Первинна і вторинна мережі

Поняття “первинна" і "вторинна" стосовно мереж електрозв’язку досить відносні.

Первинна мережа (за прийнятою у нас термінологією), це сукупність фізичних ланцюгів (серед передачі: радіоефір, металеві проводні та волоконно-оптичні), типових каналів, трактів і ліній передачі, що з’єднують між собою вузли и кінцеві пристрої, або ж сукупність технічних і програмних засобів зв’язку, що забезпечують передачу і розподіл інформації. В цієї мережі пункти прийому и передачі інформації називають вузлами, які з’єднані між собою лініями зв’язку.

Первинна мережа має ієрархічну (рівневу) структуру і є підґрунтям телекомунікаційної інфраструктури, забезпечуючи організацію уніфікованих (типових) каналів і трактів передачі для користувачів і з’єднань між собою станцій комутації телефонної мережі, передачі даних і т. ін.

Первинна мережа – це сукупність направляючих систем, систем передавання, мережевих вузлів та мережевих станцій, що забезпечують утворення типових каналів та мережевих трактів для надання їх вторинним мережам електрозв’язку та окремим користувачам.

Єдина первинна мережа України побудована ієрархічно. Верхній рівень займає магістральна первинна мережа, що з’єднує між собою обласні центри. Наступний рівень – внутрішньозонові первинні мережі, що з’єднують обласний центр з місцевими мережами своєї області. Третій рівень складають місцеві первинні мережі – міські та сільські

Основною функцією первинної мережі є передача, тобто транспортування інформації між пунктами. Це може бути інформація телефонних абонентів, користувачів Інтернет, програм телебачення, різна керуюча інформація контролю і технічного обслуговування мережі, сигнали взаємодії між комутаційними станціями, інформація обліку вартості послуг, виділені сигнали синхронізації і т.ін.

Необхідність обміну інформацією між множиною пунктів приводить до поняття мережі передачі або транспортної мережі зв’язку, в основу визначення якої покладений функціональний принцип опису.

У загальному вигляді таку мережу можна представить моделлю у вигляді набору входів і виходів, де входи — то пункти відправлення, а виходи --пункти прийому. Таким чином, первинну (транспортну) мережу можна визначити як частину мереж електрозв’язку, що функціонально забезпечує передачу і створює мережу типових каналів і трактів з уніфікованими стиками (інтерфейсами).

На базі Єдиної первинної мережі створюються окремі вторинні мережі, що призначені для організації різних видів зв’язку. Будь-яка мережа, побудована на базі каналів первинної мережі може бути названа вторинною мережею. Таких вторинних мереж може бути велика кількість. Будь-яка з них визначається сукупністю:

1) кінцевих пристроїв, що перетворюють інформацію в електричні сигнали, які передаються по індивідуальним абонентським або з’єднувальним лініям, каналам, які з’єднують кожний кінцевий пристрій з найближчим вузловим пунктом мережі;

2) комутаційні пристрої даної вторинної мережі;

3) каналів, що виділені із загальної первинної мережі в дану вторинну.

Вторинні мережі створюється на базі первинної і використовують ці уніфіковані тракти для організації телефонної передачі, передачі даних або телевізійних програм, тобто для забезпечення одного з видів зв’язку, включаючи поруч з функціями передачі функції комутації. Проте з точки зору сучасних принципів класифікації мереж ключовою ознакою вторинної мережі є те, що вона безпосередньо зв’язана з наданням послуг користувачу. За багатьма ознаками вторинні мережі співпадають з сучасними мережами надання прикладних або додаткових послуг, "інтелектуальними мережами" і т. ін., для котрих характерно використання ресурсів вже створених, існуючих мереж передачі інформації.

На Україні в складі ЄДИНОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ СИТЕМИ ЗВ’ЯЗКУ УКРАЇНИ (ЄНСЗУ) існують загальнодержавні вторинні мережі: телефонна мережа загального користування (ТфМЗК), абонентського телеграфування (AT), телеграфна мережа загального користування (ТгМЗК), провідного віщання (ПВ) і розподілу програм телевізійного віщання (РПТВ), мережа передачі даних і комутації пакетів (УкрПАК) і стільникова мережа мобільного зв’язку (СММЗ).

Вторинні мережі можуть будуватись комутованими і некомутованими.

Вторинна мережа, що комутується – це сукупність абонентських терміналів, комутаційного устаткування і виділених з первинної мережі ліній і каналів, що надає абонентам визначені послуги зв’язку й забезпечує з’єднання кінцевих терміналів між собою тільки на час передачі повідомлень. Вторинні мережі, що комутуються, характеризуються організацією на них кінцевих і транзитних комутаційних вузлів (КВ). Комутаційні вузли поєднують і перерозподіляють повідомлення, що надходять на них, створюючи потоки повідомлень.

Вторинна мережа, що не комутуються – це сукупність кросового устаткування та інших засобів розподілу каналів, що забезпечують взаємні зв’язки абонентів довгостроковими кросовими з’єднаннями ліній і каналів первинної мережі. Такі мережі можуть створюватися для регулярної передачі великих інформаційних масивів по визначених адресах. На віщальних вторинних мережах установлюється трансляційне устаткування, що передає загальну інформацію одночасно всім абонентам.