2.2 Методика передачі кольору у зображені пейзажу

Перш ніж приступити до написання картини, слід вивчити та проаналізувати модель, об’єкт – мається на увазі форма, лінії, світлотіньові відносини, але також треба визначити домінуючі кольори. Під час зображення навколишнього середовища враховується як характер освітлення впливає на колір, як виглядають при даному освітленні кольори неба, землі, стіни будинку, дерев; яка відмінність за кольором між освітленими ділянками й тіньовими; відстань, вплив атмосфери. Саме на цій основі складаємо колірну гаму, підбираємо діапазон фарб. Аналізуючи натуру, ми повинні чітко уявляти собі, які кольори превалюють – холодні чи теплі, наприклад: сірий або голубий, фіолетовий або зеленувато-голубий, або ж навпаки, жовтий, червоний, жовтогарячий і теплі тони зеленого. Виконуваний з натури пейзаж робимо за один сеанс. Це зв'язано з висвітленням і з „миттю”, що намагаємось зупинити. На етюд витрачаємо час залежно від того, яке ставимо собі завдання. Стан природи не завжди постійний. Наприклад, світанок і вечір минають швидко, до того ж кольорові ефекти в них весь час змінюються. У таких випадках довго працювати ми не маємо можливості. Вибираємо придатний час доби, коли світло не підкреслює контрастність світлотіні. При роботі над пейзажем краще вибирати пору, коли тіні не занадто довгі й не занадто короткі. Якщо випадає малювати на сонці, захистимо малюнок від його променів парасолькою або влаштуймося в тіні, бо сонце, відбиваючись від паперу, сліпить очі; від його променів швидко висихають фарби, етюд стає „сухий”, а головне – ми не матимемо правильного уявлення про свій етюд протягом усієї роботи. Установлюємо мольберт. Перш ніж малювати пейзаж, уважно придивимося до всього, що нас оточує, налаштовуємося, так би мовити, на певний краєвид. Оскільки кольорові ефекти світанку або вечора весь час змінюються, тому не захоплюємось другорядними деталями, а намагаємось схопити основне – відношення землі до неба, основні тонові співставлення великих деталей – і передати загальну кольорову гаму. Такий короткочасний етюд називається етюдом-начерком. Друга форма – це етюд тривалий, простудійований в деталях. В його завдання входить: детально вивчити та передати всі складові частини пейзажу, не гублячи загальних тонових і кольорових відношень, і передати настрій, стан природи. Знайти композицію нам допоможе видошукач (краєвидошукач) – рамка з картону, вирізаний внутрішній прямокутник 2х3 см: через отвір уважно оглядаємо одним оком перспективу, рухаючи видошукач в різні боки. Знайшовши вдалий фрагмент натури, уважно її вивчаємо, осмислюємо, пропускаємо через себе. Насамперед вчимось визначати лінію горизонту. Подумки розділимо пейзаж на дві співмасштабних частини.

Тепер можемо звести різні елементи пейзажу до найпростіших геометричних фігур. Виконаємо попередні начерки олівцем чи вугіллям на невеликому за розмірами папері. Продовжуємо малювання накладанням переважаючих тонів. Нехай нас не бентежить сильний контраст між першим мазком і білизною паперу. Спочатку використовуємо дуже рідкі фарби, пізніше ми їх наберемо в тоні. Деякі художники працюють напівмазками, саме таким способом вони пишуть картину, а потім підсилюють тіньові місця. Інші, навпаки, швидкими чіткими мазками накладають на вологий папір найбільш темні фарби, потім намічають півтони, далі світлоту. Для позначення найбільш освітлених місць вони залишають папір незафарбованим. Можна накладати новий мазок на ще вологий попередній [21, 61].

Визначимо характер освітлення: чи воно тепле, чи холодне. Починаємо накладати фарби з неба. Виписувати небо починаємо з обрію – найбільш світлої частини, ведемо роботу з нижньої частини неба до верхньої. Якщо потрібно зобразити небо з найрізноманітнішими хмарами, що рухаються, форми хмар, починаємо з контурного малюнка. Потім позначаємо тіні, затемнені місця, що плавно переходять у більш світлі. Для цього вмочуємо пензель у воду. Максимальну світлість може передавати незафарбований білий папір. По відношенню до неба малюємо землю, слідкуємо водночас і за плановістю. Перед тим як приступити до зображення моря, озера чи водоспаду, треба ретельно проаналізувати живі фарби природи, постаратися запам’ятати найменші відтінки – це необхідно для подальшої роботи з палітрою. Небо, вода дуже мінливі. Працюючи над їх зображенням, складно “зупинити мить”. Звертаємо увагу, що небо, навіть коли воно зовсім чисте, то й тоді, якщо воно вище – блакитніше, холодніше, а ближче до горизонту ми бачимо на ньому зеленуваті відтінки, і рожеві, і бузкові – залежно від часу й погодних умов. Отже, ми уважно вдивляємось в натуру та працюємо з палітрою.

Важлива роль приділяється ранковому, денному, сутінковому освітленню. Зелений колір дерев, трав може трансформуватися в блакитний, фіолетовий, жовтий, жовтогарячий, червоний чи в колір іржі, в теплі і холодні тони коричневого. Ми уважно вивчаємо колірну палітру натури. При роботі над зображенням листя дерев використовуємо в якості фонових насичені, сильно розведені водою фарби. Найсвітліші місця взагалі не зафарбовуємо. У міру висихання фарби папір змочуємо. В акварелі майже не користуємось білилами – для цього служить білий папір. У процесі малювання весь час порівнюємо кольори: холодні з холодними, теплі з теплими. Ні в якому разі близькі ділянки етюду не пишемо лише теплими фарбами, а віддалені плани – тільки холодними, бо від цього живопис може стати скучним і одноманітним. Холодні фарби (сірий, блакитний, ліловий) оптично віддаляють предмет, теплі кольори (жовті й червоні) оптично наближають предмет. Коричневі й чорні тони прекрасно контрастують із предметами, виконаними світлими фарбами, а також червоною, зеленою, світло-блакитною. Ландшафт у рожевих чи жовтуватих тонах добре з’єднується із синьо-фіолетовим і синьо-зеленуватим кольором неба. Працюючи над пейзажем на пленері, ми пізніше вивчаємо свою роботу в майстерні – це зв’язано з тим, що контраст між світлом і тінню на відкритому повітрі здається занадто яскравим. Над довготривалим етюдом працюємо у два-три сеанси. За перший сеанс виконуємо малюнок, але точніший, ніж для етюду-начерку; у другому сеансі робимо попереднє прописування, схоплюємо загальні відношення й плани; за третій сеанс проробляємо деталі, зводимо всі частини до загального цілого [19, 42].

Щоб картина була виконана професійно якісно, слід наполегливо працювати, експериментувати з фарбами і палітрою кольорів, постійно порівнювати малюнок з натурою. Також не слід забувати про відпочинок: при втомі роботу потрібно перервати й почекати, поки око й мозок зможуть знову сприймати натуру.