Зміст

ВСТУП…………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФУНКЦІОНУВАННЯ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

1.1. Сутність банківської системи та грошової пропозиції…………………….5

1.2. Функції НБУ та комерційних банків……………………………………… 9

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ.

2.1. Структура капіталу в банківській системі України………………… .….14

2.2. Надання послуг в банках………………………………………………… .17

РОЗДІЛ 3. РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ.

3.1. Державне регулювання банківської системи України……………………23

3.2. Саморегулювання банківської системи України………………………….27

ВИСНОВКИ……………………………………………………………… .……32

Список літератури……………………………………………………………….34

Додатки………………………………………………………………………… .36

Вступ

Банківська система - складова фінансової системи країни, що підпадає під загальну дію економічних законів, які діють у громадянському суспільстві. Вона є внутрішньо організованою, взаємопов'язаною, має загальну мету та завдання.

Банківська система виступає складовою кредитної системи держави й являє собою сукупність різних за організаційно-правовою формою та спеціалізацією національних банківських установ, що існують у межах єдиної фінансової системи та єдиного грошово-кредитного механізму в певний проміжок часу (певний історичний період).

В Україні побудовано дворівневу банківську систему, яка основана на взаємовідносинах між банками у двох площинах - по вертикалі та по горизонталі. По вертикалі - відносини підлеглості між центральним банком як таким, що керує, управляє і низовими ланками - комерційними банками; по горизонталі - відносини рівного партнерства між будь-якими низовими ланками. Розподіл адміністративних функцій і операцій, пов'язаних з обслуговуванням центральним банком грошового обігу, дає можливість враховувати інтереси двох категорій клієнтів - комерційних банків і урядових структур, причому перевага віддається функціям "банк банків" та управлінню діяльністю банківських установ з метою регулювання та контролю за функціонуванням ринку кредитно-фінансових послуг.

Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, що створені і діють на території України відповідно до положень Закону України "Про банки і банківську діяльність". Банки в Україні функціонують як універсальні або як спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими).

Метою мого наукового дослідження є вирішення таких завдань: висвітлення теоретичних аспектів функціонування банківської системи України, аналіз діяльності банківської системи України та регулювання діяльності банківської системи України.

Предметом та об’єктом дослідження є банківська система України. (Банківська система та грошова пропозиція. Функції НБУ та комерційних банків).

Всеохоплююча фінансово-економічна криза, в якій перебуває Україна, визначає актуальність і важливість вивчення діяльності Національного банку України як центрального банку нашої держави, проведення ним грошово-кредитного регулювання економіки з чітким визначенням як стратегічних, так і поточних завдань.

Розділ 1. Теоретичні аспекти функціонування банківської системи України.

1.1. Сутність діяльності банківської системи та грошової пропозиції.

Функціональна специфіка діяльності банків зумовлює необхідність організаційно-правового виділення їх у самостійну, відносно замкнуту структуру, яка називається банківською системою.

Банківську систему в літературі часто трактують як просту сукупність банків, що функціонують в економіці країни. При такому підході до визначення сутності банківської системи вона являє собою механічне об'єднання банків, що не має заздалегідь окреслених цілей, своїх специфічних рис і не виконує самостійних функцій і ролі на грошовому ринку. Насправді це не так. Банківська система України започаткована після прийняття Верховною Радою у березні 1991 року Закону України “ Про банки і банківську діяльність”.

Вона є дворівневою і складається з Національного банку України та комерційних банків різних видів і форм власності, у тому числі експортно-імпортного банку України та спеціалізованого комерційного ощадного банку України.

Національний банк України є центральним банком, який проводить єдину державну грошово-кредитну політику з метою забезпечення стабільності національної грошової одиниці.

Комерційні банки створюються на акціонерних або пайових засадах юридичними і фізичними особами. Свої функції комерційні банки реалізують через виконання таких операцій, як залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення на депозитні, вкладні розрахунки та не депозитні залучення коштів, кредитування суб’єктів господарської діяльності та громадян, вкладанням у цінні папери, формування касових залишків та резервів, формування інших активів: касове та розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій.

Банки у своїй діяльності керуються Конституцією України. Законами України “Про Національний банк України”, “Про банки і банківську діяльність” законодавством України про акціонерні товариства та інші види господарських товариств, іншими законодавчими актами України, нормативними актами Національного банку України і своїми статутами.

Банківська система організовує і обслуговує рух головного атрибуту ринку – капіталу, забезпечує його залучення, акумуляцію і перетікання у ті сфери суспільного виробництва, де виникає дефіцит капіталу.

Банківська система України має своє особливе призначення, специфічні функції в економіці. Виникає банківська система не внаслідок механічного поєднання окремих банків, а будується за заздалегідь виробленою концепцією, в межах якої надається певне місце кожному виду банків і кожному окремому банку.

Необхідність формування банківської системи як особливої структури визначається двома групами причин, що:

- пов’язані з необхідністю здійснення суспільного нагляду і регулювання банківської діяльності, узгодження комерційних інтересів окремих банків із загальнодержавними інтересами – забезпеченням сталості грошей і стабільної роботи усіх банків;

- пов’язані з функціонуванням грошового ринку, забезпеченням збалансованості попиту і пропозиції на грошовому ринку і в кожному його секторі. Для цього набір банківських інститутів та інструментів, які надаються ними, повинен бути досить широким і мобільним, щоб можна було заповнити будь-який сектор ринку.

Відповідно банки повинні керуватися у своїй діяльності не лише комерційними інтересами, а й вимогами системи, до якої вони входять.

Отже, банківська система – це специфічна економічна й організаційно-правова структура, що забезпечує функціонування грошового обігу та ринку, а також економіки в цілому. Вона покликана виконувати такі функції:

- трансформаційну, яка полягає в тому, що мобілізуючи вільні кошти одних суб’єктів ринку і передаючи їх різними способами іншим суб’єктам, банки можуть змінювати строки грошових капіталів, їхні розміри та фінансові ризики;

- функцію створення грошей і регулювання грошової маси, яка полягає в тому, що банківська система оперативно змінює масу грошей в обігу, збільшуючи чи зменшуючи її відносно зміни попиту на гроші. Іншими словами, банківська система керує пропозицією грошей;

- забезпечення сталості банківської діяльності й грошового ринку[9, с. 17 – 25].

Гроші не існують самі по собі – вони обслуговують потреби економіки і тому повинні за своєю кількісною масою і структурою бути адекватні їй. Кількість грошей повинна бути достатньою для нормального кругообороту продуктів і доходів. Як надлишок, так і нестача грошей створюють значні проблеми і ускладнення для здійснення грошового обороту.

Розмір грошової маси, що необхідна для обслуговування господарського обороту, залежить від багатьох факторів, причинно-наслідковий зв’язок між якими встановив ще К. Маркс, сформулювавши закон грошового обігу:

кількість грошей, необхідна для обігу, змінюється прямо пропорційно до суми цін товарів (в тому числі проданих у кредит; а також платежів, що наступили за винятком зобов’язань, які взаємо погашаються) і обернено пропорційно від швидкості обігу грошей.

Закон був сформульований в умовах металічного стандарту, коли грошова маса стихійно пристосовувалась до обсягу товарообороту. З відходом від золотого стандарту автоматичний механізм пристосування перестав діяти. Це викликало необхідність виявлення нових факторів, що враховуються при визначенні кількості грошей, необхідних для обслуговування господарського обороту.

В умовах обігу нерозмінних на золото банкнот функцію попиту на гроші можна записати таким чином:

Y=F (A1; A2; A3; A4; A5; A6…An), (1.1)

де A1 – валовий внутрішній продукт;

A2 – швидкість обігу грошей;

A3 – процентні ставки за депозитами;

A4 – рівень цін;

A5 – коефіцієнт стійкості господарства;

A6 – якісні характеристики економічного розвитку країни тощо.

На основі наведеної вище формули можна визначити потребу господарського обороту в окремих компонентах грошової маси.

Надходження грошей в оборот (пропозиція грошей) – складна результуюча величина, що відображає поведінку комерційних банків, нефінансової сфери, міністерства фінансів, зовнішнього сектора, а також центрального банку. Тобто пропозиція грошей відбувається під впливом таких факторів: рівень грошових доходів населення (В1); дефіцит (актив) державного бюджету (В2); співвідношення готівки і безготівкового компонента в сукупному грошовому обороті (В3); обсяг реальних кредитних ресурсів (В4); питома вага імпорту в ВВП (В5) тощо.

З урахуванням усіх перелічених факторів функцію пропозиції грошей можна записати такою залежністю:

Y1=F (B1; B2; B3; B4; B5…Bn). (1.2)

Найпростішу функцію пропозиції грошей можна зобразити у формі грошового мультиплікатора:

M=n В, (1.3)

де М – грошова маса;

n – мультиплікатор;

В – грошова база.

У свою чергу, елементи, що формують грошову базу, можна представити формулою:

B=R + Rn + C, (1.4)

де R – сума обов’язкових резервів;

Rn – наднормативні резерви;

C – готівка в обігу [1, с. 66 – 67].