
- •Регулювання водного режиму осушуваних земель
- •Головні причини перезволожування та заболочення земель
- •Поняття про осушення та класифікація перезволожених земель
- •Джерела і типи водного живлення перезволожених земель
- •Поняття про норму осушення та фактори впливу на неї
- •Норми осушення для деяких сільськогосподарських культур (за о.Н. Костяковим)
- •Осушувальна система, її елементи та класифікація осушувальних систем
- •Розвиток меліорацій в гумідній зоні України
- •Заходи щодо запобігання деградацій
- •Основні заходи запобігання деградації осушуваних мінеральних ґрунтів
Заходи щодо запобігання деградацій
З метою запобігання деградацій осушуваних торфових ґрунтів доцільно проводити такі заходи:
меліоровані торфові масиви з незадовільне ним водним режимом, а також спрацьовані чи радіактивно забруднені, де реконструкцію осушуваних систем проводити не доцільно з економічної точки зору. Підлягають ренатуралізації, тобто поверненню до процесів болотного ґрунтоутворення. Проект ренатуралізації деградованих торфовищ кожного конкретного об’єкта повинен бути індивідуальним;
торфовища з потужністю торфу понад один метр, де існуючі меліоративні системи дають змогу підтримувати оптимальний водний режим протягом вегетації, необхідно використовувати під довготривалі луки, з періодичним пере залуженням, та в системі сівозмін, де частка багаторічних трав – не менше 70%, а зернових і просапних – 30%;
торфоболотні грунти з глибиною торфу менше одного метра повністю використовуються під багаторічні трави, що поповнюють грунт свіжою органічною речовиною завдяки кореневим і післяжнивним решткам;
норми внесення мінеральних добрив слід визначати за розрахунково-балансовим методом з урахуванням наявності поживних речовин у грунті і коефіцієнтів використання їх рослинами. Такий захід дасть змогу економити значну кількість мінеральних добрив і зменшити вимивання їх у грунтові та дренажні води;
після обробітку ґрунту та висіву сільськогосподарських культур площі торфових ґрунтів необхідно закоткувати важкими водоналивними котками.
У заболочених мінеральних грунтах (дерново-глейових, дерново-підзолисто-глейових, лучно-болотних, тощо) під впливом осушення та сільськогосподарського використання у перші чотири-сім років процеси де гуміфікації проходять дуже інтенсивно і в середньому за рік втрачається до 1,5-2,5 м/га гумусу.
Значні втрати гумусу гігроморфних ґрунтів може спричинити проведення культуртехнічних робіт при плануванні поверхні, знищенні дерну та чагарникової рослинності.
Основні напрямки погіршення агроекологічного стану осушуваних гігроморфних ґрунтів.
деструкція та мінералізація гумусової частини ґрунту;
ерозія;
озалізнення;
карбонізація;
засолення та осолонцювання
підкислення;
забруднення важкими металами, пестицидами, радіонуклідами;
опідзолення;
непродуктивні втрати понсивних речовин;
необґрунтована руйнація біогеоцентотичної різноманітності гігроморфних масивів
Основні заходи запобігання деградації осушуваних мінеральних ґрунтів
А) підтримання оптимального водно-повітряного режиму протягом вегетації;
Б) впровадження науково-обгрунтованих сівозмін.
Значне місце у структурі сівозмін повинні займати однорічні і багаторічні бобові та бобово-злакові посіви на корм і зелене добриво в основних та проміжних посівах. На більш родючих та удобрених грунтах застосовувати повторні посіви.
В) диференційована система обробітку ґрунту, враховуючи різноманітність ґрунтового покриву меліорованих ґрунтів та різний рівень їх окультурюється;
Г) внесення органічних добрив для підтримання бездефіцитного балансу гумусу (по 14-18 т на 1га ріллі в сівозміні внесення мінеральних добрив з розрахунку на заплановану врожайність на кожному полі;
Д) систематичне вапнування на грунтах з підвищеною кислотністю.
Виконання вищезгаданих заходів дає змогу одержати високі врожаї і підтримувати ефективну родючість ґрунтів, уникаючи негативних наслідків їх використання.
Екологізація гідромеліорацій та меліоративного землеробства на сьогоднішній день ставлять такі вимоги, як максимально можливе підтримання природної динаміки процесів у водостоках, захист від ерозії та відкладання каналів, забезпечення чистоти вод, ґрунтів, рослин, схорону їх від можливого забруднення залишками агрохімікатів й іншими токсікантами.
Екологічна саморегуляція гігроморфних ландшафтів зберігається і навіть поліпшується, якщо меліорацією охоплюється лише їх окремі (мекальні) ділянки, ґрунтовий покрив яких характеризується високою потенційною родючістю. При цьому слід залишати окремі озерця, старорічища й особливо ті, що прилягають безпосередньо до водостоків.
Перехід на проектування мозаїчної структури гігроморфного ландшафту єдиний шлях до компромісу продуктивних та еколого-відтворних функцій ґрунтового покриву гумідних територій.