3. Мотивація як функція управління.

Протягом всієї історії розвитку людського суспільства велися пошуки стимулів, що спонукають мотиви, за допомогою яких можна було б змусити людей плідніше працювати, швидко й ефективно виконувати доручення.

Взагалі уся діяльність людини (керівника чи виконавця, начальника чи підлеглого) обумовлена реально існуючими потребами. Люди завжди намагаються у своєму житі або чогось досягти, або, навпаки, чогось уникнути, тобто мотивують якимось чином свою поведінку та діяльність.

Іноді трапляється так, що керівником знайдене рішення складної проблеми, розроблені шляхи його реалізації, є необхідні ресурси, перед усіма співробітниками поставлені конкретні завдання. Успіх справи, на перший погляд, забезпечений і залишається тільки сподіватись на результати. Але їх немає, а у працівників відсутнє бажання й ентузіазм виконувати поставлені завдання. Чого ж не вистачає для вирішення проблеми? Справа в тому, що виконавці також повинні бути зацікавленими у виконуваній роботі або, іншими словами, для успішного виконання управлінського рішення потрібно мотивувати працю робітників.

Мотивація - це процес спонукання себе й інших до діяльності, спрямованої на досягнення особистих, колективних або суспільних цілей. Вміщує в себе два поняття: мотив і стимул.

Під мотивом розуміється психічне явище, що спонукає і спрямовує діяльність людини.

Мотив (фр. mоtіf) - це усвідомлення і внутрішнє пояснення особистістю її поводження у відношенні до цінностей і норм. Мотив - це внутрішнє бажання людини задовольнити свої потреби.

Виникнення мотивів пов'язано з необхідністю задоволення потреб. І хоча дати чітке визначення потреби неможливо, її прояв виражається в подовжені людини і спонуканні її до визначених конкретних дій.

На рис 3.2. показано спрощену модель мотивації через потреби.

Недостатність чогось, що викликає потребу, викликає спонукання, що виражається надалі в поведінці людини, спрямованій на задоволення потреби. При цьому якщо цілі досягнуто, то людина одержує задоволення. При неповному задоволенні або його відсутності сила спонукання може також змінюватися: або посилюватися, або послаблюватись. У житті цей процес протікає набагато складніше і залежить від якостей конкретної людини.

Психологи вважають, що потреби умовно можна розділити на дві категорії - первинні та вторинні.

Первинні - це фізіологічні потреби, такі як сон, дихання, пересування, їжа тощо.

Вторинні набуваються людиною протягом усього життя і виявляються у психологічних особливостях окремої особистості. Це потреба в успіху, визнанні, самовираженні, повазі тощо.

Довгі роки вважалося, що в основі підвищення ефективності праці людини лежить рівень заробітної платні. Проте це не завжди так. Встановлено, що створення мотивації, тобто внутрішнього спонукання до діяльності, є результатом впливу складної сукупності потреб, що постійно змінюються.

Мотивація - це сукупність внутрішніх і зовнішніх рушійних сил, що спонукають людину до діяльності, задають межі і форми діяльності, надають цій діяльності спрямованості, орієнтованої на досягнення визначених цілей. Вплив мотивації на поводження людини залежить від множини чинників, багато в чому є індивідуальним і може змінюватися під впливом зворотного зв'язку з боку діяльності іншої людини (керівника чи підлеглого).

До останнього часу у практиці управління одним з основних понять мотивації діяльності людей було поняття «стимулювання» (від лат. Stimulus - загострена палиця, якою поганяли тварин), тобто спонукання до дії працівника у вигляді заохочення або покарання. .

Стимул - це можливість отримання засобів для задоволення своїх потреб за виконанням певних дій.

Проте стимулювання відрізняється від мотивації насамперед тим, що воно являє собою лише один із засобів для здійснення мотивування.

Фахівці з управління відзначають, що чим вище рівень культури, освіти, чим вище кваліфікація і досвід працівників, чим вище рівень міжособистісних відносин, тим рідше використовується стимулювання.

При розгляді теорії мотивації прийдеться оперувати терміном «винагорода». Під ним розуміється усе те, що людина вважає цінним для себе. У зв'язку з тим, що навіть у людей одного кола цінності можуть сильно різнитися, оцінки значущості винагороди також можуть різнитися.

Винагороди підрозділяють на зовнішні і внутрішні.

Зовнішні винагороди даються адміністрацією - це можуть бути гроші, подарунки, просування по службі.

Внутрішні винагороди пов'язані із задоволенням від виконання роботи, трудовими успіхами, радістю спілкування. На відміну від зовнішніх, ці винагороди дає сама робота.