Загальна схема взаємозв’язку між об’єктами та інструментами грошового ринку

Інструменти грошового ринку самі набувають здатності до обігу. Найбільшою мірою ця здатність властива цінним паперам і валютним цінностям, що дає підстави виділити відповідні ділянки грошового ринку в самостійні ринки - цінних паперів та валютний. У розвинутих ринкових економіках поширена також купівля-продаж банківських позичкових вимог та зобов'язань, що дає підстави говорити про ринок позичкових угод як про самостійний вид грошового ринку.

Умовний характер має ціна на грошовому ринку. Ціна грошей має форму процента (процентного доходу) на позичені чи залучені кошти, що істотно відрізняє її від звичайної ціни на товарних ринках.

Розмір процента визначається не величиною вартості, яку містять у собі куплені (позичені чи залучені) гроші, а їх споживною вартістю – здатністю приносити покупцеві додатковий дохід чи блага, необхідні для задоволення особистих чи виробничих потреб. Чим більшою буде ця здатність і чим довше покупець користуватиметься одержаними грошима, тим більшою буде сума його процентних доходів.

Суб’єктами грошового ринку є юридичні та фізичні особи, які здійснюють операції купівлі-продажу грошей.

Усі ці операції можна розділити на три групи:

• з продажу грошей, в яких беруть участь сімейні господарства, фірми і структури державного управління;

• з купівлі грошей, в яких беруть участь ті самі економічні суб’єкти.

• посередницькі, в яких ключовими суб’єктами є так звані фінансові посередники (банки, інвестиційні та фінансові компанії, страхові компанії, пенсійні фонди, кредитні товариства тощо).

3.2. Інституційна модель грошового ринку

У загальному вигляді інституційну модель грошового ринку можна представити як схему потоків грошей та інструментів між трьома групами економічних суб’єктів:

• тими, що заощаджують гроші;

• тими, що запозичують гроші;

• фінансовими посередниками.

Кредиторами можуть бути будь-які економічні суб'єкти, що заощадили грошові кошти. Це насамперед сімейні господарства (населення), а також фірми, урядові структури, включаючи органи місцевого самоврядування, іноземні фізичні та юридичні особи.

Позичальниками можуть бути ті ж види економічних суб'єктів, але на перше місце за частотою і обсягом запозичень слід поставити ділові фірми, а потім - урядові структури, сімейні господарства, іноземців.

Стрілки, що показують рух грошей, спрямовані від кредиторів до позичальників.

Стрілки, що відображають рух інструментів, спрямовані від позичальників до кредиторів.

Інституційна модель грошового ринку

ГРОШОВИЙ РИНОК за інституційним критерієм
сектор прямого фінансування	сектор опосередкованого фінансування
характеристика сектору
зв`язки між продавцями і покупцями грошей здійснюються безпосередньо, і всі питання купівлі-продажу вони вирішують один з одним.	зв`язки між продавцями і покупцями реалізуються через фінансових посередників, які з початку акумулюють у себе ресурси, що пропонуються на ринку, а потім продають їх кінцевим покупцям від свого імені.
форма прояву
Канали руху грошей: - капітальне фінансування (покупці назавжди залучають кошти у свій оборот за допомогою акцій); - запозичення (покупці тимчасово залучають кошти у свій оборот за допомогою облігацій та інших подібних цінних паперів).	Види фінансових посередників: - банки; - небанківські фінансово-кредитні установи (страхові компанії, інвестиційні, фінансові та трастові компанії, пенсійні фонди, кредитні товариства тощо).
зміст діяльності
Для покупців грошей в цьому секторі розширюються можливості вибору найвигідніших умов купівлі, зниження ціни грошей та скорочення плати за користування позиками. Продавець грошей тут може знати свого покупця «в обличчя», що дає можливість вибирати найбільш вигідних позичальників, уникати зайвих ризиків.	Фінансові посередники тут створюють власні зобов’язання й вимоги, які можуть бути самостійними інструментами грошового ринку, зумовлювати появу нових грошових потоків. Сектор створює спеціальний механізм реалізації зв’язків, які не можуть бути реалізовані через сектор прямого фінансування (витрати грошей і часу на пошуки і вивчення контрагента, чи реалізація яких пов’язана зі значними ризиками )
Між секторами прямого й опосередкованого фінансування існують не тільки конкурентна боротьба, а й інтеграційні процеси, зокрема активне проникнення фінансових посередників у сектор прямого фінансування як технічних посередників, кредиторів та позичальників.