3.2. Саморегулювання банківської системи.

В умовах глобалізації фінансових ринків, з розвитком методів та засобів інформатизації, з розширенням сфери застосування похідних фінансових інструментів, що призводить до зниження рентабельності роботи банківських установ, контроль за ризиками діяльності стає одним із головних факторів підтримання їх прибутковості на прийнятному рівні.

Внутрішній контроль – це процес, що постійно здійснюється на всіх рівнях банку і покликаний сприяти досягненню мети, визначеної стратегією його розвитку.

Концептуальною основою побудови внутрішнього контролю є такі принципи:

1. Розмежування обов’язків (функція внутрішнього контролю у банку має бути відокремленою від операційної діяльності, а бек-офіс – від підрозділів, у яких укладають угоди);

2. Наявність ефективних процедур санкціонування операцій (мовиться про рішення відповідальних осіб, дотримання регламентованих внутрішніми документами банку відповідних дій та процедур);

3. Своєчасне належне документування операцій;

4. Фактичний контроль за документацією (йдеться про використання технічних засобів і процедур з метою запобігання втрати, вилучення або неправомірної зміни облікової чи іншої робочої банківської документації);

5. Використання різних видів контролю залежно від функціональної приналежності його об’єктів;

6. Безперервність та об’єктивність.

Ці принципи забезпечують постійну, всеосяжну і багатопланову дію контрольних механізмів і функцій на всіх векторах банківської діяльності й на різних рівнях ухвалення рішень.

Сукупність органів управління, а також підрозділів і службовців (відповідальних працівників), які виконують моніторингові та захисні функції в рамках політики внутрішнього контролю є службою внутрішнього контролю.

Служба внутрішнього контролю (СВК) – це структурний підрозділ (відділ, департамент) банку, котрий організовує і здійснює контроль. СВК має бути незалежною і діяти під безпосереднім наглядом ради директорів банку; не здійснювати діяльність, що піддається перевіркам; взаємодіяти із відповідними керівниками банку або його підрозділів з метою оперативного вирішення питань; з власної ініціативи доповідати раді директорів про результати внутрішнього контролю та вносити пропозиції щодо вирішення виявлених проблем, а також надавати цю інформацію голові правління і правлінню банку.

Система внутрішнього контролю виконує захисну функцію, мінімізуючи зовнішні та внутрішні ризики банківської установи, забезпечуючи такий порядок проведення банківських операцій і послуг, який сприяє досягненню встановлених нею орієнтирів і цілей при дотриманні вимог законодавства, нормативних актів центрального банку, а також внутрішніх процедур, стандартів і правил, установлених в банку.

Основною складовою внутрішнього контролю є контроль за ризиками. Одна з його особливостей полягає в тому, що, становлячи самостійну функцію ризик-менеджменту, контроль за ризиками водночас є складовою частиною інших функцій управління, а саме – служби внутрішнього контролю.

Служба внутрішнього контролю має постійно стежити за дотриманням таких критеріїв:

· Кількісні та якісні значення параметрів ризиків, оперативність і достовірність інформування керівництва банку про поточний стан показників ризику в цілому по банку і в розрізі окремих підрозділів;

· Своєчасність дотримання підрозділами і працівниками прийнятих банком зобов’язань і проведення розрахунків за ними, відповідність практики проведення операцій нормам чинного законодавства;

· Недопущення збитків і зменшення обсягу власного капіталу банку при покритті витрат доходами або власними коштами з урахуванням необхідності формування резервів на можливі втрати;

· Якість застави, що приймається банком як забезпечення наданих кредитів;

· Дотримання на практиці принципу колегіальності ухвалення рішень (щодо надання великих кредитів, кредитів пов’язаним із банком особам тощо);

· Наявність у банку можливості оперативно залучати ресурси або розміщувати кошти у разі непередбачених змін прибутковості окремих сегментів фінансового ринку (підтвердження лімітів на міжбанківському та інших ринках);

· Дотримання юридичної правомірності й економічної доцільності угод та операцій, що проводяться банком (використання стандартних форм договорів, узгодження їх із юридичною службою до підписання, проведення всіх необхідних процедур підтвердження операцій, особливо з використанням без паперових технологій та з питань фінансового моніторингу).

У світовій практиці служба внутрішнього контролю, як правило, наділяється правом призупиняти проведення структурним підрозділом або працівником операцій у разі порушення встановлених значень ризиків до ухвалення рішення компетентним органом управління банку.

Банківський контроль неможливо уявити без такої важливої складової, як моніторинг. Це – система постійного контролю за рівнем ризиків, спрямована на підтримання стабільної роботи банківської установи.

Моніторинг здійснюється шляхом постійного спостереження за дотримання банком установлених стандартів, лімітів концентрації, індикативних значень, встановлених як щодо кредитної організації в цілому, так і щодо кожної банківської операції. Моніторинг банківських ризиків передбачає своєчасне інформування про виявлені негаразди та відповідне реагування на них і є базою для прийняття обґрунтованих рішень щодо мінімізації виявлених ризиків. Дієвість моніторингу визначається оперативністю і якістю інформаційних звітів, які готуються службою внутрішнього банківського контролю, та налагодженою системою зворотного реагування на виявлені відхилення.

Контроль за функціонуванням системи управління банківськими ризиками банк має проводити постійно.

Головні завдання банку в процесі організації контролю за ризиками такі:

· Забезпечення виконання внутрібанківських нормативних обмежень та лімітів за розміром ризикових операцій;

· Постійний аналіз змін основних індикаторів ризиків та умов функціонування банку;

· Належний стан звітності і моніторингу ризиків, що дає змогу одержувати адекватну інформацію про діяльність фронт-офісних підрозділів та про ризики, що приймаються ними;

· Визначення у службових документах і дотримання встановлених процедур та повноважень у ході ухвалення рішень [13, с. 40 – 42].

Отже, керівництво банківської установи має регулярно перевіряти, наскільки інтенсивно діє система управління, передусім – управління ризиками.