ЗМІСТ

1 Теоретична частина. 6 ст. 1.1 Виробництва, де існує загроза виникнення надзвичайних ситуацій техногенного походження. Причини виникнення техногенних аварій. 6 ст. 1.2 Класифікація надзвичайних ситуацій за походженням та за рівнями 8 ст. 1.3 Фактори техногенних вибухів і пожеж, що призводять до ураження людей, руйнування будівель, споруд, технологічного устаткування і забруднення довкілля. 11 ст. 1.4 Техногенна безпека об'єктів господарювання 12 ст. 2 Аналіз техногенної безпеки об’єкта. 17 ст.

2.1 Ідентифікація потенційно небезпечного об’єкта із складанням Повідомлення. 17 ст. 2.2 Ідентифікаціядля виявлення об’єктів підвищеної небезпеки, яким слід розробляти Декларацію безпеки. 23 ст. 2.3 Прогнозування стійкості роботи об'єкта в умовах надзвичайної ситуації. 24 ст. Висновок. Список використаних джерел літератури

Вступ

Протягом 2012 року в Україні зареєстровано 212 надзвичайних ситуацій. Відповідно до Національного класифікатора "Класифікатор надзвичайних ситуацій" ДК 019:2010 їх розподілено на:

• НС техногенного характеру - 120;

• НС природного характеру - 74;

• НС соціального характеру - 18.

За видами НС техногенного характеру розподілилися на:

• 61 НС, пов'язаних із пожежами та вибухами (на 8% менше, ніж у 2011 році);

• 26 НС на транспорті (майже на 30% менше, ніж у 2011 році);

• 11 НС унаслідок раптового руйнування будівель та споруд (порівняно із 2011 роком кількість таких НС не змінилася);

Усього в Україні функціонує понад 1810 об'єктів промисловості, на яких зберігається або використовується у виробничій діяльності більше 283 тис. тонн сильнодіючих отруйних речовин (СДОР), у тому числі - 9,8 тис. тонн хлору, 178,4 тис. тонн аміаку.

Ці об'єкти розподілені за ступенями хімічної небезпеки:                                        

1  ступенюхімічної небезпеки (у зонах можливого хімічного зараження від кожного з них мешкає більше 75 тис. осіб) - 76 об'єктів;

2  ступенюхімічної небезпеки (у зонах можливого хімічного зараження від кожного з них мешкає від 40 до 75 тис. осіб) - 60 одиниць;

3  ступенюхімічної небезпеки (у зонах можливого хімічного зараження від кожного з них мешкає менше 40 тис. осіб) - 1134 одиниць;

4  ступенюхімічної небезпеки (зони можливого хімічного зараження від кожного з них не виходять за межи об'єкту) - 540 одиниць..

Всього у зонах можливого хімічного зараження від цих об'єктів мешкає близько 20 млн. осіб (38,5% від всього населення країни).

321 адміністративно-територіальна одиниця (АТО) України має ступінь хімічної небезпеки, з них до 1 ступеню хімічної небезпеки (в зоні хімічного ураження знаходиться понад 50% мешканців) віднесено 154 АТО, до 2 ступеню хімічної небезпеки (в зоні хімічного ураження знаходиться від 30 до 50% мешканців) - 47 АТО; до 3 ступеню хімічної небезпеки (в зоні хімічного ураження знаходиться від 10 до 30%) - 108 АТО.

Хімічно небезпечні об'єкти, на яких використовується і зберігається велика кількість хлору, хлормістких та інших летких токсичних речовин (склади рідкого хлору, водопровідно-каналізаційні станції, хімічні підприємства Мінпромполітики) у значному ступені оснащені застарілим або зношеним обладнанням. За останні 10 років заміна або оновлення основних виробничих фондів цих об'єктів практично не здійснювалась. Але в цілому, порівняно з обладнанням підприємств, що мають аміачні холодильні системи, експлуатація їх основних фондів здійснюється у більшій відповідності до вимог чинних нормативів. Це зумовлено тим, що ці виробництва мають відпрацьовану за десятки років нормативну базу з питань безпеки їх функціонування.

На даний час в Україні функціонують 90 м'ясокомбінатів, 55 розподільчих холодильників, 143 молокозаводи, а також більше 100 цехів та дільниць з переробки м'ясомолочної продукції при сільгосппідприємствах, на яких використовуються аміачні холодильні установки.

Технічний стан холодильно-компресорного обладнання, апаратів, запірної та регулюючої апаратури, систем електропостачання, контрольно-вимірювальних приладів та автоматики на переважній більшості (близько 90%) підприємств комплексу не гарантує безпечну роботу аміачних холодильних установок.

Холодильно-компресорне обладнання відпрацювало 2 – 3 амортизацій-них строки і практично не підлягає ремонту через відсутність сертифікованих запасних частин.

Електрокомутаційна апаратура, прилади контролю і сигналізації експлуатуються впродовж 20 - 25 років, за останні 10 - 15 років регламентним роботам не підлягали і майже повністю вийшли з ладу. Управління холодильними агрегатами здійснюється, в основному, у ручному режимі. На багатьох агрегатах прилади, які захищають їх від небезпечних режимів роботи, працюють не у повному обсязі.

Практично на всіх підприємствах захист обладнання, апаратури і трубопроводів від електрокорозії відсутній, також відсутні прилади контролю витоку аміаку.  Розподільчі пристрої, які регулюють надходження аміаку у охолоджувальні системи камер зберігання продукції, на більшості підприємств  розміщені у вантажних  тамбурах і коридорах  із плюсовою температурою повітря, що призводить до обледеніння розподільчих пристроїв і неможливості швидкого припинення подачі аміаку до камер у разі виникнення аварій.

У холодопроводах, по яких аміак надходить з машинних відділень до охолоджувальних камер, під час роботи міститься від 0,5 до 6 тонн аміаку. Правилами улаштування у холодопроводах не передбачено розділення їх на окремі секції, що у разі пошкодження траси робить неможливим зупинку подачі аміаку і призводить до повного його витоку.

На близько 40% перевірених підприємств (через порушення герметичності холодильних систем щорічно здійснюється їх дозаправлення  рідким аміаком у кількостях від 5 до 36 тонн. Систематичний витік аміаку з цих систем створює загрозу вибуху у машинних відділеннях та холодильних камерах, припливно-витяжна вентиляція яких у 50 % випадків не повністю відповідає нормативним вимогам.

Майже на кожному третьому підприємстві у тій чи іншій мірі порушуються правила складування та зберігання рідкого аміаку. Основними недоліками, які спостерігаються на цих підприємствах, є відсутність або пошкодження обвалування навколо резервуарів та ресиверів, відсутність резервних ємностей, відсутність або несправність аварійних насосів, незахищеність ємностей від блискавки та прямої дії сонячних променів. Близько 60 % підприємств, які використовують аміак з балонів (це, як правило, малі підприємства, підприємства споживчих спілок, окремі цехи та дільниці), балони зберігаються у непристосованих складах, а іноді складують на землі або у виробничих приміщеннях. Перевіркою встановлено, що на значній кількості підприємств установки для створення водної завіси навколо резервуарів рідкого аміаку не забезпечують первинної локалізації аміачної хмари у разі аварії з його викидом, а у деяких випадках взагалі не працюють.

На низькому рівні залишається оснащеність хімічно небезпечних об'єктів системами автоматизованого виявлення СДОР у повітрі. Наявність таких систем складає трохи більше 20 %.

Аналіз техногенної безпеки хімічного підприємства

На хімічному підприємстві, розміщеному у сельбищній зоні, знаходиться склад продуктів синтезу. Це горизонтальні наземні резервуари зі зрідженими газами. Вид продукту, кількість резервуарів, маса газу, яка може спричинити аварію (викид НХР) та віддалі до місць великого скупчення людей L₁ (житловий масив), L₂ (будівля адміністративного корпусу) і L₃ (цех №2)

Вихідні дані згідно варіанту

Передос-тання цифра залікової книжки	Маса зрідженого газу (т)			Речовина
	Є-1	Є-2	Є-3	Є-1	Є-2	Є-3
0-3	2,0	5,0	3,0	Хлор	Аміак	Хлор

Віддаль до житл. масиву, L1, м	250
Віддаль до адмін. корпусу, L2, м	220
Віддаль до цеху №2, L3, м	120
Сценарій розвитку аварії	При видачі

Розділ 1. Теоретична частина

1. Виробництва, де існує загроза виникнення надзвичайних ситуацій техногенного походження.

Джерела небезпеки виникнення НС техногенного характеру

• потенційно небезпечні об’єкти та об’єкти підвищеної небезпеки;

• транспортні засоби під час транспортування небезпечних речовин та біологічних препаратів;

• будівлі та споруди з порушенням умов експлуатації;

• промислові підприємства з критичним станом виробничих фондів та порушенням умов їх експлуатації;

• ядерні установки з порушенням умов експлуатації;

• наслідки терористичної діяльності;

• гідротехнічні споруди;

• неконтрольоване ввезення в Україну, зберігання і використання техногенно небезпечних технологій, речовин, матеріалів;

• надмірне та неврегульоване накопичення побутових і промислових відходів, непридатних для використання засобів захисту рослин;

• негативні наслідки військової та іншої екологічно небезпечної діяльності;

• об’єкти виробництва, зберігання та утилізації вибухонебезпечних предметів;

• об’єкти життєзабезпечення населення з порушенням умов експлуатації;

• інші об’єкти, що за певних обставин можуть створити реальну загрозу виникнення аварії.

Найбільшу небезпеку у техногенній сфері становлять:

• транспортні аварії;

• вибухи і пожежі;

• радіаційні аварії;

• аварії з викиданням хімічних і біологічно небезпечних речовин;

• гідродинамічні аварії;

• аварії на енергосистемах;

• аварії на очисних спорудах.

Основними причинами виникнення надзвичайних ситуацій в Україні є:

• надзвичайне техногенне навантаження території;

• значний моральний та фізичний знос основних виробничих фондів більшості підприємств України;

• погіршення матеріально-технічного забезпечення, зниження виробничої і технологічної дисципліни;

• незадовільний стан збереження, утилізації та захоронення високотоксичних, радіоактивних та побутових відходів;

• ігнорування економічних факторів, вимог, стандартів;

• недостатня увага керівників відповідних органів державного управління до проведення комплексу заходів, спрямованих на запобігання надзвичайним ситуаціям природного і техногенного характеру та зниження їх наслідків;

• відсутність сучасних систем управління небезпечними процесами;

• низька професійна підготовка персоналу та населення до дій в екстремальних умовах;

• дефіцит кваліфікованих кадрів;

• низький рівень застосування прогресивних ресурсозберігаючих і екологобезпечних технологій.

Найбільш характерними ознаками аварій, що призводять до тяжких наслідків є вибухи, пожежі, забруднення атмосфери та місцевості хімічно небезпечними речовинами (ХНО), радіоактивними речовинами (РР) та ін.

Особливо небезпечні хімічні підприємства, склади нафтопродуктів, цехи з виготовлення та транспортування вугільного пилу, дерев'яного борошна, цукрової пудри, лісопильні, деревообробні, столярні, модельні та інші виробництва. Під час аварій ці об'єкти зазнають значних збитків і гинуть люди.

Техногенні пожежі і вибухи, які виникають на об'єктах, призводять до виникнення таких факторів ураження, як повітряна ударна хвиля і теплове випромінювання. На характер і масштаби таких аварій суттєво впливають наступні показники:

- кількість, тип і категорія вибухових і пожежонебезпечних речовин;

- вогнестійкість будівель і споруд;

- пожежна небезпека виробництва;

- стан систем пожежогасіння;

- метеорологічні умови та інші.