, Чернівці, Брошнів, Свалява, Перечин, Великий Бичків (лісохімія), Рахів (виробництво картону).

Розвиток лісопромислового виробництва у перспективі залежатиме у великій мірі від наявності деревної сировини. В Україні запаси деревини незначні, тому необхідно вишукувати резерви шляхом вивільнення частини ресурсів і використання у виробничому циклі різноманітних замінників. Це даси можливість збільшити виробництво найнеобхідніших напівфабрикатів та готових виробів.

Пріоритетним напрямком розвитку ЛПК є зростання виробництва деревних плит, целюлозно-паперової та іншої продукції, що користується попитом. В ці галузі спрямовуватимуться в першу чергу і капітальні вкладення.