5) Міжнародні третейські суди (арбітражі)

Арбітражі можуть бути постійними або створюватись для конк­ретного випадку. Постійні третейські суди існують при дея­ких регіональних міжнародних організаціях (наприклад, при Органі­зації африканської єдності).

Відповідно до ст. 33 Статуту ООН сторони, що беруть участь у будь-якому спорі, продовження якого може загрожувати миру і без­пеці, повинні розв'язати його мирним шляхом. Ця норма Статуту ООН є підставою для розв'язання спорі в, зокрема, з використанням процедури міжнародного третейського суду.

Міжнародний третейський суд як один із засобів розв'язання спорів передбачений Декларацією про принципи міжнародного пра­ва, прийнятою в 1970 р., та Манільською декларацією про мирне роз­в'язання міжнародних спорів. Міжнародний арбітраж передбачають Пакт Ліги арабських держав, Статут Організації американських дер­жав та ін.

Для передачі спору на розгляд арбітражу країнам, що спорять, не­обхідно взяти зобов'язання щодо виконання рішення арбітражу та досягнення домовленості про процедуру розгляду спору. Зазначений Загальний акт 1949 р. передбачає залучення п'яти арбітрів, якщо сто­ронні не домовились про інше.

Резолюція Генеральної Асамблеї ООН від 14 листопада 1958 р. рекомендувала країнам-членам у процесі міжнародного третейсько­го розгляду спорів користуватися Зразковими правилами арбітражного розгляду, що були розроблені Комісією міжнародного права ООН і прийняті на 10-й сесії в 1958 р.

Угодою між Урядами України і США про сприяння інвестиціям від 6 травня 1992 р. передбачається, що можливі між ними спори можуть передаватися з ініціативи будь-якого з двох урядів до арбітражного суду. При цьому кожний з урядів призначає одного арбітра. За взаємною згодою вони обирають голову арбітражного суду, який має бути громадянином третьої держави. Його призначення має бути схвалене обома урядами.

Арбітри мають бути призначені протягом трьох місяців, а голова — шести місяців з дня одержання прохання від будь-якого з урядів про проведення арбітражу. Якщо ж такі призначення не будуть здійснені в зазначені терміни, то будь-який з урядів може за умови відсутності іншої домовленості просити Генерального секретаря постійного арбітражного суду виконати необхідне (або необхідні) призначення, і уряди, що спорять, мають погодитися з таким (або такими) призначенням (призначеннями).

Кожний з урядів бере на себе утримання обраного ним арбітра та витрати з представництва в арбітражному суді. Витрати, пов'язані з діяльністю голови, та інші витрати у справі сплачуються рівними частками обома урядами. Арбітражний суд може на власний розсуд вста­новити частку витрат обох урядів. З інших питань арбітражний суд, пе­редбачений цією угодою, встановлює власні правила процедури.

6) Міжнародні угоди з міжнародного комерційного арбітражу

Розглянемо угоди, які уряди країн світу укладають для арбітраж­ного вирішення спорів, що виникають між суб'єктами-підприємцями у процесі зовнішньоекономічної діяльності.

Існує думка, що третейське судочинство виникло раніше, ніж дер­жавне правосуддя. Третейські суди існували ще у Стародавньому Римі. Спочатку їх рішення не виконувалися засобами державного примусу. Сторони в арбітражній угоді самостійно передбачали захо­ди стягнення та інші способи, що забезпечували виконання арбітраж­них рішень. Імператор Східної Римської імперії (Візантії) Юстиніан (VI ст. н. е.) уперше в юриспруденції надав рішенням третейських судів силу, еквівалентну рішенням державним судів. Для розвитку комерційного арбітражу епоха феодалізму не була сприятливою, тому що феодал мав. абсолютну владу над підлеглими. Інтерес до створення міжнародного комерційного арбітражу з'явив­ся на межі ХУІІІ-ХІХ ст.

У 1905 р. було створено Конгрес торговельних палат. На його засіданні„ що відбулось у 1912 р. у Бостоні (США), було схвалено резолюцію про необхідність створення міжнародно-правових норм для розв'язання міжнародних комерційних спорів.

У Парижі (Франція) 10 червня 1914 р. було створено Міжнарод­ну торговельну палату, що позитивно позначилось на розвитку між­народного комерційного арбітражу.

Найважливішими міжнародно-правовими актами з міжнародного комерційного арбітражу є такі:

1. Женевський протокол про арбітражні застереження (1923р.). Це перший міжнародний акт конвенційного характеру у сфері міжнародного комерційного арбітражу. Держави-учасниці зо­бов'язалися визнавати чинність третейської угоди.

2. Женевська конвенція про виконання іноземних арбітражних рішень (1923р.). Женевський протокол передбачав можливість виконання рішень, виданих арбітражними судами лише на території тієї держави, де такі рішення було прийнято. Цією кон­венцію передбачається можливість виконання рішень і на території інших держав.

3. Нью-йоркська конвенція про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень (1958 р.). Вважається основним правовим актом світового масштабу в цій сфері. Мета цієї конвенції — замінити Женевську конвенцію 1923 р. Більшість країн-учасниць Женевської конвенції та Женевського протоколу 1923 р. вийшли з них і приєднались до Нью-йоркської конвенції. Остання передбачає визнання і виконання всіх арбітражних рішень, а не лише тих, що винесені на те­риторіях країн-учасниць або виникли з укладених між сторонами арбітражних угод, які належать до юрисдикції держав-учасниць цієї конвенції.

Фахівці зазначають, що Нью-йоркська конвенція охоплює всю те­матику арбітражу, тому залишила для майбутніх міжнародних актів лише розвиток і деталізацію відповідних аспектів. Конвенція не застосовується до мирових угод, що укладені в ході арбітражного су­дочинства».

4. Європейська конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж (1961 р.). Укладено в Женеві 21 квітня 1961 р. 22 європейськими державами. Положення конвенції були компромісом між державами Західної та Східної Європи, які належали тоді до протилежних: соціально-економічних систем, капіталізму і соціалізму. Конвенція надає арбітражному суду можливість винесення рішення не лише на основі норм права, а за певних умов на дружній основі. Очевидно, що це дещо нагадує англосаксонське "право справедливості".

5. Московська конвенція про розв'язання арбітражним шляхом цивільно-правових: спорів, що випливають з відносин економічного та науково-технічного співробітництва (№12 р.). Було укладено в Москві представниками країн-членів РЕВ 26 травня 1972р. Після припинення існування РЕВ, а також виходу з конвенції кількох країн постала проблема щодо застосування цієї конвенції.

6. Панамська конвенція (1975 р.). Це міжамериканська конвенція про міжнародний комерційний арбітраж. Значною мірою повторює положення Нью-йоркської конвенції 1958 р. Новинкою її є норма про те, що арбітражне рішення має силу остаточного судового рішення.

Для арбітражів типу (одноразових) прийнято:

• Арбітражний регламент Європейської економічної комісії (1963р.);

• Арбітражний регламент ЮНСІТРАЛ (одностайно схвалений Генеральною Асамблею ООН у 1976 р.).

У 1985 р. ЮНСІТРАЛ розробила Типовий закон про міжнародний комерційний арбітраж, який відбиває тенденцію про уніфікацію права міжнародного комерційного арбітражу у світовому масштабі. Міжна­родна торговельна палата (Париж) у 1923 р. створила постійно дію­чий Арбітражний суд.

Помітну роль у розвитку міжнародного комерційного арбітражу відіграє Міжнародна рада з комерційного арбітражу (МРКА). Діє також Між­народна федерація закладів комерційного арбітражу.

До відомих арбітражних закладів належать:

• Американська арбітражна асоціація;

• Лондонський міжнародний арбітражний суд;

• Арбітражний центр при федеральній господарській палаті;

• Арбітражний інститут Стокгольмської торговельної палати.